Секта

Люда бавилась з донькою на майданчику, маленька принцеса Оленка поправляла корону і поважно сиділа на гірці. Мама видувала величезні мильні бульбашки, а доня раділа:

— Оця зайчик! В нього оно вуха!

— А це колобок! Мамо, колобооок! – захоплено плескала в долоні малеча.

— Так, принцесо, пора йти обідати. Спускайтесь, ваша величність!

— Їду! Лови мене, бо корона ж! – і вжуууух! Принцеса помчала вниз із гірки прямо в
мамині обійми!

— Оленко, привіт! – до принцеси бігла обніматись її ровесниця. Яка в тебе корона!

— Це мені бабуся зробила! Вона з чарівного кружева!

— Правдаааа? – подружка акуратно трогала пальчиком корону, тамуючи подих.

Мами і собі завели розмову. Про садок, про заняття, про танцювальний гурток. Аж тут
мама Аліси стишила голос і схилилась майже до вуха Люди:

— Ви такая молодєц! Што вот раді рібьонка всьо ето заклєялі!

Люда оторопіла і питально подивилась прямо на жінку.

— Ну вот ето на рукє у вас! Я же сначала думала, што ви нє очієнь. А ви вон какая
хорошая мать, оказалось. Даже ету гадость рєшилі убрать, штоб дітя нє відєло. Нє
оправдивайтєсь, я всьо понімаю! Ошибкі молодості, с кєм нє биваєт, — і вона
підморгнула. Только всьоже пріцепітє єщо парочку пластирєй, а то слішком
фаллічєскій сімвол угадиваєтся, єщо кто подскажет дочкє вашей і она спросіт, што
же тогда?

— Ви знаєте, нам пора йти. На все добре.

Нарешті змогла вставити слово Люда і вони з донею поспішили додому, бо на обід у
них був смачненний суп з буквами.
Біля під’їзду вони привіталися з черговими бабцями, що виловлювали новини нюхом, аби жодна не проскочила повз!

— Добридень!

— Здрастуйте! Дєтки, а от підійди ближче. Шо то в тебе за знаки на руках? То синє
було, то тепер зелене? Ти в сєкті?

— Кому ти вот еті знакі показиваєш? Што оні значат? Говорі, а то всьоравно же
узнаєм! – не вгавали галасливі бабулєти.

— Может ето оно што-то опасное? Ми же відім, што разноє носіш, то на плєчє, теперь
вот на рукє! Кто тєбя туда втянул?

Доки в цю хвилину Люда думала, як відповісти, аби обійтись без матюків при Оленці,
доня врятувала її:

— Мамо! Біжімо вже! Принцеси повинні вчасно обідати, бо на обід до них прилітають
єдинороги!

І вони вскочили за металеві двері, залишивши бабраду з питаннями і без відповідей.

— Ну це якесь брацтво! Точно гаварю! По нєсколько днєй разноє носіт!

— Вот посмотрім, завтра смєніт? Лонідовна, запіши вот цвєт, штоб нє забить! Завтра
посмотрім.

— Зельоноє сейчас било?

— Синє!

— Зельоноє!

— Та синє як небо! Пиши!

***********
— Ну як плече? Краще? – питав лікар, знімаючи черговий кінезіо тейп з Людиної
руки.

— Лікарю, ви – чарівник! Я ж знов літаю! Наче крила наново відросли! Бо всі ці роки
після аварії я прямо жити нормально не могла.

— Ну ти не дуже розганяйся, побережи себе, — засміявся Олексій Дмитрович.

— А тепер куди закріпимо? Чи вже досить?

— Спробуємо вже без нього. Має бути все добре. Робитимеш вправи, ми покажемо
які.

— Ой! Це ж наша бабрада у дворі нарешті полегшено зітхне, що я з секти вийшла!

— З якої ще секти, Людо!? – аж поправив окуляри серйозний Дмитрович.

— Та оце ж на собі знаки різні ставлю, а бабцям тепер не спи вночі – думай, що воно
за одна! – і зайшлись сміхом удвох з доктором.

А коли Люда розповіла ще й про застереження мами з дитячого майданчика, то вже аж колега зайшла на сміх. Далі реготали вже утрьох, втираючи сльози.

— Дякую вам, полетіла я. А в секту нашу вступить моя подружка, завтра прийде до
вас «на посвяту», — і Люда знов пирснула сміхом.

— Лети ластівко, бо і так ніякої роботи – один сміх! Бережи крила, а бабраді скажи,
що для них діють пільги на вступ! – крикнув навздогін лікар і знову засміявся
вголос.

В кабінет зайшов наступний пацієнт.

— Здрастуйте, я до вас. Кінез…кінезіо…приклеїти таку штуку. Це до вас же?

— Добридень, раді вітати в нашій секті! – засміявся Дмтрович, розгортаючи карточку.
Розгублений пацієнт сидів, кліпаючи очима і думав: куди мене оце кум прислав?

Поделиться:
Категории:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: