Истории сильных днепрянок: мужчины просят искусственное дыхание

Кореспонденти «НМ» вирішили поспілкуватися з жінками, які ризикнули зв’язати своє життя з формою та погонами. Ми дізналися: як це працювати у колі чоловіків?

Цю усміхнену дівчину знає кожний працівник ЗМІ, адже саме вона щодня доповідає про роботу рятувальників. Дар’я Гречищева — начальник сектору зв’язків зі ЗМІ та роботи з гро­мадськістю ДСНС області.

— Моя робота в Державній службі України з надзвичайних ситуацій почалась з випадково­сті, проте, думаю, передбаченої долею, — розповідає Даша. — Маючи дві освіти — інженерну та управлінську — та досвід роботи в інших галузях, я шукала справу до душі. Ось так і потрапила до відділу кадрів системи ДСНС. Здивовано поглянувши на лю­дину з вулиці, кадровик тоді попередив: «Дівчино, а ви впев­нені, що хочете у нас працювати? Тут складно». Мене труднощі не лякали, тож я почала опановува­ти нову роботу.

Спочатку Даша обіймала вільнонайману посаду, потім на­діла погони, отримавши перше спеціальне звання — лейтенант служби цивільного захисту. Ба­гато хто вважає, що в управлінні працюють самі чоловіки, але це стереотипи.

— У нас в колективі багато професійних та цілеспрямова­них жінок — диспетчери, ме­дики, інспектори, психологи, фахівці з цивільного захисту, ка­дрових питань тощо, — перера­ховує Даша. — Пліч-о-пліч з чо­ловіками служать чудові дівчата, які виїжджають для проведення оперативної фото-, відеозйомки на надзвичайні ситуації вдень і вночі, в мороз та спеку. В жод­ному службовому питанні жінки Служби порятунку не поступа­ються чоловікам. На жаль, для нас ще існують обмеження щодо призначення на деякі посади, пов’язані з ризиком для життя. Законодавчі ініціативи та робота громадських формувань з ген­дерних питань у найближчому майбутньому приведуть до того, що жінки самі зможуть обирати, ким працювати, і нікому нічого не доводити.

За словами дівчини, керів­ництво Головного управління підтримує жінок-рятувальниць Дніпропетровщини, тому пра­цювати з чоловіками досить комфортно. Гарно це чи ні, проте знижок «на дівчину» ніхто не ро­бить. Усі працівники – офіцери, чоловіки та жінки різні, проте рівні.

— Знайомі чоловіки ставлять­ся до моєї професії по-різному, — каже Даша. — Хто знає мій характер, взагалі не дивується такому вибору, а хтось каже, що краще б дітей виховувала, ніж вночі на пожежі їздити. Приєм­но, коли чоловіки ставляться до жінки у формі як до професіо­нала, представника поважної та героїчної професії. Дуже шаную нашу форму, вона прикрашає всіх — і чоловіків, і жінок, а також накладає відповідальність.

Даша каже, що чоловіки зі специфічним почуттям гумору на вулиці можуть пожартувати, типу: «Що треба зробити, аби ви мене врятували?» або пропону­ють відпрацьовувати прийоми надання першої допомоги не на манекені, а на них.

— Жінка у формі не залишить­ся непоміченою, — перекона­на Даша. — Найскладніше для слабкої статі — постійно дово­дити, що ми не такі вже й слаб­кі. І незважаючи на всі труднощі професії, нерозуміння близьких, відсутність інколи вихідних, від­повідальність, нічні дзвінки та виїзди, я займаюсь улюбленою справою, а чоловіки та жінки, які працюють у Службі порятун­ку, для мене найблагородніші та наймужніші в світі.