ЕКСКЛЮЗИВ Навчаємось і не соромимось: як у Дніпрі відбувається українізація

В Україні єдиною державною мовою є українська. Здавалося б, ця аксіома, яка давно закріплена у Конституції України, не потребує ніяких доказів. До того ж, у 2019 році  Верховна Рада прийняла Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Але по-справжньому солов’їна увійшла у життя багатьох з нас тільки два роки тому, після початку великої війни. У Міжнародний день рідної мови, який у всьому світі відзначається 21 лютого, журналісти «Нашого міста» вирішили дізнатись, як зараз справи у Дніпрі з українською мовою.

Всередині – українська, зовні – російська

У січні 2021 року набули чинності окремі норми закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Нововведення торкнулися кожного українця, який користується будь-якими послугами чи купує якісь товари. Тому що усі надавачі послуг вже три роки поспіль зобов’язані обслуговувати клієнтів та надавати інформацію  українською. Державною мовою зараз подається інформація на цінниках, в інструкціях, каталогах інтернет-магазинів, квитках, меню тощо. Водночас текст про товари та послуги може дублюватися іншими мовами.   Також можливе обслуговування клієнта не державною мовою, якщо на цьому наполягає сам клієнт і знайдено прийнятну для обох сторін мову комунікації.

На практиці все, звісно, набагато складніше, ніж у теорії. Наприклад, навіть зараз у Дніпрі можна зустріти чимало вивісок російською мовою. При цьому всередині крамниці з вами можуть спілкуватись державною мовою, інформація про товар на цінниках також, скоріш за все, написана українською. Чому ж тоді зовні панує російська? Мабуть, до змін вивісок, як то кажуть, не доходять руки. Люди, які працюють у цих крамницях, не вважають такі зміни важливими. Хоча насправді це не так.

З власного досвіду також можу зазначити наступне. Після початку повномасштабного вторгнення я намагаюсь повністю перейти виключно  на українську під час спілкування у громадських місцях. У магазинах, аптеках, кафе звертаюсь до персоналу державною мовою. Приблизно у 80% мені відповідають українською. Але десь 20% представників того самого персоналу  – і я навіть деяких вже добре запам’ятала, бо отримувала через них послуги неодноразово – наполегливо ігнорують українську і спілкуються російською.

Які можуть бути причини для цього? Звісно, різні. Є серед нас, на жаль, ті, хто принципово не хочуть вивчати не тільки українську мову, а взагалі жодну, крім тої, на якій звикли спілкуватись. Тобто крім російської. Але, гадаю, переважна більшість дніпрян, які поки що не наважуються переходити на державну мову, просто соромляться, що не володіють нею досконало. Через це чимало містян не спілкуються українською, відтягуючи цим той момент, коли вони все ж таки опанують її. Але яким чином, якщо не розмовляти? Виходить замкнене коло. Яке можна і треба намагатись розірвати – у тому числі, завдяки лагідній  українізації.  

Диктант у метро об’єднує

Міська влада Дніпра чимало робить для популяризації української мови у нашому місті. Так, минулого року до Дня Конституції України на станції метро «Вокзальна» всі бажаючи писали диктант. Така акція пройшла вже втретє загалом та вперше з початку повномасштабного вторгнення. Вона була організована департаментом молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Дніпровської міської ради за підтримки міського голови.  

У заході офлайн взяли участь 313 людей, ще декілька учасників долучились дистанційно завдяки онлайн-трансляції.   Вік учасників –  від 5 до 80 років. Текст був унікальний – він складався безпосередньо для цього диктанту. А прочитати його організатори акції  запросили зіркового гостя – корінного дніпрянина, українського шоумена Юрія Ткача. Для того, щоб всі слова з його вуст звучали вірно, Юрій напередодні заходу навіть працював з репетитором.

Результати диктанту стали відомі через три тижні. Переможці отримали чудові подарунки –  гарні вишиванки. Серед них була переселенка з Маріуполя, чотирнадцятирічна школярка з Дніпра. За словами організаторів заходу, у порівнянні з минулими роками, дніпряни написали диктант краще. Але, звісно, головною метою був не пошук помилок. А ідея національної єдності, навколо якої об’єдналися всі бажаючі перевірити власну грамотність. Сподіваємось,  цього року до подібної акції зможуть долучитись ще більше містян, які покажуть ще кращі результати.

Акторів перенавчала досвідчена викладачка

Після початку великої війни всі дніпровські заклади культури стовідсотково перейшли на державну мову. Не став винятком і Дніпровський академічний театр драми та комедії, хоча до грудня 2016 року він був театром російської драми ім. Максима Горького. І всі вистави в ньому йшли російською мовою.

–        Я почав працювати у Драмікомі у січні 2019 року, – згадує Сергій Мазаний, директор-художний керівник театру. – Перша постановка, яка з’явилась за моєї каденції, був «Ревізор» українською мовою. Тобто ми почали поступово переходити на українську, цей процес тривав декілька років. Через певний час співвідношення україномовних та російськомовних вистав стало 50 на 50, при цьому у новому репертуарі 70% постановок були державною. До вистав російською ми зробили українські субтитри. Коли на другий день після повномасштабного вторгнення рф відбулись збори колективу нашого театру, ми прийняли рішення про повний перехід на рідну мову. Всі російськомовні вистави ми списали і більше до них не поверталися.

Після цього певна частина працівників театру, у тому числі й декілька акторів, звільнились. Ті, хто залишились, були вимушені адаптуватись до нових реалій, хоча для багатьох літніх артистів, які все життя спілкувались та грали виключно російською, це було непросто.

–        Але коли людина розуміє, що всі місточки спалені і назад шляху немає, вмикаються певні внутрішні ресурси, – впевнений Сергій Мазаний. – Саме це відбулося з такими акторами як Анатолій Мормишка, Олександр Мішин та багатьма іншими. До процесу переходу на українську одразу підключилась молодь. Протягом цих двох років ми в театрі спілкуємось тільки рідною мовою.

Для того, щоб полегшити деяким акторам перехід на державну мову, адміністрація Драмікому запрошувала до співпраці викладачку сценічної мови з Дніпропетровського фахового мистецького коледжу. Вона протягом декількох місяців проводила заняття з літніми акторами, допомагаючи їм оволодіти солов’їною.

–        Все залежить від бажання людини, – зазначає Сергій Мазаний. – Зараз в інтернеті є купа різних мовних курсів, ютуб-каналів. Більш того, у акторів таким чином налаштований слуховий апарат, що вони досить легко сприймають мелодику будь-якої мови. В нас були вистави з текстами китайською, англійською, французькою. І актори все це вчили.

Звісно, на початку бували ситуації, коли під час вистав актори забували деякі слова українського тексту і переходили на російську. Особливо часто це траплялось тоді, коли вистава була перекладена з російської і актори звикли грати її саме цією мовою. Такі випадки траплялись, наприклад, з чудовим актором Євгеном Звягіним – на жаль, вже покійним.

–        Насправді простіше вивчити новий текст, ніж перевчити російськомовний, – підкреслює Сергій Мазаний. – Бо хоча актори промовляють український текст, в голові в них все одно сидить російський, якщо вони до нього звикли. Саме так трапилося з Євгеном Звягіним, який грав у виставі «Всі чоловіки зраджують» спочатку російською, а потім українською. Йому було дуже важко.

Зараз у Драмікомі повністю україномовний репертуар. Більшість акторів цього театру не тільки на роботі, а й у побуті перейшли на українську.

Розмовний клуб та книги на поміч

Як у дніпрян відбувається перехід на державну мову? З якими труднощами вони стикаються і що радять тим, хто досі не наважився на це?

Аллі Просяній майже 67 років, народилась у селі Новомиколаївка Дніпропетровської області. Її дитинство пройшло у Дніпрі, де вона вивчала у школі українську мову, влітку з родичами у селі теж спілкувалась солов’їною. Але у побуті, під час навчання у школі та технікумі чула майже виключно російську.

–      Хоча родина в мене інтернаціональна –  мама українка, тато татарин – ми завжди розмовляли російською, – згадує Алла Іскандерівна. – Я отримала освіту товарознавця, працювала на дніпропетровських  базах, у магазинах. Скрізь звучала російська. Але коли я вже була на пенсії, захотіла все ж таки вивчити рідну мову. У 2021 році пішла на курси від Університету третього віку. Після початку великої війни вирішила повністю перейти на українську – тим більше, що вона почала звучати майже скрізь.

Зараз Алла Просяна із задоволенням відвідує по суботах заняття у розмовному клубі. Це і корисно, і цікаво, тому що на такі заходи приходять місцеві поети, барди та інші творчі люди. Разом з ними дніпряни співають пісні, обговорюють різні теми. Досить багато часу пенсіонерка також приділяє читанню книжок українською. З останнього прочитаного – твори Ярослава Гашека, Ольги Кобилянської.

–        Відчуваю, що за декілька останніх років моя українська значно покращилась, – зізнається Алла Іскандерівна. – Вдома на столі в мене лежить словник, якщо не знаю якісь слова – зазираю туди. Мій чоловік україномовний, тому я маю нагоду постійно практикувати мову. Раніше я вірила такому ствердженню: для того, щоб вміти розмовляти якоюсь мовою, треба думати на ній. А зараз я впевнена, що це не так. Треба починати розмовляти, навіть якщо не володієш мовою досконало. З часом все вийде!

 Не треба боятися “азіровщини”

Активіст Євромайдану та волонтер Максим Гошовський народився і виріс у російській федерації. Після закінчення школи він приїхав у Дніпро до своєї бабусі і залишився тут. Тож українська для нього не є рідною, але з того часу як Максим прийняв рішення пов’язати свою долю з нашою країною, він вивчає її державну мову.  

–        Я 16 років живу у Дніпрі, але ще до недавнього часу це місто було майже повністю російськомовним, – розповідає Максим Гошовський.  – Утім, я вчив і зараз продовжую вчити українську. Головним чином це відбувається завдяки музиці.

Максим із задоволенням слухає таких виконавців як «Танок на Майдані Конго», Latexfauna,  Курган & Agregat, Вова зі Львова. Дивиться українське кіно. Ще дуже допомагає опанувати мову документообіг, з яким він стикається завдяки роботі.

–        Мені досі страшно розмовляти українською, бо я боюся виглядати як «Азіров», – зізнається Максим Гошовський. – Знаю, що це проблема для багатьох людей. Тому раджу не боятися “азіровщини”. Намагатися, намагатися і ще раз намагатися. Навіть, якщо нас хтось поправляє, треба ставитись до цього нормально. В мене є багато знайомих, які повністю перейшли на українську. Коли я розмовляю з ними, вони мене поправляють, і це добре. У той самий час тим, хто володіє українською, треба бути толерантними до тих, хто тільки навчається. 

Нагадаємо, раніше ми писали про те, як у приватних садочках Дніпра виконується мовний закон.

Фото автора, з архіву героїв та з відкритих джерел.