Мене любов ненависті навчила

Відомий актор, письменник, телеведучий і музикант Антін Мухарський розмовляє з ангелами і нарешті знайшов справжнє щастя.

Мене любов ненависті навчила, новости Днепра, культура, Орест Лютий

Під час ексклюзивного інтерв’ю він розповів журналісту «НМ» про те, як знайшов у собі Ореста Лютого, своє нове середовище існування, за що любить Дніпро, чому його розшукує російська Генпрокуратура, про творчі плани, стосунки з власними дітьми і не
тільки.

— Таким гостям, як ви, Антіне, у Дніпрі раді завжди. Та й привід для зустрічі гарний – концерт, презентація книги…

— У ваше місто приїжджаю з радістю, намагаюсь робити це два-три рази на рік. І не тому, що почуваюсь тут комфортно. Дніпро став центром боротьби за Україну, епіцентром руху. Це надихає і захоплює. Таким собі своєрідним звітом стала моя музична програма «Росіян в Донбасє нєт», кліп до якої знімали на полігоні добробату «Дніпро-1», з яким у нас давні дружні стосунки. Як, власне, і з чудовою дніпровською публікою. У місті, що стало форпостом країни, обов’язково прозвучить одна з моїх улюблених пісень «Путін от…сь».

— Через це ви стали ворогом президента РФ?

— Ворог ворога… Цікаво виходить. Я оголошений у розшук російською ФСБ за патріотичний проект «Лагідна та сувора українізація», де виступаю в образі професора антропології Ореста Лютого. Та, думаю, «руських, яких на Донбасє нєт» більше хвилюють не матюки, які для них природні, а правда про них самих. От цю правду-матку з вишуканим гумором, іронією і сарказмом мій сценічний образ і ріже.

— А як народився Орест Лютий?

— Цей момент я описав у романі «Розрив», і він має під собою цілком реальне підґрунтя. У травні 2011 року я вів в Одесі дорогий корпоратив в одного з бонз Партії регіонів. Біглий нині Олійник щось сказав у мікрофон українською мовою, і я теж почав нею звертатися до цього гостя. Раптом до мене підскочила родичка ювіляра з криком: «Чтобы вы здесь никогда, слышите, никогда не смели говорить на этой быдломове! В зале сидят высокие люди, семья президента… Как вы посмели?»
Я був шокований такою ненавистю до всього українського настільки, що це дало поштовх до культурологічного повстання. Орест Лютий з’явився у моїй свідомості, коли я дивився по телевізору виступи українофобів на підтримку законопроекту Ківалова—Колісниченка. Я не міг втриматись від гніву, бо це був злочин проти України.

 

Це була війна! А оскільки Антін Мухарський як людина виважена і емоційно стабільна не міг відкрито послати на три букви подібних діячів, це почав робити Орест Лютий, який, за легендою, народився у Західній Україні і відстоює український націоналізм. Саме цей об’єкт художньо-мистецької провокації почав чинити культурологічний опір тотальній дебілізації, яку породжує російськомовна попса і шансон, москальська психологія. У цій продукції закладено пропагування толерантності до загарбника.

 

У Лесі Українки є фраза: «Мене любов ненависті навчила»… Коли я відчув і зрозумів, що «руський мір» хоче вбити в мені любов до рідної землі, історії, культури, тоді в мені і спалахнула ненависть до тих, хто нищить мою любов.

— Але ж Мухарський і сам колись був москалем…

— Це правда, бо народився у Києві на Подолі в абсолютно російськомовній сім’ї. Моя бабуся по маминій лінії стовідсоткова москалька – втекли сюди від революції з Петербурга. Та й у Києві довгий час існував стереотип, що українською розмовляє рогуль. Я вперше почув її у природному середовищі у тринадцять років під час поїздки на Хмельниччину. А вперше зрозумів, що українське може бути потужним, веселим і креативним, після пісень «Братів Гадюкіних», Андрія Миколайчука, коли з’явилося літоб’єднання «Бу-ба- бу», театр. На мене, студента театрального інституту, справив враження Андрій Жолдак із Москви, який наголошував, що він нащадок Тобілевичів, розмовляв виключно українською мовою і ставив вистави у театрі Франка. Знаковим для мене став 1992 рік. Батько був режисером-постановником великих свят, і ми поїхали у Запоріжжя на 500-річчя козацтва. Там директор Хортицького заповідника й сказав мені, що я не Антон, а Антін, бо саме так у Реєстровому козацтві записували по-українськи. А вже через три роки я так підписав і свою першу повість. То був мій шлях до українізації. Звичайно, у непрості дев’яності, коли треба було реально виживати, брався за будь-яку роботу. Та коли кусок хліба з’явився, знову виникла потреба реалізовувати творчі задуми. Закинув комерційну діяльність, пішов у мистецтво, яке приносить мені не лише страшенне задоволення, а й внутрішню гармонію. Повністю перейшов на українську мову, оскільки це єдиний маркер ідентичності…

