Ви не повірите: п’ятнадцять разів, найбільше у світі, побував в антарктичних експедиціях наш земляк Микола Маковій з Кривого Рогу. Чого тільки не довелося пережити легендарному полярнику там, де в небі, замість звичної нам Великої Ведмедиці, мерехтить Південний Хрест, де, нам здається, люди ходять вниз головою, самі того не помічаючи. Ремонт тягача на морозі в 75 градусів, коли для того, щоб викрутити гвинти і вивернути гайки, доводиться і їх, і пальці гріти газовою горілкою, падіння в крижану тріщину завглибшки 30 метрів… Хіба таке забудеш?
Сказати, що доля подарувала Миколі Івановичу яскраве життя, славу полярника, про що багато з нас і мріяти не наважується, буде неправильно. Доля лише давала шанс. А все, чого він досяг, – його власна заслуга. …Батьки померли рано, і він ще в школі-інтернаті, де діти були одягнені однаково, а ровесники з благополучних родин обзивали їх «інкубатором», наважився мріяти про далекі мандрівки. Багато читав, особливо любив журнал «Вокруг света». Хлопця вже добре знали в бібліотеці і говорили, коли приходив свіжий номер. Як згадує сам: «Інтернат загартував мій характер, нвчив дисципліні і самоконтролю. Ще з тих часів мій життєвий девіз – «Завжди іди вперед, вивчай, пізнавай». Антарктида, в яку я назавжди закохався, дала відчути сили й можливості в неймовірних ситуаціях, справжню дружбу, бажання постійно вчитися новому, познайомила з унікальними людьми, навчила відповідальності за свою роботу, за тих, хто поруч». Такий же енергійний, цілеспрямований і нині, у жовтні минулого року Микола Іванович побував у Гімалаях. На зустрічах зі школярами, студентами він розповідає про улюблену Антарктиду, про важливість вибору професії, наполегливість на шляху до мети і любов до життя.
ЗАМІСТЬ АФРИКИ ПОЇХАВ У АНТАРКТИДУ
1985 року двадцятишестирічний Микола Маковій працював на «Криворіжсталі» і чекав виклик на роботу в Нігерію. Та незабаром його викликали до Москви і запропонували поїхати в Антарктиду. Хіба міг той, хто мріяв про далекі подорожі, відмовитись? Відбір був суворий – 75 кандидатів на місце. Він його пройшов. — Знайомство з Антарктидою було справжнім екстремальним випробуванням, і, хоч немало чув і читав про походи, не міг уявити того, що доведеться пройти, — ділиться спогадами Микола Іванович. — Я — технік-механік, водій, і завдання в експедиції було надскладне. Пройти вглиб континенту від станції «Мирний» до Полюса холоду, станції «Восток» (там полярники не могли перезимувати через нестачу палива і продуктів) і повернутись назад. Всього – три тисячі кілометрів, на які відводились 60 днів. На «Мирний» ми прибули 30 грудня, а вже 14 січня 1986 року відправилися шляхом, яким проходили першовідкривачі Південного полюсу Руаль Амундсен та Роберт Скотт.
