Коло знайомих видатного історика було дуже широке. Серед них – жінки, які так чи інакше вплинули на його життя і творчість. Про тих, з ким у нього були романтичні відносини, розповіли у Дніпровському меморіальному будинку-музеї Яворницького.
Харківський період життя
Найбільший вплив на майбутнього вченого у дитинстві мала його мати – Ганна Матвіївна. Саме вона вирішувала його долю. В юному віці Дмитро був закоханий у дівчину з його рідного села Сонцівка та мріяв одружитися з нею. Однак Ганна Матвіївна була категорично проти цих відносин. Вона обрала для сина іншу наречену. Закінчивши у 1883 році Харківський університет, хлопець одружився із вчителькою музики єпархіального жіночого училища Варварою Кокіною.
Тоді ж Яворницького обрали членом наукового історико-філологічного товариства при Харківському університеті. Він їздив Україною, збираючи історичні, етнографічні та фольклорні матеріали, брав участь у численних археологічних пошуках. Присвячуючи весь час роботі, Дмитро Іванович майже не бував удома.
А у 1885 році з невідомої причини Варвара Петрівна пішла від чоловіка. Можливо, тому що хотіла більше уваги до себе. А можливо, тому що Яворницького звинуватили у політичній неблагонадійності та українофільстві, вигнали з університету і не давали можливості працювати. Дмитро Іванович болісно переживав розрив. У ті часи отримати розлучення було важко, тому офіційно вони змогли це зробити лише через 30 років у Катеринославі.
Дружба з трагічним кінцем
У цей період учений затоваришував із українським поетом Яковом Щоголєвим, який мав сина і доньку Єлизавету. Навідуючись до приятеля, Яворницький часто бачив, як дівчина грала на арфі. Її музичні здібності зацікавили Дмитра Івановича. Він почав виявляти Єлизаветі знаки уваги. Дівчина теж ним зацікавилася. Яків Іванович намагався перешкодити їхньому спілкуванню: в нього були власні плани щодо майбутнього доньки. Коли Дмитро Іванович сказав батькові Єлизавети про свої почуття, той одразу ж віддав її заміж за князя Шаховського. Більше того, Щоголєв зненавидів Яворницького.
Єлизавета ж не схотіла миритися з долею, втекла від заможного чоловіка та поїхала за Дмитром Івановичем у Середню Азію, де історик почав працювати. Батько тричі прокляв їх обох. Мабуть, тому через десять років від часу знайомства між Єлизаветою і Яворницьким стався розрив. «У цієї дівчини натура така палка, така пекельна, що лучче одрубай собі правицю і біжи од неї з одною лівою, біжи без огляду», – писав пізніше вчений.
Доля Єлизавети Яківни склалася досить сумно. Чоловік відмовився від неї, викреслив із заповіту і невдовзі помер від переживань. Жінка теж скоро пішла з життя.
Як Яворницький став музою
Дуже довго Дмитро Іванович був самотнім. Але ним цікавилося багато жінок. Зокрема збереглися листи вчительки та громадської діячки Олександри Ярещенко до нього. Вона писала, що вчений завжди її надихав, присвячувала йому вірші та невеличкі прозові твори. Звертаючись до нього, називала себе «Ваша божевільна дівчина». Не маючи світлин Яворницького, вона зберігала фотографію картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану», центральний образ якої, як відомо, Рєпін змалював з Дмитра Івановича.
В одному з листів вона пише: «Поки я думала, що хоч Ви щасливий, заспокоєний життям, своїми друзями, я все жила Вашим щастям. Потім побачила, що я у Вас за друга, і тяжка туга охопила мою душу. Хіба такі други дадуть спокій душі? Палка голова, може, зорветься більше, чим треба. І ті други перші осудять той замір широкий… Дуже хотіла Вас бачить і маю парсуну (світлину) Вашу. Коли мені дуже важко, коли заморююсь, схиляю свою дурну голову до тієї парсунки. Чую ласкаву тиху річ: «Божевільна дівчина. Тебе зморила тяжка праця. Ти б’єшся в темряві одна, без ласки і привіту. Не журись. Я теж зморений працею, але ж рук не кладу». Я так ясно слишу Вашу теплу задушевну річ і плачу безутішно. Поплачу – і знову за роботу…»
Доленосна зустріч
У 1909 році Яворницький познайомився із катеринославською вчителькою, завідуючою 6-м міським жіночим училищем Серафимою Буряковою. За спогадами сестер ученого, відбулося це в історичному музеї, куди Серафима привела учнів. Дмитро Іванович був захоплений тим, як учителька розповідала вихованцям про різні експонати. Після лекції підійшов до неї, вони почали спілкуватися. Яворницький провів її додому, де згодом став частим гостем. А у 1918 році, незважаючи на різницю у віці (Дмитру Івановичу було 63, а Серафимі Дмитрівні – 39), вони одружилися.
Дружина завжди підтримувала вченого, допомагала у роботі. І коли в того погіршився зір, вела за нього переписку з колегами та друзями. Стосунки між нею та Яворницьким були дуже теплі.
Але щастя подружжя тривало недовго. У 1927 році трапилася сумна подія. Песика Серафими Дмитрівни вкусив скажений собака. Хазяйка відвела тварину до ветеринара, а потім і сама звернулася до лікарні: побоювалася, що могла заразитися. Лікар зробив їй шість уколів проти сказу. У той же день жінку паралізувало. Цілих п’ять місяців вона взагалі не могла піднятися з ліжка. До кінця життя жінка так і не вилікувалася. Ніколи не виходила за межі будинку, бо пересуватися їй було дуже важко.
І все ж вона як могла піклувалася про чоловіка. У 1940 році Яворницький пішов з життя. Ця втрата стала важким ударом для Серафими Дмитрівни. Вона говорила, що Дмитро Іванович був сонцем у її житті, яке тепер зайшло, залишивши її у темряві. Через три роки жінка теж померла.
А хто ж був головною музою Яворницького?
– На мою думку, не жінки надихали Дмитра Івановича, – говорить завідуюча меморіальним будинком-музеєм Яворницького Яна Тимошенко. – Будь-які його стосунки існували лише в тій мірі, в якій вони не заважали його роботі. Ще молодим учений написав: «Вот в чем моя миссия, мой заветный идеал. Что почести? Что положение в свете? Что семейная жизнь? Оно то же для меня, что для голодной собаки муха. А может, и того меньше. Днепр, степь, песня, сопилка – вот что выше всего на свете. Вечно бы скитался по степи». Такої думки історик притримувався протягом усього життя.
Маріанна Стець
Категория: Новости Днепра, Новости Культуры Днепра, Особое мнение
Метки: История, Яворницкий