Шостий день фестивалю «Феєрія Дніпра»

Наш фестиваль «Феєрія Дніпра» знаходиться якраз посередині, але вже можна сказати, що вчора відбулася його кульмінація – то була вистава Івано-Франківського академічного муздрамтеатру ім. І.Франка «Солодка Даруся» за однойменною повістю М. Матіос.

Вистава сильна, як удар у сонячне сплетіння, на тему, що тільки виходить на українську сцену. Прем`єра «Солодкої Дарусі» відбулася 16 листопада 2008 року. Це була експериментальна робота Ростислава Держипільського, дипломна для випускників Інституту мистецтв Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Та відразу вона увійшла до репертуару Івано-Францівського театру, викликала справжній тріумф і стала переможцем різних театральних фестивалів, Вона пройшла вже понад 200 разів (у нас – 216-й), і не тільки в нашій країні, а й у багатьох країнах світу здобула визнання і підтримку.

Лаконічне оформлення – замість декорацій дві прості лави, виразні прийоми театру тіней, пронизливі пісні, написані лауреатом Національної премії ім. Т. Шевченка Наталією Половинкою, — все це відіграє велику роль у художньому рішенні вистави.

І, звичайно, чудова гра акторів – характерні Марія-з.а.У. Надія Левченко і Варвара-з.а.У. Олеся Пасічняк, трагічні Матронка-Тетяна Гірняк, Михайло-Роман Луцький і Іван-Ігор Захарчук, і врешті сама Даруся-з.а.У. Галина Баранкевич, яка після мимовільної зради батьків ще у дитинстві оніміла від горя і тільки часто крутиться і крутиться, розкинувши руки. Її, маленьку, кагебіст підманув солодким півником на паличці і виманив усі потрібні йому свідоцтва. З тих пір Даруся не їсть солодкого. Їі нібито міг повернути до життя любимий Іван, але коли побачила його у військовій формі, знову втратила розум.

Треба було бачити, як сприймав наш глядач цю виставу, У залі панувала тиша, але вона бриніла співчуттям. Не заважала навіть не завжди зрозуміла гуцульська говірка героїв – все доходило до серця і без слів.

Великим і приємним сюрпризом було те, що на виставу приїхала й сама Марія Матіос. Я зпитала її, чи бачили цю виставу у Росії, вона відповіла, що вистава не була, але ще до наших конфліктів з Росією там вийшла книжка «Сладкая Даруся» у перекладі, мала там гарну презентацію і успіх. Видавець хотів ще перевидати її і питав про нові книги, але згодом приїхав до нас у Київ, вибачився і сказав, що в Росії помінялися акценти.

По закіченню вистави Марія Матіос звернулася до глядачів у залі:

-Вибачте, якщо ми завдали вам болю цією виставою, але я думаю, що трагедії нації складаються з драм і трагедій простих нікому не відомих людей. І якщо ми не розказуємо про ці болі, то вони з часом подвоюються, потроюються і стають великими проблемами держави. Не відвертайтеся від них, якщо ці історії здаються вам чужими, не вашими. Я вперше приїхала до Дніпра, але з цим містом мене пов’язав 2014 рік, коли уся країна телефонувала до Києва, розпитуючи про тих рідних, яких не можуть знайти і невідомо, чи живі вони чи загибли. А я телефонувала до Дніпра до людини на ім’я Гліб, яка допомагала мені у пошуках. Я не знала навіть, хто це – думала якийсь хлопчик, помічник, якому доручили цим займатися, а це був Гліб Олександрович Пригунов, голова облради, і я тільки зараз про це дізналася і дуже йому вдячна за співчутливе серце.

Закликаю усіх бути добрішими, Якщо бачите, що людина потребує допомоги – поможіть. Не завжди для цього потрібні кошті, іноді й слово лікує. Немає в світі більшої сили, ніж людська солідарність. Дніпро, я вам вдячна, що ви тут стали оплотом, і далі ніхто не пройшов і не пройде, що ви приймаєте і лікуєте чужий біль. Оце і є патріотизм непоказний, але вірний. Бо скільки таких у вишиванках, б’ють себе в груди, а потім роблять чорні справи, отакі «патріоти».

Певна, що театр отакими виставами допомагає нам стати ближчими, ріднішими. Від таких знань, хай і страшних, ми стаємо однією сильною нацією. До речі, у цьому театрі є ще вистава «Нація», теж за моїм твором, і ми обов’язково покажемо її вам.