Пішов у вічність давній друг газети „Наше місто”, хранитель могили легендарного кошового отамана Івана Сірка, нащадок славетного козацького роду Володимир Саламаха.
Сумна звістка прийшла сьогодні вранці з Капулівки, де Володимир Іванович жив з діда-прадіда. Як найдорожчу реліквію берегли у сім’ї Володимира Саламахи спогади про Івана Сірка ще від його прапрадіда — Михайла Саламахи, який на Січі отримав прізвисько Неліпа і був джурою славного отамана. Тож розповіді Володимира Івановича особливо були безцінними для істориків і журналістів.
Мені пощастило не лише багато літ особисто знати Володимира Івановича, а й спілкуватися з ним у рідній Капулівці. Чути від нього народні легенди та перекази про славного козацького ватажка. Результатом нашим довгих бесід стала серія ексклюзивних нарисів про Івана Сірка, які були опубліковані на сторінках газети „Наше місто”. Цього літа у нас з Володимиром Івановичем були заплановані зустрічі, аби ще декількома спогадами про козацький рід мого земляка доповнити матеріали до книги, яку ми з Володимиром Івановичем збирались надрукувати відразу ж при наявності спонсора…
А на початку цієї весни Володимир Саламаха через нашу газету звернувся до влади із закликом поставити у Дніпрі пам’ятник кошовому отаману Війська Запорозького, слава і життя якого тісно пов’язані з Придніпров’ям.
„Вже стільки років краєзнавці безрезультатно піднімають питання про те, щоб в обласному центрі з’явився пам’ятник людині, ім’я якої стало символом не тільки запорозького козацтва, а й волелюбного духу українського народу. З появою у владі патріотів ожила надія на історичну справедливість. Наш край — колиска козацтва, і він заслуговує на вшанування національних героїв!”, — сказав тоді він.
… І ось його не стало. Останній день червня, увійде в історію, як дата, коли на небі загорілась зірка в честь ще одного справжнього патріота. Володимир Саламаха не раз говорив, що козакам болить Вкраїна і на небі. Тому вони не вмирають, а приєднуються до небесного козацького війська, аби й там молитися за рідну землю.
Низький уклін ВАМ, щирий ДРУЖЕ, за гідне козаку життя.
А пам’яттю про ВАС, мій дорогий земляче, обов’язково стане книга, виходу якої ми чекали разом…
Юлія Бабенко з вдячністю і сумом. Фото автора.
