Skip to content

Було не страшно — знав, що дядя Боря поряд… (ФОТО)

Юлия Мухина

Юлия Мухина

Сироту Льошу Гутченка з Авдіївки на днях прооперували в обласній дитячій лікарні Дніпра, колектив якої першим підтримав ініціативу оперативного командування «Схід» про планове лікування маленьких пацієнтів із «сірої зони».

Дядя Боря – представник ОК «Схід», той, хто для сироти Льоші враз став рідною людиною, — Борис Кутовий. Любов до нього читалася у щирій посмішці, світилася в очах худенького хлопчини з Донбасу. Коли той зайшов до палати, дитина одразу забула про всіх інших. Йому вже було не до телекамер і журналістів, якими він, здавалось, зацікавився.

«Мій дядя Боря прийшов, — ніжно притулився до сильного чоловічого плеча ще трохи блідий юний пацієнт. – Ти довго будеш сьогодні зі мною?»

Розчулена такою сценою, я опустила фотоапарат і, щоб не заважати чоловічому спілкуванню, відійшла від хлопчика, який щойно розповідав мені про операцію і свого дядю Борю.

«Тут ось подарунки для тебе і для інших діточок від гостей, що завітали до лікарні, — пояснював, тримаючи Льошу на колінах, боєць. – Цукерки, книжечки українською мовою… Одужуй скоріше. А що тобі наступного разу принести? Може, ще машинку?»

 

«Машинка добре, та краще сам приходь…»

» Куди ж я тепер від тебе, від усіх вас…»

ДОПОМОГА ЙДЕ!

Саме під такою оптимістичною назвою почав активно впроваджуватись гуманітарний проект медичної допомоги та реабілітації місцевому населенню Донбасу, який ініціювало
оперативне командування «Схід». Координатором благої справи став офіцер відділу цивільно-військового співробітництва, старший лейтенант Борис Кутовий.

«Ця програма надзвичайно важлива для поліпшення соціально-політичної обстановки та припинення росту негативних тенденцій у суспільстві, створення умов для ефективного виконання бойових та службових завдань підрозділами Збройних сил України у зоні проведення антитеро-ристичної операції, — звертає увагу він. – Головне – це медична допомога людям так званої сірої зони, підтримка тамтешніх медичних закладів. Ми розпочали з проведення поглиблених консультацій та меддопомоги хворим виїзними бригадами лікарів 6-ї міської лікарні та іншими бригадами дніпровських медиків. Визначені районні лікарні в Донецькій області, яким передаватимемо ліки, продукти харчування, канцелярське приладдя тощо.
І, безумовно, проект передбачає проведення безоплатного стаціонарного лікування важких хворих у Дніпрі.

 

Перші групи по десятеро дорослих та малих пацієнтів з Авдіївки, Мар’їнки, Світлодарська, Бахмутського району та інших прифронтових територій прибули до шостої міської та обласної дитячої лікарні Дніпра».

Головний лікар шостої лікарні Олександр Сірий зізнався, що зрозумів реальну ситуацію лише після того, як сам з’їздив у Мар’їнку, зустрівся з колегою – головним лікарем районної лікарні Євгеном Слюсаренком, почув та по бачив все на власні очі. Ситуація дуже складна. Машини, які згоріли після обстрілу, в боксах так і стоять. До хворих не виїхати. А людині по морозу самотужки не дійти. Лікарні не опалюються, та на жахливі умови, в яких доводиться працювати, медики не жаліються, роблять, що можуть. Але ж є пацієнти, проблеми яких при всьому бажанні та кваліфікації там вирішити не можуть.

Тож ми, не вагаючись, долучились до проекту, двох із доставлених дорослих
уже прооперували, іншим зроблять операції після ретельного обстеження.

В обласній дитячій лікарні маленьких пацієнтів теж прийняли з відкритою душею.

«До нас привезли десятьох дітей з важкими захворюваннями нирок, із вадами серця та фізичного розвитку, — прокоментував директор закладу
Олександр Хитрик. — Чотирьох уже прооперували, оскільки не можна
було відкладати, двоє діточок — сироти. Іншим проведемо необхідне хірургічне втручання після обстеження, бо там теж складні випадки, є й запущені хронічні діагнози. Наша область ніколи не була осторонь проблем
прифронтових територій, де медичне обслуговування зараз на дуже низькому рівні чи взагалі відсутнє. Тож кваліфіковану допомогу надаємо з перших днів проведення АТО. Для цього у нас є професіонали і сучасне обладнання.
За цей час ми пролікували 1300 дітей, 500 прооперували. Звичайно ж, були дуже складні випадки, кульові та мінно-осколкові поранення. З усіма проблемами справилися, всі дітки живі-здорові. Це найголовніше».

Звичайно, операції та лікування таких дітей і дорослих потребує додаткових коштів з обласного та міського бюджетів. Тому голова Дніпропетровської обласної ради Гліб Пригунов звернувся до очільників міст і районів з проханням передбачити кошти на це
у місцевих бюджетах і пообіцяв всіляку підтримку області.

«Ми вдячні дніпровським медикам, волонтерам, владі, які за покликом серця долучилися до нашої ініціативи, — говорить Борис Кутовий. – У перспективі плануємо розширити географію дії проекту, залучивши до нього лікувальні заклади всієї країни».

СЕРЦЕ ВИПРОМІНЮЄ НАДІЮ

Історія Льоші Гутченка з Авдіївки – одна з багатьох, від якої сльози на очах.

«Хороший хлопчик, добрий, з такою відкритою посмішкою, — розповідає про нього Борис Кутовий. — Навколо метушня, торби, люди, а він сидить самотньо в автобусі і… посміхається. На колінах — рюкзачок затертий, в руках — іграшкова машинка. Зустрівся з ним очима – защеміло серце. «Де твій тато, Льошо?» — питаю. «Пішов на роботу», – відповідає. І знову усміхається. Беззахисно так…»

Льоша росте без батьків, ним опікується тітка. Навчається хлопчик у Парасковіївській школі-інтернаті, що під Бахмутом. Хороша школа, затишна, тепла. Люди в ній чуйні.

«Приїхали в Дніпро, у лікарню, — продовжує розповідь Борис. — Знову метушня, торби, люди, а він до мене підбігає, половинку крекера простягає: «Візьми!» І знову прямо в очі довірливо дивиться. Я цього коржика надкусив, а проковтнути не можу – клубок у горлі. Від такої довіри і дитячого тепла… Полегшено зітхнув, коли хлопчика прооперували. Прийшла до нього допомога».

Рідкісні, майже неможливі у своїй щирості хвилини пережив Борис Кутовий і під час знайомства з іншими дітками. На одному з фото він разом з Сашком та Володею, які міцно обіймають його після довгої безсонної ночі на дорогах між Світлодарськом і
Бахмутом. А стільки позитивних емоцій від восьмирічної Мілени Дворної! Дівчинка радіє кожному теплому слову і з задоволенням говорить українською…

«Я вдячний дітям, з якими звело мене життя на дорогах, де така тонка реальність. Де майже не відчуваєш межі між минулим, сьогоденням і майбутнім. Між життям і тим, що тільки ним здається. Спасибі вам, дорогі
наші, за щирість, довіру. Ідея проекту «Допомога йде» народилася у наших
серцях. І, об’єднавшись у важливій справі, ми доведемо, що ми — єдина
країна».

Юлія Бабенко, фото автора

Категория: Блоги, Новости Днепра

Приєднуйтесь до нас у

Дивіться також: