Не секрет, що з деяких предметів вчителів зараз не вистачає – зокрема з фізики. Учням 111-го дніпровського ліцею у цьому сенсі пощастило. В них є педагог з цього складного, але дуже захоплюючого предмета, та й ще викладає його заслужений вчитель України. Ну і ще одна маленька деталь: Олександру Семенюку 85 років.
Фізики можуть бути й ліриками
Він народився у 1938 році у Томаківському районі Запорізької області. Закінчив педагогічне училище, почав працювати у школі – навчав дітей фізики, хімії, біології. Після служби в армії вступив до Дніпропетровського державного університету. Став вчителем з вищою освітою і після цього зосередився саме на фізиці. Викладав її у школах № 5, № 1, № 58, № 13.
–В мене був учень, який два роки підряд посідав перші місця у Всесоюзній олімпіаді з фізики, — згадує, Олександр Семенюк. – І третє місце на Міжнародній. Я дуже пишаюсь такими дітьми. Вже більше 30 років працюю у 111-й школі, яка наразі є ліцеєм. Звісно, зараз заняття, на жаль, дуже часто не мають практичної складової. Через ковід та війну вони здебільшого відбуваються дистанційно. Але попри це, я намагаюсь зробити все для того, щоб школярі знали та любили мій предмет.
У 1960 -70-х роках вивчати фізику було престижно. Особливо цінувались фахівці цієї спеціальності у Дніпропетровську, де працював гігант ракетобудування – «Південмаш». Тоді щороку приблизно по 12-13 учнів Олександра Іларіоновича вступали на славнозвісний фізико-технічний факультет ДДУ.
Зараз ситуація зовсім інша. Але досвідчений вчитель сподівається, що незабаром інженери знову будуть затребувані в Україні – зокрема для оборонної промисловості. І популярність фізики зросте. До речі, те, що фізики водночас можуть бути й ліриками, Олександр Семенюк доводить на власному прикладі. На інтерв’ю зі мною він прийшов з букетом троянд, які виростив у власному палісаднику.
— Свого часу я був одним з тих, хто допомагав впроваджувати у Дніпропетровській області кабінетну систему, — згадує Олександр Семенюк. – Проводив семінари та відкриті уроки для вчителів. Майже 40 років тому отримав звання заслуженого вчителя України. Я й досі вважаю, що моє головне завдання – навчити дитину вчитися. Зробити так, щоб в неї прокинулася жага до знань.
Створив кабінет зі скарбами
Завдяки Олександру Семенюку кабінет фізики у 111-му ліцеї має унікальний вигляд та наповнення. Як тільки він прийшов працювати у цей заклад, протягом місяця зробив пульт управління, за допомогою якого можна керувати багатьма процесами. Наприклад, відкривати та зачиняти штори на вікнах, двері у шафі, регулювати положення екрану, розташованому на дошці. Генератор, двопроміневий осцилограф, вимірювачі напруги, амперметри — багато що з цього було зроблено ще у 1980-х роках, але досі працює. Всі прилади педагог-новатор робив власними руками і тільки у шкільному кабінеті. Звісно, своїх учнів також долучав до цього процесу. За якістю та точністю такі прилади були іноді кращі, ніж ті, що зроблені на заводі. Цей процес припинився біля 10 років тому, коли у 111-му ліцеї зникли фізико-математичні класи.
–Всі практичні та лабораторні роботи мої учні виконували виключно у школі, — підкреслює Олександр Іларіонович. – Щоб батьки або знайомі не могли зробити завдання замість них. Вони на практиці засвоювали основи електротехніки та радіотехніки. Участь у такому виготовленні приборів брали і хлопці, і дівчата. Деталі ми діставали, де могли. Наприклад, я «полював» за старими телевізорами, які хтось викидав чи здавав на металолом.
Деякі прилади, які були зроблені руками Олександра Семенюка та його учнів, й досі використовуються для занять. Наприклад, діапроєктор. Він свого часу був аналогом мультимедійних дошок, які зараз є у багатьох навчальних закладах. У кабінеті фізики 111-го ліцею досі збереглася указка, якій вже біля 60 років. Це — своєрідний вчительський талісман Олександра Іларіоновича, який схожий на чарівну паличку з фільму про Гаррі Поттера.
Секрет довголіття – у плаванні
Зараз Олександр Іларіонович живе один. Жінка Валентина Матвіївна, яка теж була заслуженим вчителем України, філологом, померла 13 років тому. Син Сергій живе у Новомосковську, займається бізнесом. Олександр Семенюк любить бувати у нього в гостях, особливо влітку. Коли можна не тільки поспілкуватись, а й поплавати у Самарі.
–Свого часу я водив учнів у туристичні походи — від Кавказу до Карпат, — згадує Олександр Іларіонович. – Вони тривали від декількох тижнів до місяця, тож за цей час ми з дітьми ставали справжніми друзями. Багато хто з них досі спілкується зі мною, приходить у гості. Останні років 30 я кожного літа їздив на Чорне море. До 2014 року – у Алушту, до 2022-го – у Затоку. Моя норма була –щодня долати 4 кілометри. Зараз раз на тиждень ходжу до басейну будівельної академії. За одне заняття пропливаю один кілометр. Коли буваю влітку у сина у Новомосковську, теж користуюся нагодою поплавати. Але водночас, дуже скучив за морем. Сподіваюся, що після нашої Перемоги знову поплаваю в ньому!
Юліанна Кокошко
Фото Валерія Кравченка.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, як вчитель математики з Дніпра пішов на фронт.
Категорія: Важливо, Новини Дніпра, Освіта, Суспільні та соціальні новини Дніпра
Позначки: Новини Дніпра
