Від абсурду до народної комедії: прем’єри у театрі Дніпра

Дві прем’єри поспіль випустив Дніпровський академічний український музично драматичний театр ім. Шевченка, і вони показали, наскільки великий творчий діапазон цього колективу.

Одна вистава поставлена за п’єсою «Вахтер» Нобелевського лауреата англійського драматурга Гарольда Пінтера з дуже специфічною манерою письма, у якого прикмети нібито реалістичного театру поєднуються з дивними характерами героїв, їх непередбачуваною і нетиповою поведінкою та несподіваними подіями і вчинками. Це щось близьке до абсурду, але за цим, якщо вдуматися і спробувати проаналізувати, стоїть глибокий зміст – це життя, понівечене обставинами, стосунками у сім’ї, нерозумінням між найближчими людьми.

Запрошений режисер В’ячеслав Волконський любить саме таку драматургію, яка дає простір для фантазії і тлумачень, тому його постановки завжди вирізняються індивідуальністю і оригінальністю. Ось і цього разу він додав деяких персонажів, які допомагають нам відчути стан героїв і співчувати їм. У скривдженого рідною матір’ю і найменш захищеного Астона- В’ячеслава Олійника з’являється Янгол-охоронець-Світлана Сушко, який весь час безмовно оберігає, турбується про нього і, ніжно торкаючись його долонею, ніби додає йому сили, заспокоює. Деякі епізоди ніби ілюструються, укрупнюються за рахунок того, що епізод з жінкою, про який розповідає Астон, розігрується Жінкою у червоному- Світлана Закладна та Привидом матері-Світлана Бардадим.

Хочеться відзначити, що незважаючи на складність п’єси, актори грають дуже добре. Найбільше співчуття викликає добрий і довірливий Астон, Його брат Мік-Ярослав Безкоровайний , жорсткий і нахабний. А от кого намагаєшся розгадати, так це Девіс-Василь Петрушко. Завдяки цьому артистові режисер вирішив «омолодити» персонаж, який у автора старий. Цей Девіс напару з другом- Дмитро Прищепо (вигаданий персонаж) намагається потихеньку обчистити Астона, далі погоджується бути у нього вахтером, а потім хоче служити Міку – він невизначений навіть для нього самого, бо легко міняє свої плани і наміри.

Взагалі акторська трупа шевченківців має багато талантів , і це ми побачили також в другій, більш традиційній для них прем’єрі – «Сто тисяч» Карпенка-Карого, поставленій народною артисткою України Лідією Кушковою.

Цей режисер тяжіє до етнографічності, а отже нам представили класичну українську виставу з соковитими характерами, піснями і танцями. Але тут ще й яскраво прозвучала сатирична нота в образах шахраїв — хитрого обманщика Невідомого- заслужений артист України Віктор Гунькін та фактора Гершка, тонко зіграного народним артистом України Василем Крачковським. І не тільки, бо Володимир Носко на межі трагікомедії зумів показати в образі Герасима Калитки, до чого веде ненаситна жага збагачення. Трохи з іронією до кума Герасима Савки зіграв його народний артист України Григорій Маслюк, який ніби й не вірить у чорта, та не проти зиску від його махінацій. Так само, як і Маслюк, дуже природна в ролі дружини Калитки Параски заслужений працівник культури Марія Проценко.

Отже, шевченківцям є що показати будь-якому глядачеві – і тим, хто любить національне мистецтво, класику, і тим, хто чекає від театру новацій, експерименту, сучасних жанрів в однаково майстерному виконанні.

Тетяна АБРАМОВА