ЕКСКЛЮЗИВ Яким буде Дніпро через 10 років: проєкти сьогодення і майбутнього від міських архітекторів 

Уже десять років триває російсько-українська війна, яка кардинально змінила життя як Дніпра так і самих дніпрян. Але життя триває! Яким буде наше улюблене місто через 10 років? Як зміниться його архітектурний вигляд? Які знакові об’єкти можуть з’явитися або, навпаки, зникнути? Сьогодні, у День архітектора, про це розповість “Наше місто”.

Війни – не найкращі часи для зодчих

Архітектор – найбільш творча професія на світі. Зодчі всіх часів і народів не тільки придумують будинки, вони ще проєктують сади, заміські ділянки, парки, цілі міські квартали, мости, метрополітени, порти. У такій справі вони майстри!

Але що робити мирним творцям у воєнний час, коли головне завдання будь-якого агресора: руйнувати, шкодити якомога більше. Здавалося б, що під час війни архітектори зайняті проєктуванням оборонних споруд, які максимально перешкоджають просуванню ворожих військ. Це так, але, на жаль, створювати фортифікації у них зазвичай виходить гірше.

– Велика активність архітекторів мала місце напередодні воєн, – розповідає Валерія Лавренко, заступник директора Дніпропетровського національного історичного музею. – Але більшість потужних фортифікаційних проєктів, які будувалися під Другу світову війну, себе не виправдали. У французів не спрацювала лінія Мажино, німці пішли в обхід, схожа історія з оборонною лінією Арпада, яку угорці побудували в Східних Карпатах. Вдалою виявилася лінія Маннергейма на Карельському перешийку, і то тому, що радянська армія під час війни з Фінляндією рогом у неї вперлася. Виявилося, що міська забудова найбільш проблемна для захоплення територій.

  Проте і у воєнний час архітектори затребувані. Для захисту людей інженерний досвід завжди стане в нагоді.

– Після повномасштабного вторгнення вимоги до безпеки будівель і надійності укриттів значно посилилися, – констатує Варужан Айрапетян, архітектор. – Раніше на це особливої уваги не звертали. Підвали під житловими будинками не можна вважати повноцінними сховищами. Навпаки, вони можуть стати пастками для містян.

  Бомбосховище можна зробити в міській квартирі

Сьогодні багато говорять про Ізраїль, досвід якого можливо перейняти нам. Ще б пак! На відміну від України, Тель-Авів воює вже кілька десятиліть. Але наскільки реально використовувати в Дніпрі практику близькосхідної країни?

– Справді, Ізраїль перебуває у стані війни вже 75 років, – розповідає дніпровський архітектор Димитрій Дахневський. – Крім того, це ще й сейсмонебезпечна зона. До того ж країна маленька і кожен квадратний метр треба використовувати розумно. Тому містобудівні стандарти і норми специфічні. Ще в 1990-х Ізраїль відмовився від підземних сховищ. Тепер їх створюють на кожному поверсі будівлі і практично в кожній квартирі. Кімната-бомбосховище функціонально нічим не відрізняється від звичайної, але протягом лічених секунд вона може стати надійним бункером. Звісно, від прямого влучання він не врятує, але від осколків захистять залізобетонні стіни, броньовані двері, залізні віконні ставні. Від небезпечних газів передбачено фільтр очищення повітря.

  На думку Димитрія, подібні кімнати-трансформери можливо будувати і в Україні, хоча консенсусу з цього приводу немає.

– У Дніпрі тривоги оголошують дуже часто, іноді на короткий час, але чи багато містян спускаються в укриття? – продовжує розповідь експерт. -Вочевидь, що ні. Ну, а в кімнатному сховищі почуваєшся досить безпечно. І при цьому можна продовжувати займатися своєю роботою. Війна-війною, але звичайного життя і роботи ніхто не скасовував.

Димитрій Дахневський підкреслив, що технічна можливість для такої кімнатної “бункеризації” існує, а вартість житла при цьому збільшиться незначно – відсотків на 10-15.

   Чи врятує напівпідземна школа

Нині для безпеки дітей у великих містах використовують метро. У міських підземках проводять різноманітні заходи, іноді навіть заняття. А наскільки реально створити підземну школу.

Архітектор Димитрій Дахневський зауважив, що повністю переводити навчальний процес під землю недоцільно. Навіщо нам діти підземелля? Але подібні архітектурні проєкти є.

– Я противник того, щоб навчальне приміщення повністю заховати під землю, – зазначає фахівець. – Краще зробити напівпідземну, з частиною споруди, що виступає на 1-1,2 метра, щоб була можливість встановити вікна. Зверху такої споруди можна зробити дитячий майданчик.

   Як би там не було, наразі дискусії щодо згаданих проєктів тривають. Погодьтеся, сьогодні не хочеться думати, що війна це назавжди. Хочеться мріяти про світлі часи, без повітряних сирен і ворожих обстрілів, без блекаутів і багатогодинних відключень електрики. Такий час одного разу настане. Тепер же час подумати про те, як захистити життя людей і архітектурних пам’яток. Чи потрібно їх захищати?

   Чи виживуть містобудівні шедеври

У деяких старих фільмах досить докладно розповідають як ховали найцінніші історичні пам’ятки. Чому це робили лише на початку великої війни?

Варужан Айрапетян, головний архітектор вірменського храму Святого Григора Лусаворича, вважає, що захистити чудову церкву від ворожих “прильотів” практично неможливо.

– Жодних ідей з цього приводу немає, – зазначає архітектор. – Ворог хаотично обстрілює місто. Сьогодні в одному місці, прилетить, завтра – в іншому. Що тут придумаєш?

На думку дніпровського архітектора Мелора Назарова, сьогодні варто подумати про своєрідну інвентаризацію історичних раритетів.

  – Питання захисту міст і безпеки дуже складне, – зазначає Мелор. – З початку повномасштабної війни росії проти України було знищено понад 870 будівель, пам’яток культурної спадщини. Росія знищує цілі міста. Культурна спадщина міст, в умовах війни виявилася дуже вразливою. На жаль, до її збереження в Україні всі ці роки ставилися вельми зневажливо – старовинні будинки зносилися на догоду забудовникам, та й вивчення культурної спадщини залишалася на невисокому рівні. Далеко не всі пам’ятники архітектури обміряно і вивчено їхню історію, що вже говорити про будівлі, які не набули статусу пам’ятки? Вивченням культурної спадщини в основному займається невелика група ентузіастів. У бюджетах муніципальної влади на збереження культурної спадщини часто кошти не знаходяться. Тому зруйновані будівлі майже неможливо відновити в їхньому первісному вигляді, тому що інформація щодо них практично відсутня. На жаль, на сьогодні немає дієвих методів, як убезпечити культурну спадщину від обстрілів з боку росії. Єдине, що ми можемо сьогодні зробити, це вивчити й обміряти історичні будівлі, щоб максимально зберегти інформацію про нашу культурну спадщину.

Дніпро може стати Віднем, Цюрихом або Рішон-ле-Ціоном

І все-таки в День архітектора не варто було б обмежуватися лише нинішньою ситуацією. Миттєвим моментом. Чому б не помріяти і уявити післявоєнний Дніпро років через десять.

Нагадаємо, що на початку нинішнього року ініціативна група архітекторів презентувала містянам концепцію просторового розвитку Дніпра. Авторитарні експерти стверджували, що наш Дніпро може стати повноцінним європейським містом. Як Відень і Копенгаген, Цюрих і Амстердам. Зрозуміло, не йдеться про пряму відповідність зі знаменитими європейськими столицями. Важливий сам принцип.

– Наша архітектурна спадщина – не гальмо, а фактор розвитку, – вважає Іван Ревський, завідувач кафедри основ архітектури Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. – Це світова тенденція. Звісно, ми не Відень і не Львів, але в нас своя чудова архітектура. Наприклад, козацька епоха представлена готелем “Україна”, відомим як Будинок Хрінникова. Є проєкт його реставраційного оновлення. Існує проєкт реставрації Будинку Померанцева на Харківській. Приклади здійсненого оновлення нашої архітектурної спадщини теж є. Наприклад, будинок на Троїцькій, 5.

– Хотілося б, щоб у Дніпрі використовували скандинавський підхід, у якому передбачено візуальне спрощення конструкцій і максимальну адаптацію під потреби містян, – вважає історикиня Валерія Лавренко. – Звісно, потрібно передбачити енергоефективність, екологічність та максимальну функціональність.

Утім, Дніпру можна запозичити не лише європейську модель. Чому б нам не орієнтуватися на той же Ізраїль.

– Думаю, що Дніпро міг би рівнятися на урбаністику Рішон-ле-Ціона, – резюмує архітектор Димитрій Дахневський. – Це одночасно і промисловий, і торговий, і культурний центр. У ньому все продумано органічно і розумно.

До речі, Рішон-ле-Ціон знаменитий своїм виноробством, будівництвом і торгівлею. До того ж це одне з найбільш швидкозростаючих міст країни.

А що нехай і у нас буде так само. Чому б і ні.