Ця реальна життєва історія про те, як війна та пропаганда розділяє близьких людей. Героїня розповідає, що не може переконати рідного батька в цинізмі та абсурдності матеріалів проросійських інформаційних смітників. Деталі розповість “Наше місто”, посилаючись на видання “Дніпровська панорама”.
Після початку війни у 2014 році батько головної героїні, не піддавшись умовлянням сім’ї, яка потребувала його турботи, залишився на сході України, звідки був родом. Згодом ця територія була тимчасово окупована та перейшла під контроль росії та зрадників, які стали на її бік. Звичайно, окупанти, які не можуть і не мали наміру дбати про населення цих територій, почали щедро годувати його дезінформацією, намагаючись викорінити навіть думки про єдність з Україною.
Зустрічі з батьком через відстань і складність маршруту ставали все рідшими і більш прохолодними. Він відчутно віддалявся і, що найважче, навіть на рівні сприйняття реальності.
Одного разу батько, який раніше працював на одному з численних підприємств гірничо-металургійного комплексу українського Донбасу, яке майже зупинилося та було розграбовано з приходом окупантів на нашу землю, приєднався до антиукраїнської пропаганди, збираючи та надаючи матеріали для її створення контрольованим росією псевдомедійним ресурсам.
Чоловік постійно говорив дурниці про те, як погано жити в Україні, переконував рідну доньку, що в Україні вода та електропостачання подаються погодинно, стверджував, що точно знає про порожні полиці у продовольчих магазинах. Не хотів навіть слухати, що вона повернулася з магазину, де є все необхідне. Після цього переконувати батька у відсутності нацистів та переслідувань російськомовних донька вже не намагалася.
8 квітня, після російської атаки на мирних жителів на залізничному вокзалі в Краматорську він, очікувано, заперечував причетність російських загарбників до цього, відкидав пропозиції переглянути альтернативні українські та західні джерела. Але чому наш співвітчизник настільки “зазомбований”, що не вірить найближчим людям?
Не секрет, що вторгненню росії як у 2014 році, так і 24 лютого 2022 року передувала масована інформаційна обробка російського населення, значна частина якого виявилася нездатною їй протистояти. І це не лише через багаторічне залякування путінським диктаторським режимом, а й через власну малодушність, нездатність відстоювати власні права та свободи. Ці ознаки притаманні невизначеним, слабким особам, які не звикли брати відповідальність за своє життя на себе, тому і переводять його на інших, спираються на оцінки інших нав’язаних ним “лідерів”. Найбільш вразливими люди стають під час кризових явищ, що посилюють невизначеність і створюють необхідність тих, хто скаже як діяти.
Тривала криза поглинула росію за часів диктатора, і тому роками там формувалося безвільне та безправне суспільство, яке “живиться” брехнею на державному рівні, боїться навіть думати про те, аби вилізти з ями, в яку людей загнали їхні ж обранці. Тому вони і наші співвітчизники-колаборанти вірять у цинічне марення та підтримують військових злочинців. По тій самій причині “орки” так дивуються звичайним для українців речам та рівнем життя, знищують з ненавистю те, що ми будували своєю працею, заздрять українцям, які живуть вільно, мають силу духу боротися за свої права і мужньо захищають Україну.
Ми не віримо брехливим російським та проросійським ЗМІ, маємо бути пильними, перевіряти інформацію, навіть від близьких, які можуть опинитися під ворожим впливом, довіряти лише офіційним джерелам та зберігати розсудливість. Українці вже перемогли окупантів. Зовсім скоро викинемо з нашої землі, притягнемо до відповідальності і все відбудуємо!
