Моя маленька незалежність: відлік почався з 500-річчя козацтва

Відлік своєї власної незалежності веду з 1990 року. З моменту святкування 500-річчя українського козацтва, коли вперше з радянських часів похованого у моїй рідній Капулівці кошового отамана Івана Сірка як національного героя вшановувала вся Україна. Саме тоді ця героїчна постать остаточно злилася з частиною національної свідомості українців. З моєю свідомістю.

Комуняку на гіляку!

Такої піднесеності у настрої людей до того й не пам’ятаю. Представники різних областей браталися біля священної могили, цитували Тараса Шевченка, співали українські пісні. А хтось із патріотів після помпезного і, м’яко кажучи, нещирого виступу, представника райкому партії біля підніжжя кургану щосили вигукнув: «Комуняку на гіляку!» І цей вигук підтримали сотні голосів.

Поруч біля мене стояли представниці Орджонікідзевської партійної еліти, тому я почула, як одна з них схвильовано пошепки сказала іншій: «Це кінець…»

Уже через рік я офіційно зустрічала незалежність у новій орджонікідзевській газеті «Козацька вежа», біля славного кургану у Капулівці, де, власне, й зародилася назва ЗМІ.

Ще зі школи розповіді про Івана Сірка, який у всіх принципових питаннях завжди керувався ідеєю незалежності України, я чула від свого вчителя, відомого краєзнавця Леоніда Бурди і хранителя могили славетного прапращура Володимира Саламахи. З тих пір одержима книгою про людину, ім’я якої ще за життя оспіване в думах та піснях, увійшло в легенди, стало символом не тільки запорозького козацтва, а й усього волелюбного духу українського народу. Земляки мене на творчість цю благословили.

Подписывайтесь на нашу страницу в Facebook.

Подписывайтесь на наш канал в Telegram.

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: