ЕКСКЛЮЗИВ Як живуть та захищають Україну добровольці з Дніпра

14 березня 2014 року на тренувальній базі у Нових Петрівцях понад 500 бійців Самооборони Майдану сформували перший добровольчий батальйон із захисту країни від російської агресії. У січні 2017 року цей березневий день за рішенням Верховної Ради став Днем українського добровольця. Мужність та рішучість добровільних захисників врятували Україну від поневолення агресором у перший рік війни, яка на той час називалася Антитерористичною операцією. Десять років тому потужні добровольчі підрозділи формувалися і у Дніпрі. Величезна кількість добровольців стала на захист країни після початку повномасштабного вторгнення. Як сьогодні живуть та служать наші земляки, воїни-добровольці? З героями війни з росією спілкувався журналіст «Нашого міста».

Перші добробати були створені ще у Дніпропетровську

Сьогодні багато подій десятирічної давності видаються далекими та важко зрозумілими. Війну тоді ніхто не називав війною. Більшість українців жили у звичайному форматі: працювали, навчалися, їздили на курорти. Ще не було перейменовано Дніпропетровськ (нову назву він отримає лише у травні 2016-го). А добровольчі підрозділи з’явилися вже навесні 2014 року. Обласні держадміністрації стали формувати батальйони територіальної оборони. У Дніпропетровську набрали Полк патрульної служби поліції особливого призначення “Дніпро-1”, а влітку того року утворився Добровольчий український корпус “Правого сектору”.

Добровільні структури часто були погано забезпечені, не мали жорсткої субординації. Дисципліна залишала бажати кращого, а участь у бойових діях не завжди фіксувалося, що згодом ускладнювало отримання статусу УБД. Але тоді саме перші воїни-добровольці стали справжнім щитом України. Добробати дали змогу провести мобілізацію та, по суті, врятували українську державність від загибелі.

 Про важливість появи перших добровольців наголосив на Дні добровольця-2023  міський голова Дніпра Борис Філатов:

– З 2014 року саме наше місто стало батьківщиною добровольчого руху. Тут формувалися перші добровольчі підрозділи, які одразу йшли на фронт – протистояти російській навали та сепаратизму, – зазначив мер.

Вони не служили в армії та не мали бойового досвіду

Справді, багато мужніх захисників раніше не воювали і жодного дня не служили в армії. Їх мотивували не вміння та досвід, а бажання врятувати Україну.

– Таке безглузде виховання: якщо на твою країну напали, її треба захищати, – розповідає Ігор Куликовський, військовослужбовець ЗСУ. – У нас є держава, на неї напали! Природна реакція – стати її захисником. Військового досвіду у мене – жодного. Навіть «строчку» не служив, але 2014-го прийшов у «Правий сектор». Воював у складі добровольчого об’єднання «Сармат». Проблеми із отриманням УБД були у всіх. Свою участь у бойових діях доводили у судах. Нас п’ятеро людей отримали позитивне рішення у п’яти різних судах Дніпра. Рішення направили до МВС, оскільки діяли у координації із батальйоном «Дніпро-1». Ну і влітку 2019-го нам підтвердили статус УБД.

Нині таких проблем немає, оскільки добровольчі формування включили до складу ЗСУ. Але ж самі добровольці є. Яка їхня роль у війнах?

– Звичайно, добровольці не можуть переламати перебіг війни, – вважає учасник війни з росією. – Регулярна армія є регулярною армією. Вона важливіша. Але вони – величезний психологічний чинник. Коли десять років тому агресор готувався з ходу захопити весь південний схід України до самої Одеси добровольці та волонтери завадили цим планам. Звичайні люди – необстріляні, зовсім ще юні хлопці та дівчата чи ветерани, які розміняли шостий десяток, не дали шансів ворогові поставити Україну на коліна.

16-річний син хоче змінити на фронті батька

Дніпрянин Вадим Джур працював начальником відділу Дніпровської дирекції залізничних перевезень. Гарна посада. Почесна та відповідальна. До того ж надає броню від армії. Працюй та радуйся. Але 2015-го від спокійного мирного життя Вадим відмовився.

– До цього в армії не служив і військовим ставав поступово, – зазначає залізничник. – Навчався. Тренувався. Відслужив-відвоював один рік, 2 місяці, 23 дні. Повернувся. А коли почалася повномасштабка, знову попросився на фронт. Мотив очевидний і зрозумілий: треба захищати Батьківщину! Це 2015-го люди не зовсім розуміли, що відбувається. Якщо Антитерористична операція, то це означає, що брати участь у ній повинні якісь спецвійська. Зараз абсолютно зрозуміло, що якщо відморозитися, сховатися за бронь, справи не буде. Є реальна загроза втратити не лише країну, а й своїх близьких. Знаю, що багато хто говорить: «Не хочу, не воюватиму! Я для війни не народжений!». Ну, а хто народжений?

Наразі Вадим служить у 93 механізованій бригаді. Йому пощастило – поранень не було.  Хоча, за власним твердженням, 43-річний дніпрянин перебуває у розквіті сил, втома з кожним новим днем війни підточує ці сили. Адже добровольці не супермени, не роботи. Прості люди нехай і з незвичайною долею.

– Звісно, люди втомлюються, – резюмує Вадим Джур. – Чи вариш кашу десь у глибинці чи знаходишся поблизу «нуля», втома накриває. Воїни чекають на демобілізацію. Я теж. Щоб трохи відпочити. Пожити. 16-річний син зараз за кордоном, і він мене підтримує: «Тату, коли виповниться 18, повернуся в Україну і піду тобі на зміну. Ніхто не хоче вас міняти. А ти вже старий».

Павло Дінець на війну йшов двічі

Талановитому дніпровському журналісту Павлу Дінцу за 50 та богатирським здоров’ям він не вирізняється, але на фронт наш колега просився двічі. Перший раз після смерті мами. І зараз, після того, як пішов батько.

– Мама сильно хворіла та померла у серпні 2014 року, – розповідає Павло. – Саме тоді в Іловайському котлі загинули сотні наших військових. Ці дві не пов’язані між собою події стали для мене величезним потрясінням, після чого і прийняв рішення піти добровольцем. Через два місяці потрапив до Рубіжного, а всього прослужив майже півтора року. Після цього повернувся до Дніпра і став вести для дітей військово-патріотичні гуртки. Коли почалася велика війна, знову став добровольцем. Як найкраще у війну вчити школярів патріотизму? Зрозуміло, особистим прикладом.

На рішення  дніпрянина піти на фронт вплинула також сумна подія – смерть батька. Відомому дніпровському географу Петру Семеновичу Дінцу було далеко за 90, але він був сповнений життєвих сил і як натураліст-аматор на дачі із задоволенням вивчав секрети природи. А ще він писав вірші та вмів передбачати погоду.

– Батько у мене був чудовий, – констатує наш колега. – Наділений різноманітними талантами та напрочуд допитливий. Багато чого в нього навчився. Коли в листопаді 2023-го його не стало, остаточно вирішив знову одягнути військову форму. Так, у мене є деякі проблеми з серцем. Але не скаржився. У навчанні наш взвод взагалі віковий. П’ятьом бійцям – за 50! Але діди ні в чому не поступаються молодим. Нещодавні тренувальні стрільби та навчальна зачистка окопів цілком підтвердили це.

Журналісту «НМ» Паша розповів своє передчуття: «Я чомусь впевнений, що у травні цього року, коли мені виповниться 55, ми обов’язково переможемо».

З отриманням УБД особливих труднощів немає, але проблем вистачає

Зараз багато добровольців звертаються за юридичною допомогою. З якими проблемами стикаються наші захисники?

– Я дуже часто отримую звернення від добровольців, які потребують правової допомоги, – зазначає Тетяна Сінцова, адвокат. – Усі мої знайомі хлопці-добровольці, які служать з 2014 року, отримали без проблем посвідчення УБД. Але з’явилося багато інших проблем. Часто звертаються з питань, пов’язаних із проходженням служби, отриманням відпустки, лікарняного листа або заперечення рішення військово-лікарської комісії.

Іноді необхідна допомога у складанні юридичних документів, пов’язаних із переведенням на інше місце служби або звільненням з військової служби.

Один із найпоширеніших приводів звернення до юристів – непорозуміння з армійськими медпрацівниками.

– Бойові медики найчастіше стверджують, що військовослужбовці недостатньо хворі, щоб відправити їх на стаціонарне лікування, – констатує адвокат. – Але самі військові вважають інакше, тому й звертаються до юристів.

Це багаторічна проблема армії. Ще за старих мирних часів вважалося, що й ВЛК визнала призовника придатним до стройової, він просто зобов’язаний стійко переносити всі труднощі військової служби. Якими б вони не були. Але люди та обставини змінюються. Тим більше, коли триває війна.

– Зараз не впевнений, що пішов би добровольцем, – зауважує відомий художник Олександр Костенко, доброволець-2022, який отримав тяжке поранення. – Мотивація потихеньку згасає. Зараз своїх зустрічаю лише у шпиталях. Дуже злих. Як інакше реагувати на всі ці ВЛК, які неможливо пройти кілька тижнів.

Хочеться, щоб ситуація змінилася на краще. Яким чином? Це велике питання. Коли, як не на День українського добровольця нагадати про проблеми мужніх захисників України.