Господарі своєї долі: неймовірна історія криворізького чемпіона «Ігор нескорених»

Багато українців в останній тиждень вперше почули словосполучення «Ігри нескорених». Змагання, які проводяться задля соціалізації військових-інвалідів, відверто кажучи, апріорі не можуть привертати увагу широкого загалу. Але цього разу вони стали однією з найпомітніших подій в усьому світі та чудовим майданчиком для донесення правди про варварства російської армії в Україні, повідомляє сайт «Наше Місто».

Не за медалями, а заради правди

Ігри нескорених (англійською Invictus Games) – міжнародні змагання колишніх та діючих військових, що були поранені або стали інвалідами під час служби. Проводяться з 2014 року за ініціативою принца Гаррі, аби воїни не були забутими у майбутньому. У перших Іграх у Лондоні взяли участь близько 300 учасників, які змагалися у греблі на тренажерах, баскетболі на візках та волейболі сидячи. У 2016-му Ігри нескорених прийняла американська Флорида, ще за рік – канадський Торонто. Саме тут вперше була представлена Україна як союзник НАТО у миротворчих операціях. У 2018-му Ігри Нескорених завітали до австралійського Сіднея, а от 2020-го змагання перенесли через пандемію Covid-19. Нідерландська Гаага, тим не менш, зберегла право приймати Ігри, и минулого тижня близько 500 спортсменів-військових завітали саме туди.

За час існування Ігор Нескорених розширилася і географія учасників, і змагальна програма. До згаданих вище дисциплін додалися пауерліфтінг, легка атлетика, плавання, стрільба з луку, велоспорт.

Серед українських військових Ігри Нескорених є дуже популярними та важливими. Проводяться регіональні відбори, а безпосередньо до змагань спортсмени готуються на зборах – все дуже серйозно. Утім, цього року все було не так. Замість тритижневих зборів значна частина команди змушена була взяти до рук зброю. Було зовсім не до змагань, але все ж таки вирішили їхати до Нідерландів, адже участь у такому формі – слушна нагода розповісти всьому світові правду про звірства загарбників.

На жаль, запланований склад зібрати не вдалося. На початку квітня загинув Дмитро Сидорук – ветеран та тренер команди зі стрільби з лука. Він знову пішов на фронт, незважаючи на травму, і віддав життя за Україну. Недорахувалися й Юлії «Тайри» Паєвської, яка потрапила до полону. Її, до речі, у Гаазі замінила донька Ганна-Софія, яка у категорії новачків здобула бронзову нагороду у тій таки стрільби з луку.

Загалом українці в Гаазі здобули 16 нагород. Чудовий результат, на який зовсім не розраховували, з огляду на зірвану підготовку. Він став гарним додатком до місії, яку несли наші вольові земляки, адже їхали вони до Нідерландів аж ніяк не за медалями. Як зазначив під час онлайн-зустрічі зі збірною нескорених українців Президент Володимир Зеленський: «Велика справа – доносити на всіх міжнародних майданчиках правду про те, що у нас відбувається». І ця збірна стала уособленням нескореності всього народу України.

Усі дні проведення Ігор були пронизані увагою до нашої держави. Починаючи з церемонії відкриття, коли підтримку у своїй промові висловив принц Гаррі, продовжуючи щоденними зустрічами, інтерв’ю та виступами і завершуючи урочистим закриттям.

Неймовірна історія криворізького героя

Два десятки спортсменів збірної України – це два десятки історій неймовірних людей. Історій трагічних, але водночас таких, що вселяють віру у себе та надихають на неймовірні звершення. Одна з таких – у єдиного представника Дніпропетровської області на Іграх Нескорених Василя Стуженка з Кривого Рогу. В 2014-му боєць 40-го батальйону «Кривбас» втратив руку та ногу, але не віру в себе… І тепер привіз з Гааги срібну медаль, яку виграв у командних змаганнях лучників.  В ексклюзивному інтерв’ю «НМ» Василь Стуженко поділився враженнями від великого форму зсередини та розповів історію власної долі, у якій відбувся зовсім несподіваний поворот.

— Певний час наша участь у Іграх в Гаазі трималась у таємниці, тому що 15 членів команди входять до лав ЗСУ, Нацгвардії та тероборони, — розповів він. – Лише коли ми всі зустрілись у Гаазі, тоді почали висвітлювати події. Спорт відійшов на другий план, на медалі не розраховували, але за мету мали доносити правду. Проводили зустрічі, були інтерв’ю, під час яких розповідали, що коїться, просили про посилення санкцій та постачання озброєння. За день до відкриття змагань в нас відбувся зв’язок з президентом, під час якого він попросив нас доносити світу правду: про Маріуполь, вивезення полонених до Росії. Фільтраційні табори тощо.

У Гаазі в нас відбулася неформальна зустріч з міністром оборони Нідерландів – і за пару днів ця країна заявила про намір надати Україні зброю. Тож, можна вважати це нашою маленькою перемогою.

— Особливе ставлення до українських спортсменів відчувалося?

— Так, у цьому плані можна порівняти ці Ігри з двома минулими. У Торонто я не був, а от до Сіднея їздив. Зараз наша команда дійсно у центрі уваги – це неможливо передати словами. Всі підходили, навіть під час тренувань, розпитували, висловлювали підтримку, спілкувалися.

— Окрім стрільби з луку, ви брали участь у змаганнях з плавання. Не засмучені, що там медаль взяти не вдалося?

— Аніскільки! Навпаки, я дуже задоволений власним результатом. У попередньому запливі прийшов третім, а в фіналі став п’ятим, пропливши 50 метрів на спині за 1 хвилину і 16 секунд. Це при тому, що змагання відбувалися у 25-метровому басейні, тобто дистанція була з розворотом. А мій кращий результат до цього був 1,15 у 50-метровому басейні, де не потрібно розвертатися. Сама атмосфера на Іграх надихала на щось неймовірне! В нас був дуже насичений тиждень, емоційний. Весь час щільно розписаний – власне, окрім готелю, змагань та зустрічей нічого не бачив.

— Як прийшли до поєднання таких різних видів спорту?

— Вперше свої сили випробував у 2018 році на українському відборі. З’являючись туди, треба було обирати види спорту, що підходять за станом здоров’я. Обрав стрільбу з луку, а другим видом взяв плавання.

— Вибачте за те, що ворушимо спогади, але як ви отримали поранення?

— Сталося це 24 серпня 2014 року біля Іловайська. Потрапив у засідку, і в результаті обстрілу відірвало руку та ногу, було поранення в голову. Пройшов тривале лікування. А потім мій друг Сергій Гордєєв, який був на Іграх Нескорених у 2017 році, розповів про цей проєкт, і я захопився. Того року взяти участь не зміг, оскільки проходив лікування, а на наступні ігри потрапив до команди.

Тут головне не сам спорт, а реабілітація. Завдяки таким заходам покращується соціалізація. Я до 2018 року майже не виходив з квартири, а, спробувавши спорт, почав спілкуватися. З’явилася впевненість у собі. Навіть одружився завдяки Іграм!

— Нічого собі! Як це?

— Кажу ж: став спілкуватися, почуватися впевненіше. Ми познайомилися, спочатку листувалися, а на початку грудня 2019 року зустрілися. 24 грудня почали жити разом, а 11 липня 2020 року одружилися. Зараз підростає донька.

Історія Василя Стуженка якнайкраще ілюструє гасло Ігор Нескорених: «Я – господар своєї долі. Я – капітан своєї душі». І з таких історій створена уся збірна, що стала героєм Гааги, а з таких збірних зіткана уся українська армія та весь наш народ. Тому він і є непереможним!

Усі медалі збірної України на Іграх Нескорених-2022

Золото:              

• Родіон Сітдіков (штовхання ядра)
• Віктор Легкодух (штовхання ядра)
• Сергій Прядка (штовхання ядра)
• Андрій Бадарак (плавання)
• Ігор Галушка (веслування на тренажері)

Срібло:

• Артем Лукашук (стрибки у довжину)
• Дмитро Афанасьєв, Василь Стуженко, Сергій Калитюк (командна стрільба з лука)
• Рустам Росул (штовхання ядра)
• Віктор Легкодух (веслування на тренажері)
• Ігор Галушка (веслування на тренажері)

Бронза:              

• Іван Герецун (стрибки у довжину)
• Олексій Бобчинець (біг)
• Анна-Софія Пузанова (стрільба з лука)
• Іван Лепеха (плавання)
• Андрій Бадарак (плавання)
• Ігор Безкаравайний (веслування на тренажері)

Автор: Михаил Польский.