Благодійність у Дніпрі під час війни: як змінилися пріоритети

Вона працює з ранку до вечора, підтримуючи чистоту у центрі тимчасового розміщення маломобільних людей, евакуйованих з гарачих точок, “Океан добра”, який став прихистком для неї та для багатьох безпорадних літніх людей з Донецької області. Евакуювати таких – велика проблема. По перше, важко вивезти, а по друге – вкрай важко знайти житло, адже власники квартир частіше відмовляють родині, в якій є старі та хворі люди. 5 вересня у всьому світі відзначають Міжнародний день благодійності, що таке благодійність під час війни, з’ясовує “Наше місто”.

Жінка з міста троянд

Валентину Іванівну у центрі адаптації називають бджілкою і дивуються, звідки у літньої людини беруться сили стільки працювати. Сама жінка з Бахмута і теж у свій час була евакуйована за допомогою “Океану добра”. Вона досі сумує за рідним містом, якого вже не існує і називає його найкрасивішим містом троянд. 

Колись прочитала мудрий вираз: будьте завжди зайняті – це найкращі та безкоштовні ліки від усіх недугів, – каже Валентина Іванівна, яка не зізнається, скільки їй років.

Опинившись в новому для себе місці, вона довго не сиділа склавши руки, а почала робити кращим простір навколо себе і віддавати майже увесь свій час підопічним центру “Океан добра”. При цьому жінка не вважає, що робить щось особливе. 

Трансформація благодійності

Війна в Україні суттєво вплинула на всі сфери життя, в тому числі і на благодійність. Традиційні напрямки фінансування (допомога в лікуванні, культурні проєкти тощо) відійшли на другий план, грошові потоки були переорієнтовані на нагальні потреби, пов’язані з обороною країни та гуманітарною допомогою. А волонтерство у багатьох випадках стало роботою, яку фінансують гуманітарні фонди.  

Повномасштабна війна в Україні створила безпрецедентні гуманітарні потреби. Для їх задоволення потрібні великі ресурси – від продуктів харчування та медикаментів до пального та обладнання. Волонтерська діяльність під час війни виходить за межі звичайної допомоги. Волонтери часто виконують складні завдання, такі як евакуація людей з небезпечних районів, доставка гуманітарної допомоги в гарячі точки, організація тимчасових прихистків тощо. Для виконання таких завдань потрібні не лише добрі наміри, а й певна організація, координація та ресурси. Однак, незважаючи на фінансову підтримку, волонтерство залишається важливим проявом громадянської свідомості та взаємодопомоги.

Ключові зміни в благодійності під час війни

• Масове залучення громадян: війна об’єднала українців, і багато людей почали активно долучатися до волонтерської діяльності, надаючи фінансову та матеріальну допомогу. З’явилося безліч ініціатив, спрямованих на збір коштів на потреби армії, медичне забезпечення, гуманітарну допомогу та відбудову.
• Зміна пріоритетів: якщо раніше благодійність часто була зосереджена на культурних проєктах, освіті, соціальній сфері, то під час війни пріоритетними стали такі напрямки, як:
  • Підтримка ЗСУ: закупівля зброї, амуніції, бронежилетів, дронів та іншого необхідного обладнання.
  • Гуманітарна допомога: надання продуктів харчування, медикаментів, одягу, евакуація людей з небезпечних районів.
• Розвиток нових інструментів збору коштів: з’явилися нові онлайн-платформи та сервіси для збору донатів, що дозволило спростити процес благодійництва. Соціальні мережі стали потужним інструментом для поширення інформації про збори та залучення нових донорів.
• Міжнародна підтримка: війна в Україні привернула увагу світової спільноти, і багато країн та міжнародних організацій надають значну фінансову допомогу.
• Прозорість і звітність: у зв’язку з великими обсягами зібраних коштів виникла необхідність у підвищенні прозорості благодійних організацій. Багато фондів почали публікувати детальні звіти про використання коштів.

Війна в Україні стала каталізатором для розвитку благодійності в країні. Вона показала, що українці здатні на велику солідарність і готові допомагати один одному в найскладніші часи. Благодійність стала невід’ємною частиною життя суспільства і, ймовірно, збереже свої високі темпи розвитку і після закінчення війни.

Єдиний в Україні “Океан добра”

Центр тимчасового розміщення маломобільних людей, евакуйованих з гарачих точок “Океан добра” з’явився у Дніпрі під час війни і існує завдяки міжнародним проєктам, які фінансують ставки санітарів, прибиральниці та соцпрацівника. З приміщенням допомагає міська влада Дніпра. За понад два роки через центр пройшли майже три тисячі біженців від війни. Поки він є єдиним в Україні, що приймає літніх людей без документів, з деменцією, лежачих, самотніх, яким треба шукати місця в будинках престарілих. 

Коли почалися активні військові дії, а люди почали штурмувати вагони на вокзалі, я побачила, що людям з інвалідністю нікуди евакуюватися, – розповідає голова ради ГО “Океан добра” Ольга Волкова. –  Я тоді звернулася до керівництва Дніпра. Мені допомогли спочатку організувати вагони для таких людей. А потім стало зрозуміло, що ми відправляємо літніх людей та інвалідів, а їхати їм нікуди.І тоді ми відкрили центр тимчасового розміщення людей з інвалідністю і похилого віку. Міська влада Дніпра виділила нам приміщення і сплачує наші комунальні рахунки.

Центр завжди переповнений. І тут постійно не вистачає робочих рук. Наприклад, зараз є потреба у санітарах. А тим часом знов посилилася евакуація з Донбасу. Кожного дня у центрі приймають 8-13 людей. На минулому тижні люди їхали з Димитрова. 

Я майже не бачу свою родину вже три роки, а увесь свій час віддаю роботі у центрі і допомозі його підопічним, — каже соцпрацівниця Тетяна. – За кожним з них – велика робота: треба збирати документи, оформлювати інвалідність, узгоджувати місця, де їх можуть прийняти на постійне проживання. Я сама переселенка з Донецька й розумію, як це важко поїхати кудись з дому, а особливо для літньої людини. Мені їх дуже шкода, а з деякими з них дуже важко розставатися.

Допоможе “Проліска”

Щодня працівники гуманітарного центру “Проліска”, який працює завдяки міжнародній підтримці, везуть допомогу у Нікопольський район Дніпропетровщини, який майже без передиху страждає від ворожих атак.  

Вчора обстріляли Марганецьку громаду, – розповідає Сергій Петровський, голова гуманітарного центру “Проліска Дніпро”. – Приватний сектор постраждав, є загиблі, тому наша команда виїхала туди на реагування. Ми повезли будівельні матеріали, непродовольчі товари та психологічну підтримку.

Він сам переселенець з Сєвєродонецька і майже усі співробітники його центру – люди із статусом внутрішньо переміщених осіб. Вони не лише допомагають постраждалим від обстрілів, а й організовують евакуацію людей з прифронтових міст. Колись ці люди самі були вимушені покинути свої домівки, тому вони, як ніхто розуміють тих, чий час бігти від війни настав зараз. 

Співробітники “Проліски” беруть участь у ліквідації наслідки обстрілів. Фото: facebook.com/ProliskaDnipro

На третьому році війни волонтерство вже стало роботою, а благодійність в тому, що ми віддаємо роботі увесь час та всього себе. Працюємо майже цілодобово, постійно на зв’язку. Це війна і не може бути інакше, – розповідає Сергій Петровський.

Зараз до Дніпра рушить нова хвиля людей з гарячих точок Донецької області  – їдуть з Покровська, з Курахова, Селидова, Торецька. 

Навіть якщо ми не можемо туди заїхати, то місцеві громади організовують евакуацію броньованими машинами, а ми забираємо цих людей з точки призначення і масово їх вивозимо автобусами. У середньому ми вивозимо до 30 людей на день, буває більше, – розповідає консультант гуманітарного центру Тетяна Чіора, якій довелося тікати від війни двічі – спочатку з Горлівки, а потім з Часового Яру. 

Працівники “Проліски” також займаються відновленням документів постраждалих від війни, допомагають оформити статус та фінансову допомогу від держави.  

Хто врятує хворих дітей

Перед повномасштабним вторгненням благодійна діяльність в Україні мала свої характерні особливості. Одним із найпоширеніших напрямів була допомога дітям, особливо тим, хто потребував лікування складних захворювань. Під час війни масштаби цієї благодійності значно зменшилися. Наприклад БФ Kiddo, який раніше фінансував лікування дітей, теж перерозподілив свій бюджет і допомагає медикам, що лікують поранених. До речі, саме благодійний фонд Kiddo виплачував зібрані місцевим бізнесом гроші мешканцям зруйнованого ворожою ракетою будинку по Набережній Перемоги, 118.

В останні роки благодійні кошти перерозподілилися, це почалося ще з часів ковіду, – розповіла Ірина Тришечкіна, менеджер проєктів БФ Kiddo. –  Вже тоді багато благодійників переорієнтувалися на підтримку лікарень для боротьби з вірусом. А під час війни – то вже окрема історія: ВПО, зруйновані будинки, діти-сироти тощо. Втім, зараз українські діти можуть безкоштовно лікуватися за кордоном. Особливо з онкологією, коли це, наприклад, стосується трансплантації кісткового мозку. 

Втім, в українських дітей велика кількість діагнозів – від муковісцидозу та ДЦП до онкології. А збори коштів у нас зараз ведуться дуже важко. Але залишаються люди, які не донатять на війну. Наприклад, хтось пацифіст і він допомагає тільки дітям або кішкам та собакам. Але обсяги такої допомоги за два роки війни дуже зменшилися.

Як здійснюються мрії

Ще за кілька років до війни Ольга Гудименко вилікувала свого сина Ярослава від онкології, завдяки допомозі благодійників. Лікування проходило упродовж 2006-2007 років, а потім тривалий період ремісії. Жінка згадує, що у їхньому лікарняному відділенні працювало багато волонтерів.

Це люди, які дуже багато зробили:  і супроводжували, і знаходили поліклініки за кордоном і в Україні, збирали кошти на ліки та для самого відділення, починаючи від ліжка та якихось дрібниць, до обладнання, – розповідає Ольга Гудименко. – У нас це тривало протягом десятиліття. Акторка Олена Володина постійно проводила збори коштів, шукала виходи на клініки Ізраїля та НІмеччини, організовувала для дітей великі концерти, привозила зірок – це велика людина з великим серцем, 

Її син Ярослав вже студент, але щороку вони з мамою обов’язково приходять на зустріч з тими, хто допоміг їм колись вибороти у хвороби життя. Ольга каже, що люди, які прожили і пройшли шлях подолання важкої хвороби, завжди будуть відкриті до допомоги людям. У їхній родині є традиція на кожний

Новий рік приходити у лікарняне відділення з подарунками та Святим Миколаєм.

Мій син свій перший Новий рік провів у лікарні на Космічній, йому тоді було лише три місяці. І коли йому було чотири роки у нас з’явилася така ідея, щоб саме в новорічний вечір 31 грудня приходити у відділення до важкохворих дітей, яких не відпускають додому на свята, – розповідає жінка. – Ми замовляємо Святого Миколая та йдемо з ним по палатах та вітаємо дітей.

А одного разу збулося одне з новорічних бажань Ольги та Ярослава.

Я просто сказала вголос, Господи, як би хотілося б, щоб ми приїхали на Новий рік у відділення, а там не було жодної дитини. І одного року так і сталося, ми приїхали, а черговий лікар каже, що діток у відділенні немає – жодного важкого не було, тому усіх відпустили на свята додому. І це був один з найщасливіших Нових років, коли наше бажання збулося, – згадує Ольга Гудименко.

Нагадаємо, раніше ми писали, як діти-волонтери у Дніпрі допомагають ЗСУ.