Що насправді приховується за мітингами під гаслом «Гроші на ЗСУ»: секретар міськради Дніпра прокоментував ситуацію

З початку повномасштабної війни Дніпро став одним з найпотужніших хабів допомоги військовим та вимушеним переселенцям. У 2022 році на завдання Сил Оборони України з бюджету територіальної громади було сукупно витрачено понад два мільярди, у 2023му – вже понад 1,3 мільярда гривень. Не зважаючи на це, за аналогією всеукраїнських мітингів з гаслом «Гроші на ЗСУ», під стінами мерії Дніпра також збираються невдоволені люди, що вимагають допомагати війську.

Секретар міської ради Олександр Санжара прокоментував це на своїй сторінці у Facebook, пише  «Наше Місто».

«Чи може міська рада давати кошти напряму війсковим частинам? Звичайно. І робить таке на постійній основі. Але якщо дати вибір командиру частини – дати гроші на дрон, чи дати дрон? – дати гроші на пікап, чи дати пікап? – дати гроші на тепловізор, чи дати тепловізор? – відповідь на 98% буде «дрони, пікапи, рації».

Чому? Бо в командира частини всі люди вже мають, чим займатися. Бо потрібно воювати. Бо немає людей, які будуть сидіти в тилу і складати тендерну документацію.

А у міській раді Дніпра є команда менеджерів, які займаються питаннями громади. А громада у 22му році була оточена воюючими областями – Харківською, Донецькою, Запорізькою, і біженцями, які звідти тікали, і військовими, які їхали у протилежних біженцям напрямках.

Наше виживання залежало від того, чи зможемо ми забезпечити військових. Чи зможемо зробити так, щоб вони були кращі за ворога.

І ми, як територіальна громада, на цьому шляху також мали ставати кращими за інших. Стати, як приклад, «Прозорим містом» за рейтингом Трансперенсі Інтернешнл, чи лідером із закупівлі дронів за рейтингом «Прозорро». Містом, яке дронів купило більше, ніж наступних пʼять позицій у рейтингу, разом взятих. А ще ж не було рейтингів по раціям, по тепловізорах, по автівках.

І на цьому фоні зʼявляється рух, назвемо його, «За все хороше і проти всього поганого». І активісти цього руху, і з ними громадяни, які також бажають всього хорошого, пікетують міські ради по Україні, в тому числі у Дніпрі, з вимогою до міськради та Borys Filatov «Гроші на ЗСУ».

Я юрист, і я розумію, що всі бажаючі вплинути на бюджетні процеси мають стояти під Верховною Радою, бо саме вона формує бюджет країни. Якщо треба вплинути на виконавчу дисципліну на рівні держави – під Кабінетом Міністрів, на оборонні закупівлі – під Міноборони. Але були вибрані певні міські ради.

Це викликає не просто подив – так помилятися неможливо. Більше того, у Дніпрі навіть конфліктуючі між собою фракції одноголосно підтримували виділення коштів на Сили оборони.

І подібний мітинг під стінами міськради, яка є чемпіоном із закупівлі для Сил Оборони – ну, таке.

Те саме, що кричати чемпіону світу з бігу – треба бігти швидше! Треба бігати частіше! І, взагалі, бігти маєш не ти!

Бо, фактично, під лозунгом «Гроші на ЗСУ» зовсім непомітно відбулося кілька системних змін:

1. Почала згортатися децентралізація, одна з найуспішніших реформ в нашій країні.

2. Гроші забрали в тих, хто ефективно допомагав.

3. Гроші підуть туди, де вже показали легендарну ефективність, на кшталт заявок «дрони не потрібні», «волонтери не потрібні», одночасно з «звертайтеся до волонтерів та міських голів».

Зрозуміло, що мера попаяло. До нас взагалі частенько пишуть різні нєвмєняхи, адепти «пласкої землі», є навіть цікава секта, «громадяни СРСР/Вільні люди/Живі люди», які вважають, що СРСР не розпався, Україна не створювалась, а міська рада, оскільки внесена до ЄДРПОУ, є підприємством, а не органом місцевого самоврядування.

Нам так і пишуть – «оскільки міська рада є підприємством, ми вирішили провести вибори, провели в Підгородньому вибори міського голови Дніпра, обрали нового мера, звільніть приміщення, передайте нам печатки і штампи». І додаються підписи всіх шістнадцяти, що «голосували на виборах».

Апогеєм такого підходу була поїздка самообраного «президента України» в ООН. Він поїхав на кордон, показав виданий собою ж «дипломатичний паспорт», там його українські прикордонники і завернули. Другого разу він був розумніший, поїхав до Стамбула зі звичайним закордонним, а вже там, сідаючи на рейс до Нью-Йорка, показав саморобний «дипломатичний паспорт». Яке ж було у людини здивування, коли його ще й турки спакували. Просто уявіть собі його самовпевненість.

Але пізніше Службою Безпеки України було виявлено у організаторів цього руху купу проросійської літератури, зброю та набої. Розумієте, звідки ноги ростуть?

Так і тут. Поширюються меседжі, які близькі всім. Ну хто ж проти грошей на ЗСУ? Але пропонований спосіб вирішення – хибний. Чому організатори не провели мітинг в умовному Нижньожопінську, в якому не виділили на ЗСУ ні копійки? Чому обираються саме ті територіальні громади, які насправді допомагали?

І коли керівник громади називає організаторів подібних заходів «корисними ідіотами» (ну, і не тільки так) – то мітинг «Гроші на ЗСУ» кричить «ганьба» людині, що організувала найбільшу за масштабами місцевого самоврядування допомогу ЗСУ. Зрозуміло, що вони образились, але сам факт.

Дуже хорошу аналітику з цього приводу написав Denis Pyatigorets. Він описав величезний масив проблем, який існує з допомогою військовим, але то краще в нього прочитати.

Ну і підсумовуючи.

Не завжди люди, які «за хороше, проти поганого» є конструктивними.

Деколи – це дійсно хороші люди і вони справді знають, що робити і як робити.

Деколи – просто не розуміють складних систем, і могли б все виправити і очолити, якщо не потрібно було б фулл-тайм працювати в таксі.

А деколи – це люди, які умисно чи неумисно працюють інструментом ворожого впливу», – написав Олександр Санжара.