ПОХІД ДО ПОЛЮСА ХОЛОДУ
Перші 120 кілометрів – район тріщин, в яких загинула не одна людина. Треба йти лише слід-у-слід, а попереду штурманська машина з радаром. Сипле колючий сніг, видимість на нулі. Та найскладніше було, коли виходила з ладу техніка, а на морозі 70—75 градусів метал стає крихким, поломок достатньо. — В умовах кисневого голоду ремонт іде повільно, задихаєшся, на морозі тріскається шкіра на руках. Тож перш ніж наживити гвинт голіруч, спочатку грів пальці над паяльною лампою. Одного разу в мене випадково злетіла рукавиця, — розповідає полярник, — і я торкнувся заліза. Коли рвонув долоню, на металі залишився шматочок м’яса. Добре, що на такому морозі кров згортається в замерзлі кульки і на холоді біль від рани майже не відчуваєш. Сидиш в тягачі і чуєш тріск: значить, лопнув «палець» у гусениці, потім ще один. Доводиться перебивати. Підрахував, що за перехід поміняв близько 120 «пальців». Справжнім випробуванням став ремонт коробки передач, яка вийшла з ладу в одного з тягачів. Її вага півтонни. Дивимось один на одного і по очах розуміємо, як важко кожному з нас і як від кожного залежить успіх. Згадую, і аж не віриться, що це було з нами. Мало не щохвилини підстерігала небезпека. Снігові болота, куди можна провалитися, хуртовина, морози, район застругів (великі нальоти снігу, твердого, як метал), коли не втримаєш сани, лопається зчіпка і знову екстремальний ремонт на морозі. Чого тільки не доводилось пройти, витримати. На станцію «Восток», Полюс холоду, прийшли зморені, обморожені, брудні, але такі щасливі. Мороз тоді був 86 градусів. Дорога назад теж не була простою. До того ж нашому землякові доводилось ще й виконувати обов’язки водія технічного тягача – всі запчастини на ньому, а водій мав бути асом ремонту, і він не підвів. Випало заміняти і кухаря, що захворів, — впорався. За час походу схуднув на 15 кілограмів.
ОДЯГАЛИСЬ, ЯК КАПУСТА
— А чим вас годували? — цікавимось у полярника. — Дорогою кухар майже нічого не готував, а заздалегідь варив і заморожував велику кількість борщу, супу, каші тощо. Такі собі глиби кілограмів по тридцять. А вже в поході відпилював «шматочок» борщу й розігрівав. — Як одягалися в такі шалені морози? — За принципом капусти – спочатку водолазну вовняну білизну, на неї – шкіряний костюм, далі ватяні штани і куртку. Мали кілька пар взуття – унти, валянки, чоботи. На голові були хутряні шлемофони. Антарктика сувора, не кожен її витримує, але вона виховує людей. Слабкодухих та нещирих не приймає.
ДОСЬЄ «НМ»
Микола Іванович МАКОВІЙ народився 1 серпня 1952 року у Кривому Розі. 1968-го закінчив школу-інтернат №9. Служив в армії механіком — водієм танка. Закінчив Криворізький політехнічний технікум, працював помічником машиніста тепловоза в залізничному цеху Криворізького металургійного заводу. 1985 року зарахований техніком-механіком в свою першу антарктичну експедицію на станцію «Мирний». У подальших був інженером, керівником експедиції. Побував у міжнародній експедиції на Північний полюс. У Гімалаях встановив символіку Євро-2012 і прапор Кривого Рогу, а у жовтні 2017-го підкорив гору Аннапурна заввишки близько 6000 м. Заслужений полярник України, почесний громадянин Києва і Кривого Рогу, Микола Маковій нагороджений орденами «За заслуги», князя Володимира, «Знак пошани». На підприємстві «АрселорМіттал Кривий Ріг» створено музей його імені. В ньому полярна амуніція, унікальні фотографії, відео, документи, сувеніри, особисті речі всесвітньо відомого полярника.
МОРСЬКА ФОРМА ЗА «ЯБЛУЧКО»
Найбільше свято в Антарктиді — «медвинтер», середина зими, припадає на 22 червня. У своїй першій експедиції наш земляк цього дня станцював для аргентинських гостей «Яблучко». Всі були у захваті, а капітан подарував йому морську форму. Зараз вона знаходиться в його музеї.
СЮРПРИЗИ АНТАРКТИДИ
Стратегічна точка України в Антарктиді – станція «Академік Вернадський». Вона знаходиться на острові Галіндез. Станція затишна, там порівняно невеликі морози, але до неї складний підхід через протоку Дрейка. 2002 року, вже повертаючись з полярниками додому, судно «Горизонт» наштовхнулось на айсберг. Через дві пробоїни лилася вода. Та це не все, врізавшись у льодову брилу, судно дало крен на 37 градусів (ще б трохи, й могли перекинутись). Микола Маковій і двоє водолазів, працюючи по п’ять хвилин у крижаній воді, за дві з половиною доби ліквідували небезпеку.
Таісія Кузьменко
Категория: Архив, Новости Днепра, Общественные и социальные новости Днепра, Особое мнение
Метки: Антарктида
