Я пам’ятаю мама, що ти казала, все зроблю, обіцяю: син загиблої Ірини Тимченко розповів про її останній день

14 січня у Дніпрі під час російської атаки по багатоквартирному будинку 118 по вул. набережній Перемоги загинули тренер з легкої атлетики Валентин Вознюк та його дружина Ірина Тимченко.  Син Ірини з болем пригадує останній день, коли бачив маму живою. Повідомляє сайт «Наше Місто» з посиланням на Facebook.

«Мама приїхала до нас у гості зранку 14 січня. Ми попили кави, поговорили, і я поїхав у справах. Вона взяла онуку і повезла її на заняття до міста. Зазвичай після занять у суботу вони їдуть на Перемогу. Грають, проводять разом час, а ввечері мама привозить її до нас додому. Бабуся дуже любила свою онуку і намагалася використати кожну нагоду, щоб побути з нею. Але цієї суботи, чомусь моя мама  вирішила привезти її відразу після занять до нас додому. Наче щось відчувала. Вони ще трохи побули разом, і мама поїхала. О 15:30 вона розмовляла по телефону з Олею і обірвався зв’язок», -написав Євген.

У цей момент син був далеко. Від товариша він дізнався, що на Перемозі приліт. Потім побачив фото зруйнованого будинку, відразу впізнав під’їзд, в якому живе мама.

«Дістатися місця вибуху я зміг лише близько 19.00. Що я відчув, коли все побачив на власні очі, описати словами неможливо! 9 поверхів будинку перетворилися на щільну купу з бетону заввишки всього в 3 поверхи. Моя мама разом з чоловіком були у квартирі на другому поверсі, у самому центрі обвалу будинку. Шансів вижити практично не було».

Субота, неділя, понеділок, вівторок. Щодня з ранку до пізнього вечора Євген був на місці трагедії. І щовечора вдома у нього питала донька:

«Тату, ти знайшов Іру? Ні? А діда?»

Ірину знайшли лише на четвертий день, повідомляє її син.

«Я знаю, ти дуже любила свою сім’ю, особливо своїх онуків. Ти жила заради них. Ти завжди допомагала, була завжди «на підхваті». У тебе були цілі та плани. Ти точно ще не була готова йти в інше життя. Ми не були готові.

Ти не вмерла. Просто Богу ти стала потрібнішою більше, ніж нам. Ти завжди житимеш у наших серцях. Просвітлені люди кажуть, що якщо на серці тяжко, то душа йде вниз. Якщо на серці легкість, то душа йде вгору і стає ангелом-охоронцем. Ми всі намагаємось не плакати, але  не виходить.

Я пам’ятаю мама, що ти казала. Чого хотіла для своїх онуків. Все пам’ятаю. Зроблю. Обіцяю» …