В Україні 82 доба боротьби зі злом, жорстокістю, жадібністю, тупістю та замаскованим рабством у російській військовій формі “асвабадітєлєй”. Поки Росія продовжує тонути у власних відходах та, захлинаючись, пускає дим у очі росіян за допомогою класичної пропаганди у ЗМІ — українцям з кожного міста є про що розповісти. Сьогодні з виданням «Наше місто» поспілкувалася одеситка Тетяна. Жінка розповіла про будні своєї сім’ї, постійні тривоги у місті та сховище.
Позаду 81 день боротьби з головним ворогом не лише України, а й усього цивілізованого світу — Росією. Країною, що прийшла відібрати, вбити, знищити та розтоптати. Зробити єдине, на що здатна. Країною, чий план провалився з гуркотом та ганьбою на весь світ, відкривши очі людству. Життя абсолютно кожного громадянина перевернулося 24 лютого. Хтось виїхав до більш безпечних областей України, інші — перебралися за кордон. Багато людей прийняли рішення залишитися вдома. Про такую сім’ю ми розповімо вам сьогодні.
Тетяна з чоловіком живуть в Одесі. Мирному українському місті, яке нікому і ніколи не загрожувало, але яке “пришли спасать” російські ракети. Вдома не наї завжди чекають улюблені коти.
“Я прокинулася 24 лютого від страшного гуркоту. Стало дуже страшно. Це нове, зовсім незрозуміле відчуття. По телебаченню сказали — на нас напала Росія. Перша реакція — істерика, сльози, дзвінки близьким та дітям. Чоловік на той час був у Києві, де гуркотіло ще страшніше. Люди масово виїжджали зі столиці, ніхто не розумів, що буде далі. В такому ритмі пройшли кілька перших воєнних діб. Для мене було головне, аби коханий доїхав до Одеси. Діти були у Дніпрі, де залишаються й досі. Дніпро виявився одним з найбезпечніших українських регіонів, і я радію, що мої дорослі діти саме там”, — згадує одеситка Тетяна.
За словами одеситки, перші дні війни були наповнені страхом і тривогою. Але з кожним днем сил ставало все більше: чоловіки допомагали устаткувати оборону міста, жінки — збирали гуманітарну допомогу та готували їсти:
“Життя просто змінилося. Інші приорітети, плани, цілі. В перші тижні війни було ще дуже страшно, Одеса потерпала від ракетних обстрілів, але рятувало ПВО. Страх з часом змінився злістю. Шкода життів дітей, жінок, військових. Бажання достучастися до росіян перетворилося на повну зневагу до цих людей. Тепер бути росіянином — соромно. Але в цьому винні вони самі: своїм рабським мисленням, своїм “а что мы можем сделать, мы эту власть не выбирали”.
Саме зараз, під час війни, яку розвязало жадібне та зловісне керівництво РФ стало зрозуміло — абсолютно нічого спільного між росіянинами та українцями немає:
“У нас є порода, принципи, сила волі і сила духу. Ми не раби, ми вільні люди, які всю свою історію існування відстоюємо незалежність та свободу. Тепер це набуло такого резонансного розголосу, що історія запам’ятає назавжди”, — додоє одеситка Тетяна.
Одеса перетворилася на єдиний організм. Всі люди різними способами від самого початку війни вийшли обороняти місто:
“Поки чоловіки носили пісок — жінки збирали допомогу. Інші готували бандеросмузі для можливої зустрічі небажаних гостей. Місто перетворилося на їжіка. Життя розділилося на до та після, і сьогодні наш побут зовсім не такий, як раніше”.
Жінка розповідає — дуже часто вона та її сім’я проводять ніч в укритті. За стільки часу його гарно облаштували:
“У нас в укритті є навіть ліжко, адже іноді проводимо там 4-5 годин, часто вночі. Ліжко змайстрували з лавок та ящиків з протигазами. Також використали картон, килимки, матраси, карематы. Деякі сусіди використовують спальні мішки. Якщо ти в укритті довго — тіло замерзає. Тому таке утеплення є необхідністю. Особливо у дні, коли тревогу оголошують часто. В один із днів (здається, 8 травня, але це не точно) у нас у місті було 11 (!!!) тривог. Кожну з них ми проводили в укритті”.
Тривог в Одесі іноді так багато, що за цілий день не встигаєш приготувати їсти. Вимикаєш плиту та біжиш в укриття. За словами одеситки Тетяни, за час війни стала більшою і тривожна валіза. Вона поповнилася тим, що можна швидко приготувати або тим, чим можна зігрітися:
“У нас в укритті завжди є консерви, локшина та пюре швидкого приготування, бісквіти, печиво. По класиці — чай та кава, термос з напоями, якщо встигаємо — для дітей готуємо бутерброди ще зранку і беремо з собою”.
Багато людей беруть з собою в укриття домашніх улюбленців. За словами жінки, хвостатих приносять у переносках, але під час гучних вибухів тварин пригортають до тіла, аби заспокоїти:
“Собаки та кішки відчувають в першу чергу наші страхи та тривогу. Ми за них відповідаємо і маємо заспокоїти”.
У місті вистачає і продуктів харчування, і медикаментів. Одесса живе і відстоює свою право на свободу, як і інші міста України. Однак бувають і важкі дні — один з таких на відео за посиланням.
“Єдине — виросли ціни на деякі товари. Але так по всій Україні. Ми все і всі розуміємо. Війна. Іноді в укритті снідаємо або вечеряємо, буває що і те, і інше. головне — віримо і перемогу, ЗСУ і наших людей. Все обов’язково буде добре. Одеса не зламалася, як і інші міста. Росіян тут ніхто не чекає. Одеса — це Україна”, — підсумувала одеситка Тетяна.
Що б не сталося — Одеса тримає оборону і не втрачає позитив. Зовсім скоро місто знову зустрічатиме щасливих відпочивальників, ну а поки — поборемося!
Нагадаємо, близько години тому окупанти завдали ракетного удару по Одеській області. За інформацією оперативного командування «Південь», внаслідок ракетної атаки є постраждалі, серед яких маленька дитина.
Категория: Видео, Война, Интервью, Новости Днепра
Метки: Одесса, Украина Россия война, укрнет