— Декомунізація особистого простору?

— Можна й так сказати. Роль існування у власному середовищі переоцінити неможливо. Коли, наприклад, розумієш, що правду говорити легко, життя змінюється на молекулярному рівні. Весь світ від тої правди обурюється, а тобі стає легше від гармонії з самим собою. Це почуття щастя. Щастя – спілкуватися з власними дітьми. Раніше я питав дозволу на це, вислуховуючи купу лайна на свою адресу. Тепер вирішую питання сам. Щастя – це улюблена справа. Кайфую від концертів, написання оповідань, повістей, пісень.

— Де берете натхнення?

— Тут є певний момент. Можна сприйняти це, як жарт, але, що маю робити, мені підказують ангели. Завдяки цьому маю чітке усвідомлення, коли і за який проект братися. Все приходить раптово звідкись зверху. Тож і твориться на одному диханні. Якщо повість – за півтора місяці можу написати, якщо вірш – хвилин за двадцять. З підказки ангела я взявся і за книгу «Національна ідея модерної України», яку привіз до Дніпра. Про неї я мріяв 27 років, ще зі студентських часів, бо вже тоді ми дискутували на тему, якою має бути національна ідея, якщо хочемо вийти зі складу СРСР. Потім проголосили незалежність, у 2004 році українці заявили свої права на дійсно людські чесноти — гідність, правду, справедливість. Через дев’ять років ми знову вийшли на Майдан заради цього. Альманах зібрав інтерв’ю тридцяти видатних українців, які довели свою відданість Україні конкретними справами, гідно представляють її в світі. У кожного з них своє бачення даної теми. Воно цікаве і цінне. Та питання національної ідеї досі залишається відкритим.

— А в чому національна ідея модерної України на думку Антіна Мухарського?

— Це скоріше метафоричний образ. Воля як категорія свободи. Саме вона вирізняє українців серед жителів пос­традянського простору, яким комфортніше жити в парадигмі імперській. Коли хтось вирішує і робить за тебе чи гречку приносить, щоб правильно голосував… І воля як категорія свободи відповідальності. За приклад можна взяти волонтерський рух – людей, які свідомо роблять свій вибір, стають на шлях допомоги, самовдосконалення. Завдяки цьому вижила Україна. Коли я говорю про відповідальність, з болем у серці згадую один із концертів у Слов’янську, коли до мене підійшла мама вбитого вісімнадцятирічного хлопця. Вона показала зошит з його віршами, розповіла, що у комп’ютері сина були закачані пісні Ореста Лютого… Він їх любив, слухав. А нелюди-гіркінці вбили його у рідному місті, на рідній землі за синьо-жовту стрічку…

 

Я знаю, що пісні Ореста викликають лють і спротив у прихильників «руського
міра» й у нашій країні. У голові малоросів – повна достоєвщина, вони мріють про
возз’єднання братніх православних народів, створення слов’янського союзу, плекають у собі «руський дух». Тож яких тільки прокльонів вони не посилають на мою адресу… Та я цей проект буду вести попри все! Не маю права відступати! Я відповідальний перед тими, хто слухає, задумується, вірить, змінює погляди. Навіть ціною життя…

 

 

Важливе визначення національної ідеї — і втеча від рабства. Доля нашого простору і часу означена у трипільських спіралях чи слов’янських сваргах. Це постійний пошук і рух. Якщо нашому поколінню вдасться його структурувати, матимемо державу. Мусимо це зробити, щоб нас знову не розірвали на шматки. І ще одна важлива річ. Українцями не народжуються, ними стають. Це доводять наші воїни на Донбасі. Саме з такими людьми можна збудувати модерну Україну, яка прийде до процвітання своїм власним, ніким не ходженим шляхом.

 

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: