«В саду Потемкина рубят вековые деревья серебристого тополя. Таких больше никогда не будет в Екатеринославе. Следовало бы сохранить потомству на память хоть один кружок такого дерева… За 1 рубль круг сделают рабочие, перенести его в музей могут курьеры музея и мой дворник», — написав на початку лютого 1914 року Дмитру Яворницькому, директору Обласного музею ім. Поля, Іван Акінфієв, педагог, ботанік, географ, відомий у місті та за його межами дослідник і захисник флори Півдня України та Кавказу. Його ім’я тепер носить колишня вулиця Фучика.
ВІДХІД ВІД ЦЕРКВИ
Відомий наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. катеринославський учений-природознавець, викладач, просвітник, а також, за висловом сучасника, енергійний громадський діяч із широкою ініціативою і вражаючою працездатністю, Іван Акінфієв народився 10 червня (за новим стилем) 1851 року в селі Донське Ставропольської губернії у незаможній родині диякона. Прадід і дід його теж були священнослужителями, і Іван мав продовжити династію. У 12 років його віддали до духовного училища Катеринодара, відтак він вступив до Кавказької духовної семінарії у Ставрополі, де зокрема опанував татарську, осетинську й калмицькі мови, які згодом стали йому в пригоді в його природознавчих мандрах.
Закінчивши семінарію, Іван утвердився у думці, що служити в церкві він не хоче, тому, попри труднощі, у 23 роки вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету. Цей одеський виш, за словами Акінфієва, тоді пишався своїми професорами, серед котрих були фізіолог Іван Сєченов, зоолог Ілля Мечников, біолог Олександр Ковалевський:
«Никогда, быть может,…в аудиториях натуралистов Новороссийского университета не царил авторитет знания и любовь к нему у всех профессоров и их слушателей, как в то время».
Напевно, саме захоплені своєю справою викладачі заохочували Івана добре вчитися, попри часті хвороби й матеріальну скруту.
ОРДЕН І МЕДАЛЬ ЗА ГЕРБАРІЙ
Восени 1879 року Акінфієв склав іспит на звання вчителя гімназій і прогімназій, і в лютому наступного року отримав місце у Центральному училищі міста Болград. У серпні 1880-го його перевели до Катеринослава, де він став учителем природничої історії та хімії Реального училища. За кілька років Іван Якович почав паралельно викладати ще в кількох навчальних закладах міста й у різні роки входив до їхніх педагогічних рад.
Майже увесь вільний час Акінфієв присвячував своєму головному захопленню — вивчав флору та клімат Катеринославщини, збирав гербарій місцевих рослин, чого до нього систематично ніхто не робив. Наукові спостереження він публікував у статтях у пресі й окремих виданнях. Зокрема, 1889 року вийшла його праця «Растительность Екатеринослава», яка стала джерелом інформації не лише для ботаніків, а й для краєзнавців.
1896 року на Всеросійській художньо-промисловій виставці у Нижньому Новгороді Іван Якович репрезентував свій «Полный гербарий екатеринославской флоры» з 1210 видів рослин, який він збирав упродовж 15 років. Експертна комісія на чолі з відомим ґрунтознавцем Василем Докучаєвим нагородила Акінфієва орденом Святої Анни ІІ ступеню. А 4 роки по тому цей гербарій здобув ще й Велику срібну медаль на Всесвітній виставці у Парижі.
БЛИЖЧЕ ДО ПРИРОДИ
Іван Акінфієв славився не лише знанням флори, а й прогресивними поглядами на шкільну освіту. Тоді як більшість викладачів вважали добрими учнями тих, хто тільки слухає та зазубрює лекції, не ставлячи жодних питань, Іван Якович вважав важливим заохочувати школярів бути допитливими. Часто він переносив уроки з класних кабінетів на природу, влаштовував для учнів екскурсії містом та губернією, поєднуючи вивчення природознавства, географії та краєзнавство, тому його вважають одним з фундаторів шкільної екскурсійної справи в Україні.
Опікуючись ще однією справою — степовим лісорозведенням, Акінфієв сприяв створенню на Катеринославщині шкільних садів та розплідників. Учений вважав, що штучні лісосмуги затримуватимуть вологу в степу, рятуватимуть посіви у посушливі періоди, покращать стан сільського господарства на півдні країни, тому тішився з того, що наприкінці 1890-х років «из школьных питомников было роздано крестьянам для посадки на их усадьбах 29 тыс. плодовых и почти 30 тыс. лесных деревьев».
Багато мандруючи губернією, а влітку — Кавказом, Акінфієв із жалем констатував, як людська діяльність спотворює природу: степи розорюють і забудовують, знищуючи природні багатства — рослинність, що зрештою негативно впливає на здоров’я і комфорт людини. Хоч якось зарадити цьому, на думку вченого, могло б створення у містах громадських садів і парків, «куда можно было бы пойти подышать чистым здоровым воздухом, воспользоваться в летние душные дни тенью и прохладой».
ЗАВЗЯТИЙ ГРОМАДЯНИН І ВЕГЕТАРІАНЕЦЬ
1905 року Івана Яковича запросили очолити комерційне училище в Олександрівську, теперішньому Запоріжжі. За 6 років він пішов з цієї посади за віком (йому було 60) і повернувся до Катеринослава. У цей час він зосередився більше на громадській роботі: був попечителем кількох навчальних закладів, членом ради громадської бібліотеки й музейної ради, опікувався створенням дитячих садків (особливо актуальним це питання стало після початку Першої світової війни, коли багато жінок залишилося без чоловіків і мали самі заробляти), з 1913 року був гласним міської думи, де входив до комісій з фінансів, народної освіти та благоустрою міста.
Утім, викладацької діяльності Іван Якович теж не полишав. Наприклад, в липні 1914 року газета «Южная Заря» повідомила, що «И.Я Акинфиев прочитал на земских учительских курсах лекцию по ботанике, прослушанную с большим интересом переполненной аудиторией. Вчера под руководством его же состоялась экскурсия слушателей в Потемкинский парк с целью ознакомления с растительными сообществами местной флоры. В беседе с экскурсантами лектор много уделил внимание выяснению принципа естественного питания с точки зрения вегетарианства».
Помер Іван Акінфієв раптово 2 серпня 1919 року.
1996 року вийшло видання «Иван Яковлевич Акинфиев» професора ДНУ Варфоломія Савчука. У вересні 2008-го на будинку по колишній вулиці Поля, де мешкав учений, громадська організація «Інститут Україніки» відкрила пам’ятний знак. Наприкінці 2015-го ця вулиця отримала ім’я Акінфієва.
Юліус Фучик (1903-1943 рр.) – чехословацький журналіст, публіцист, активіст чехословацької компартії. В період існування радянського блоку ім’я Фучика стало ідеологічним символом, після падіння соціалізму образ втратив популярність і офіційно розвінчувався – станція празького метро «Фучикова» перейменована.
Із довідки міської комісії з перейменування
Категория: Архив, Новости Днепра, Общественные и социальные новости Днепра, Особое мнение
