Як дніпряни рятують тварин, повз яких інші проходять 2024- Наше Місто

На щастя, під час війни українці загалом та дніпряни зокрема не стали більш черствими. Навпаки – багато хто саме зараз почав активно допомагати братам нашим меншим і заводити нових чотирилапих друзів. Навіть якщо їх і так вже повна хата. У День спонтанного прояву доброти, який відзначається 17 лютого, журналісти «Нашого міста» знайшли мешканців Дніпра, які просто не можуть пройти повз бідолашних створінь. Беруть їх додому, щоб врятувати, а потім охопити любов’ю та турботою.

Сліпий котик став улюбленцем родини

Дніпрянка Тетяна Коваленко – красива успішна жінка, яка працює директоркою з розвитку у Агенції Освітніх Програм StudentWay. В неї чудова сім’я, до недавніх пір було двоє домашніх улюбленців – собака Буся породи йоркширський тер’єр та висловухий красень-кіт Локі. Здавалося б, повний комплект – чого ще треба? Але протягом останніх півроку родина Тетяни поповнилась двома хвостатими мешканцями. При чому жінку не зупинило ані те, що тварини знаходились в інших містах, ані фізичні вади одного з них. Фотографії обох вона побачили в інтернеті та не встояла.

Сьогодні рівно місяць, як цей чудовий хлопчик живе у нас, – написала Тетяна Коваленко у липні минулого року на своїй сторінці у Фейсбуці. – Назвали ми його Рей. Ця дитина майже нічого не бачить, але добре орієнтується в просторі і досить швидко звик до нового житла. Його особливість – це неймовірне бажання тактильності, і він такий муркотик. А ще він ласкавий ніжнюля. І це незважаючи на те, скільки малому довелося пережити.

Скоріш за все, господарі позбавились котика через те, що він осліп. Як це сталося – невідомо. Але після того кіт потрапив у притулок. Про нього дізналася Тетяна, і в неї всередині щось йокнуло. Потрібно забирати!

Рей був у притулку в Кропивницькому, тому я не одразу забрала його, – згадує Тетяна Коваленко. – Але коли ми їхали до родичів у Коломию, я поклала переноску в багажник. А на зворотньому шляху Рей вже їхав з нами у Дніпро. Одразу по приїзду ми записалися на прийом до лікаря, щоб той оглянув оченята. Нам сказали, що вже нічого зробити немає можливості. Але ми знали, яку тварину брали.

Крім проблем з оченятами, у Рея на животику виявилась грижа, яку потрібно було видаляти. Тетяна одразу записала котика на операцію. Під час неї лікар виявив ще й вроджені проблеми з селезінкою – довелося її теж видаляти. Сказав, що нові господарі встигли вчасно, бо будь-який невдалий стрибок Рея міг би стати останнім. Міг відбутись розрив селезінки.

Скільки напасті на цю крихітку! – зітхає жінка. – Але тепер Рей з нами, і ми щасливі, що він наш. Буся одразу прийняла з радістю Рея, а от Локі провів два тижні в депресії та бойкоті, майже нічого не їв, ображався. Але потім подружився з Реєм. Вважаю, що нам, людям, дуже далеко до людяності тварин. Бо вони справжні, щирі, віддані і люблять просто за те що ти є, дарують тобі неймовірні емоції. Для них хочеться робити все по максимуму, щоб хоча б якось віддячити їм за щирість.

На трьох улюбленцях Тетяна не зупинилась. Напередодні нового 2024 року вона стала господаркою Еми – метиса пекінеса. 29 грудня дніпрянка побачила її фото в черговій групі з прилаштування тварин, і в неї знову щось йокнуло.

– Я вирішила, що якщо завтра зателефоную і її ще не забрали, значить, вона наша, – згадує Тетяна Коваленко. – 30 грудня, дуже хвилюючись, я зателефонувала пані Наталі і почула, що дівчинка ще в неї. Через дві години я була в Запоріжжі і вперше побачила Емочку. її тимчасово прихистила жінка, у якої більше двох десятків гарних котів і три великі собаки в невеличкій квартирі.

Тетяна з Емою одразу поїхали в Дніпро. Вдома вона першим ділом викупала собачку та почала знайомити її з іншими вихованцями.

Реакція Локі: кого ти там ще приперла? – розповідає бізнесвумен. – Реакція Рея: цікаво, а хто це у нас така? Реакція Бусі: включила істеричку і волала несамовито при будь-якій спробі Еми наблизитися. В перший вечір Емочка вляглася на мене, нахилила на бік голівку, і з оченят потекли сльози. Поплакали разом, пообіймалися і вляглися спати. Турбот додалося, але вони всі приємні. А та любов, яку дарують тварини, настільки щира, що іноді здається, що здебільшого завдяки їм вдається мати хоч якусь краплю позитиву. Найбільше і найзаповітніше моє бажання після бажання миру – це щоб кожна тварина мала свій дім.

«Лісова» Муха подружилась з котами

Надія Лиштва теж не є домогосподаркою – вона обіймає дуже відповідальну посаду начальника управління в Управлінні з питань охорони культурноі спадщини Дніпровськоі міськоі ради. Різних справ в жінки дуже багато. Разом з тим, вона не втомлюється допомагати тваринам – таке враження, що вони самі її знаходять. В Надії вдома вже мешкало декілька котів, коли позаминулої осені вона з родичами поїхала за грибами. У лісі, який був розташований недалеко від Дніпра, сім’я знайшла не тільки маслюки, а й собачку. Скоріш за все, її просто завезли до лісу «добрі» люди, щоб позбавитись. Надія привезла знайду додому, назвала Мухою.

Минув рік. В один з вечорів минулої осені Надія пішла з Мухою на прогулянку. Додому вони поверталися вже втрьох.

Прогулянка з собакою розпочалась, як завжди, – згадує Надія Лиштва на своїй сторінці у фейсбуці. – Потім ми почули, як сірі ворони і сорока на щось кричать на дереві. Виявилось, що це невелика киця. Яка висіла на дереві і не могла злізти. Задні лапи чомусь навіть не спирались на дерево, а свисали вниз. Прийшлось лізти на гараж, потім на дерево. На наше спільне щастя, ніхто не навернувся.

Виявилось, що кошеня провисіло на дереві доволі довго. Бо судячи з гілок під ним, воно ходило під себе в туалет. Тваринка була мокрою, худою, наляканою. Коли Надія принесла кошеня додому, виявилось, що це хлопчик, йому приблизно чотири місяці. Спочатку жінка хотіла віддати малого у добрі руки. Але згодом вирішила залишити муркотуна собі. Тим більш, що він дуже подружився з Мухою та іншими котами.

Та після цього пригоди Надії Лиштви продовжились. На початку лютого у фейсбук-групі свого мікрорайону вона побачила пост про те, що десь неподалік від її дому в ямі ховається та мявчить кошеня. Ввечері того ж дня жінка знайшла цю яму.

Треба гуляти з собакою в якомусь іншому місці чи місті, – шуткуючи, написала Надія Лиштва. – Понесло мене в цей район… Кому гарного персикового хлопчика, малого і дурненького? Він милий, чесно. Штук 200 блох вже вибрали.

Котика назвали Яшею. Цього разу, незважаючи на те, що він швидко порозумівся з більшістю хвостатих співмешканців, Надія все ж таки вирішила знайти для малого нову родину. Але щось нам підказує, що пригоди, які пов’язані з рятуванням тварин, в її житті не закінчились. Бо люди, які мають безмежно добре серце, просто не можуть жити інакше.