Втратив одразу двох близьких людей: історія дніпрянина, чия сім’я жила у будинку 118 на Перемозі

Рік тому, 14 січня, сталася жахлива трагедія для усіх жителів Дніпра. Ворожа ракета зруйнувала багатоквартирний будинок, прямо у вихідний та святковий день, коли багато родин збиралися разом вдома. Тоді постраждали близько 80 людей, а 46 – загинули. Двоє з них – батько та бабуся дніпрянина Володимира. У цей трагічний день він втратив одразу двох найрідніших людей, – передає сайт «Наше Місто».

Володимир Зуєнок – дніпрянин, який 14 січня відпочивав у свій вихідний. Ще в ранці чоловік спілкувався по телефону зі своїм батьком. Проте він не міг навіть уявити, що ця розмова може стати останньою.

Володимир живе не так далеко від будинку 118 на Перемозі. Тому у той страшний день він бачив вибух на власні очі. Він знав, що його рідні були там, у себе вдома. Тому після вибуху не вимагав ніяких доказів, бо розумів: вони десь там, під завалами шести поверхів.

Бабуся Володимира, 85-річна жінка, жила на 3 поверсі того самого будинку. Від її помешкання, після влучання ракети, залишилися лише стіни від кімнати, яка раніше була затишною сімейною кухнею.

«Біля будинку я був через 10 хвилин після вибуху. І у той момент у мене одразу було розуміння, що вони там. Бабусі на той час було 85 років та батьку вже за 60. Єдине за що мені шкода, точніше, чого б я їм не бажав, то такої смерті від ракети. Вони на це не заслужили», – розповідає Володимир журналістам Дніпра Оперативного.

Три дні чоловік рухався за єдиним маршрутом: суд, медична експертиза, лікарня та 118-й будинок. Тіло його бабусі знайшли на 2 день пошуково-рятувальної операції. А тіло батька Володимира було знайдено лише через тиждень, після трагедії.

Чоловік згадує, що пройшов усі кола погоджень. І усюди йому намагалися допомогти настільки, наскільки це можливо.

«Я отримав встановлену суму від облради, від міськради. Всі намагалися допомогти. Це стосується і БТІ, і виконкому, всіх наших структур. Усі, як тільки ти кажеш, що ти зі 118 дому – всі, “будь ласка”», – говорить син і онук загиблих.

Чоловік каже, що складно повірити у те, що із дня цієї жахливої трагедії пройшов вже рік. Він вважає, що потрібно говорити і нагадувати людям про те, що тоді сталося. Бо поки ми згадуємо наших земляків, що загинули у той трагічний день, вони будуть жити у наших серцях.

Володимир також розповідає, що його діти часто згадують про дідуся та прабабусю.

«Молодший навіть написав дідусю у вайбері десь через пів року, після трагедії. Він запитав, як у нього справи. На це важко дивитися, але вони повинні знати чого і від кого померли рідні. Що це не хвороба або вік, що це була ракета», – заявляє дніпрянин.

Чоловік говорить, що зараз єдине його бажання – піднятися на кухню третього поверху та подивитися, можливо, хоч щось залишилося на згадку про його рідних.