Про війну, допомогу бізнесу, навчання в школах та важку зиму: ексклюзивне інтерв’ю мера Дніпра

Дніпро як був, так і залишається головним логістичним та волонтерським хабом країни, центром надання допомоги та підтримки в усіх напрямках фронту. Тому наше місто в епіцентрі уваги багатьох видань із усього світу. У день, коли журналісти «Нашого міста» прийшли на інтерв’ю до градоначальника, він також зустрівся з колегами з The Washington Post, Politico та американського телеканалу PBS. Міський голова розповів про те, як зараз живе Дніпро, чи підуть діти до шкіл з 1 вересня, допомогу бізнесу та переселенцям, роботу міської ради, а також про те, чого чекати від нинішньої зими.

– Які дії, на вашу думку, потрібно зробити, щоб закінчити війну до кінця року?

– Мені складно коментувати хід воєнних дій, я не маю повноти інформації. Як міський голова мільйонного міста не хочу обговорювати домисли, щоб люди не перенервували. Виходячи з останніх тенденцій, можу сказати одне: щоб швидше закінчити війну – треба припинити срачі та закручування гайок. І намагатись об’єднувати всіх людей доброї волі: мерів, депутатів, волонтерів, військових, простих людей, платників податків, бізнесменів. Для деяких ніби війна вже закінчилася. Вони почали займатися розборками, зачисткою політичного поля та медійного простору. У нас у країні – демократія. Ми за це воюємо. Чому ми захлинаємось кров’ю? Саме тому, що відстоюємо демократію. А не будуємо нову автократію. Це єдиний універсальний рецепт – об’єднувати людей, а не роз’єднувати.

– Війна йде, але у Швейцарії вже пройшла міжнародна конференція з повоєнного відновлення України, в якій ви брали участь. Які висновки ви зробили з цієї подорожі?

– Дніпро під час конференції у Лугано не стояв на порядку денному (постукаю по дереву). Є найбільш постраждалі регіони – Чернігів, Київська область, Харків. Вінниця. Було б неетично зараз кричати «Дайте нам», коли є громади, які потребують більшої допомоги.

Я виніс з цієї конференції серйозні зв’язки та знайомства. А якщо перевести в гроші – йдуть переговори з дуже серйозним донором, який зможе надати близько 5-7 млн. євро на потреби біженців. Наразі оформляємо документи. Дай Боже, щоб у нас вийшло.

Навчання у школах Дніпра буде дистанційним

– Незабаром 1 вересня. Батьки з побоюванням ставляться до повернення дітей за парти.

– Це найскладніший вибір. Найскладніше управлінське рішення. Хочу попередити мешканців міста. Ми всі схиляємось до того, що навчання у школах буде дистанційним. Бо якщо не дай Бог щось прилетить у районі школи… Не можу брати на себе таку моральну відповідальність – перед дітьми, батьками та Господом Богом.

Зрозуміло, що можна обладнати цокольні поверхи, біля шкіл можна покласти мішки, поставити щити, вжити інших заходів. Але ми не забезпечимо всіма бомбосховищами.

А якщо кілька повітряних тривог? А як у ситуації постійних повітряних тривог ми водитимемо дітей – із класів у бомбосховище і назад? Тобто все одно навчального процесу не буде. А якщо по дорозі хтось загубиться, заблукає, ще щось станеться?

Усе це робить навчальний процес неможливим. І така ситуація, на жаль, буде у всій країні.

Віддали рішення на відкуп місцевому самоврядуванню – щоб скинути з себе відповідальність. Але, повірте, ситуація плюс-мінус однакова по всій країні – і з бомбосховщами, і можливістю забезпечити школи.

Про тривоги та людську психологію

 – Після чергової ракетної атаки, коли ворог влучив у цех ЮМЗ та густонаселені вулиці, ви написали гнівний пост, звертаючись до дніпрян, які ігнорують повітряну тривогу. Що має статися, щоб люди прийшли до тями і зрозуміли, що небезпека – поруч?

– Це особливість психології. Вона властива не лише дніпрянам, а й усім мешканцям нашої країни. Люди завжди відкидають найгірші сценарії. Всі ми в душі сподіваємося на краще, не хочемо припускати думки про трагічні наслідки. Багато хто критикував мій пост, але це теж був прийом. Знаєте, треба було пробити емоції людей.

 Якби я написав нудною канцелярською мовою – «шановні громадяни, дотримуйтесь, йдіть у укриття…» і т.п. – це не справило б ефекту. А так це справило враження, змусило замислитись. Я нікого не хотів образити – хотів, щоб замислились.

Розумію, що вимагають від влади, але не можна вимагати неможливого. На масивах Парусі чи Перемозі неможливо викопати бомбосховище – там на глибині 1,5 м вода. Я народився і виріс на Перемозі та бачив, як будували масив. Де там будувати бомбосховища – під водою?

Ніхто не розуміє, наскільки це складно технічно. Які мають бути документи, дозволи…. Навіть якщо завтра почнемо копати – викопаємо за рік чи за два. Це складна технічна споруда. Зрозуміло, що народ перегрітий, але багатьом здається, що раз і все має з’явитися.

– Про ваші рекомендації жінкам, дітям та літнім людям виїжджати. Вони залишаються чинними?

– Я свою думку не змінюю. У кого є можливість – варто їхати, у кого немає… Це рішення – особистий вибір. Мер міста не може нічого порадити. Благаю Бога, щоб все було добре і стабільно.

Бо у Харкові була така історія. Спочатку, коли росіян відігнали від міста, народ повернувся, а противник почав знову обстрілювати місто. Тепер народ проклинає владу: «Як так, нам сказали, що можна повернутися, ми приїхали – а тепер нас закидають ракетами та бомбами». І їхати, і повертатись – це не так просто… Ситуація змінюється, і немає гарантій, скільки разів нас і коли будуть бомбити.

– Що робите, коли чуєте сирену, чи йдете в укриття?

–  Залежить від того, де я перебуваю. Як правило, зараз сирени звучать ночами. Чесно скажу – вночі я сплю у підвалі – є така можливість.

Є й така історія: під час одного з ракетних обстрілів Дніпра прямо у двір приватного будинку, де мешкає секретар міськради Олександр Санжара, впав уламок ворожої ракети – просто між ґанком та авто. Такий уламок міг би просто його поховати.

Я завжди виїжджаю на місце кожного обстрілу та можу розповісти багато містичних історій. Наприклад, чоловік сів на мопед і поїхав, а буквально через 30 секунд на це місце прилетів уламок. Історій багато. Тому правил безпеки зараз потрібно дотримуватися.

Розумні люди чвари припинили

– З початку війни в міській раді був мораторій на чвари. Наскільки змінилася ситуація зараз?

– Розумні та конструктивні люди, які розуміють, що ми ще нікого не перемогли, сварки та чвари припинили. Основні чвари створюють депутати місцевої фракції «Слуга народу». В один момент вони ніби зірвалися з ланцюга. Можливо, отримали вказівки своїх місцевих бенефеціарів. Я не вірю, що це політичне рішення. Подивіться, яка ситуація в обласній раді депутати від «СН» та партії «Пропозиція» працюють у коаліції та всі питання успішно вирішують. А «слуги народу» у міській раді поводяться як справжні свині, вибачте за слово.

Якби таке рішення було ухвалено на рівні партії влади, то така сама історія була б і в обласній раді. Такого рішення, я знаю, точно немає. Отже, місцеві «слуги» слухають вказівки не своїх партійних керівників, а своїх бенефіціарів. Можливо, саме тих, які з початком війни втекли до Відня.

Розмовляв про це з головою партії Оленою Шуляк, бо в очах людей усе це смішно і дивно. Чому у Дніпропетровській обласній раді депутати від «СН» та «Пропозиції» працюють у коаліції, а міськраді ваші депутати створюють хайп та несуть ахінею по одному ТБ-каналу, який відомо хто контролює?

Треба готуватися: далі може бути гіршим

– Підвищення цін – дуже непопулярна тема. Зросла вартість проїзду у маршрутках. До чого готуватись, чого чекати?

– Підвищення цін на проїзд у транспорті – об’єктивне рішення. Його довгий час відтягували. Але коли така ціна на паливо, ми не в змозі все це тягнути.

Більше того: не хочу людей лякати, але треба готуватися, що далі може бути гірше. Ми розуміємо, що у нас з економікою, з гривнею, як може скластися ситуація з опалювальним сезоном. Дай Бог нам усім пережити живими-здоровими цю зиму. Ми спілкуємось із урядом. Намагаємось виробити якісь механізми. Але краще не буде. Ми сподіваємося на краще, але маємо об’єктивно оцінювати реальність.

Фактично, зараз у нас немає портів. Немає працюючих підприємств Маріуполя… Куди відвантажуватимуть продукцію криворізькі ГЗК? А якщо вони почнуть зупинятися – де працюватимуть десятки тисяч людей? Олександр Вілкул дуже сильно переживає з цього приводу. Але він сам не вирішить проблему.

А коли «позитивні блогери» а-ля Арестович розводять людям «рожеві соплі», а ті їх слухають, відкривши рота. Я вважаю, що із суспільством має бути чесний діалог. А не так, що ми щось робимо, потім робимо вигляд, що не зробили і відморожуємося, або намагаємося на єдиному ТБ-марафоні розповідати казки…

Людям треба пояснювати. Не треба лякати, панікувати, але люди мають розуміти. Можливо, варто скоротити свої витрати. Перестати витрачати гроші на те, що не потрібне. Здобути другу професію. Консервацію зробити нарешті.

 А нам розповідають, що «завтра буде добре». Можливо буде. Але до цього треба ще дожити.

Навіть якщо раптом виб’ємо росіян на кордон станом на 24 лютого, то ЗСУ газ не закачає до труб. А газ уже більше 2 тис. дол. за кубометр.

Можна вірити у ЗСУ, але це – непорівнянні речі. Тому що Росія веде війну на різних фронтах – військовому, енергетичному, економічному, інформаційному.

Можна вірити у ЗСУ, вони – герої та роблять усе як треба. Але від цього не скасовується російська пропаганда. Вони не закриють рота Соловйову.

…З людьми треба працювати. Щоб не виявилося, що коли настануть великі проблеми, народ почне обурюватися, ставити питання – чому не попередили?

Не дають відремонтувати навіть дороги

– Яка зараз динаміка з оплати комунальних послуг у Дніпрі? Чи мав ефект заклик до свідомості?

– Проблеми із платежами є. Михайло Лисенко (заступник міського голови Дніпра – прим. ред.) говорить про це постійно. Якщо люди не платитимуть – міські служби не зможуть працювати.

Не хочу давати апокаліптичних прогнозів. Причому, коли кажуть, що громада Дніпра має гроші, то фізично цих грошей немає. Вони віртуальні

Зараз у громади є 1,2 млрд грн. Які ми не можемо витрачати на реконструкцію, ремонти, дитячі майданчики. Ці гроші – на єдиному казначейському рахунку. Вони є як записи – але їх немає. З 6 липня держказначейством не проводиться жодна проводка, крім захищених статей.

Тож якщо завтра я прийду і скажу: а дайте нам 1,2 млрд…. А їх фізично немає.

Нам не дають навіть ремонтувати дороги. І коли люди обурюються, що на дорозі ями – а ми не можемо їх відремонтувати, бо нам казначейство не здійснює платежів.

Нічого не зносимо просто так

– На нещодавній сесії міськради Олександр Санжара зачитав ваше звернення про «лагідну українізацію». Якою ви бачите програму, яку доручили розробити?

– Ми живемо у новій парадигмі – дерусифікації, деколонізації. Тож нам потрібна саме «лагідна українізація». Наприклад, це можуть бути клуби з вивчення української мови – добровільні, куди нікого не заганяють. А ідею вигадав і вербалізував Олександр Вілкул. Я йому подзвонив і сказав: якщо вийде, то пальма першості буде за тобою.

– Дуже болючі для старшого покоління питання – знесення пам’ятників та перейменування. Чи багато скарг? І поясніть патріотично налаштованим читачам, чому не все проросійське ще знесли?

— Люди чітко поділяють такі речі (і є навіть відповідна соціологія), як пам’ять про Велику Вітчизняну війну та умовні пам’ятки радянського минулого, які не мають відношення до міста.

Наприклад, якщо якісь гарячі голови почнуть бігати біля Пам’ятника Слави, це навіть не обговорюється. Але, умовно, інше ставлення до Горького (пам’ятник радянському письменнику стоїть на центральному проспекті – прим .ред.), який жодного відношення до Катеринослава не мав.

Потрібно йти від кожного конкретного випадку. А не так, що «давайте все приберемо».

Наприклад, відомо, що Пушкін сьогодні – це імперський наратив країни-агресора. Але пам’ятник Пушкіну у Дніпрі – це об’єкт монументального мистецтва, він має художню цінність. Мешканці Катеринослава свого часу збирали гроші на його встановлення. І ми не маємо права це взяти та розламати. Зрештою, Пушкін має відношення до Катеринослава – тут він перебував, коли цар відправив його на заслання.

Ми не маємо права кидати співгромадян

– Скільки людей уже прийняв і продовжує приймати Дніпро?

– Дніпропетровська область вже вийшла на перше місце в країні за кількістю прийнятих ВПО. За цим показником наш регіон випередив Львівську область. Співгромадяни їдуть з регіонів, де йдуть бойові дії, або до Дніпра, або до Кривого Рогу. Це зрозуміло: великі міста, де є інфраструктура, магазини можна знайти роботу. Тільки офіційно Дніпро вже прийняло 125 тисяч ВПО, і щодня прибуває ще по 400-500 осіб. У Кривий Ріг прибуло близько 60 тисяч людей, туди їдуть із Херсонської області, Апостолового, Зеленодольська.

Наприклад, з Покровська Донецької області йде евакуаційний потяг на Західну Україну, туди сідає безліч людей, при цьому дві третини виходять у Дніпрі. Логіка у людей проста: це ближче до будинку, російськомовний регіон, ментально зрозуміле, велике місто, багато можливостей, і по області ніхто особливо не хоче роз’їжджатися.

Ми в цій ситуації починаємо трохи провисати. Нічого не зможемо зробити, доки не буде чіткої державної політики розподілу ВПО країною, як це зроблено в Європі, у Швейцарії: ти як ВПО не можеш за своїм бажанням залишитися, наприклад, у Цюріху, бо подобається. Влада запропонує пройти у певний кантон і жити там.

Виникають і суто побутові складнощі у зв’язку з приїздом людей: дармоїдство, пияцтво. Голови ОСББ скаржаться, що переселенці, наприклад, займають парковки, які облаштували мешканці. Але я хочу попросити всіх дотримуватися толерантності. Треба увійти в становище людей, це наші співгромадяни. І ми не маємо права їх кидати.

Нехай гроші залишаються у бізнесу

– У Дніпрі першими в Україні суттєво знизили податок на землю та нерухомість. Як це допоможе підприємцям, який ефект може дати для бізнесу Дніпра?

– Потрібно допомогти бізнесу, бо він захлинається. А з іншого боку, йде зростання податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). У Дніпрі багато військовослужбовців, які одержують високі зарплати. Якщо вони приписані до міста, йде наповнення бюджету. Тому ми вирівняємось. Якщо частину коштів від земельного податку втратимо, то придбаємо за рахунок ПДФО. А з урахуванням того, про що я говорив (у міста гроші ніби є, але нам не дають ними користуватися), то який сенс збирати з людей гроші та відправляти їх, якщо користуватися ними не дають. Нехай найкращі кошти залишаються у бізнесу.

– Які підприємства з інших регіонів почали працювати у Дніпрі, яку допомогу вони отримали та яку користь приносять громаді?

– До Дніпра переїхали підприємства з Дружківки, Харкова та інших міст. Надати якусь допомогу ми не можемо – немає механізмів. Але можемо водити за руку. Наприклад, є ряд великих промисловців, у яких є надлишкові виробничі площі (наприклад, зайняті під виробництво три з десяти цехів на заводі). Коли якесь підприємство хоче релоцюватися у Дніпрі, ми комунікуємо та стикуємо наш бізнес та підприємства, які приїжджають. Плюс – допомагаємо з оформленням документів, з розселенням – адже приїжджають цілі колективи. Все це – на особистих контактах, на ініціативі. Люди бачать, що ми готові йти назустріч і з вдячністю приймають допомогу. Ми в цьому зацікавлені: для Дніпра це працюючі виробництва, робочі місця, податки до місцевого бюджету. Сподіваємось, після закінчення війни вони залишаться у нас.

Важливо, щоб рідні тут не були

– Як часто вдається поспілкуватися з дружиною та дочкою?

– З дружиною та донькою ми спілкуємося по телефону щодня. Донька часто приїжджає в Україну і невдовзі знову збирається. Вона волонтерила у Бучі, брала участь у розборі завалів.

– Як відновлюєте сили, тримаєте психологічну рівновагу у цей складний час?

– Допомагає спілкування із собаками. Тому що собаки – краще за людей. Дуже люблю їх, для мене це психологічна віддушина. Причому іноді із собаками можна розмовляти навіть очима.

Розмовляли Олена Мисник, Максим Забуга.

Фото Сергія Бараненка.