Як волонтерський монокуляр врятував бійця від кулі

Експозиція історичного музею імені Д. Яворницького, присвячена героям АТО, поповнилася подарунком від воїна з позивним Єнот.

28-річний уроженець Дніпропетровська Андрій Ступак до останньої хвилини приховував від своєї родини, що добровольцем йде на війну. У цивільному житті він — працівник банку. В лютому 2015 року чоловік приголомшив свою наречену несподіванною звісткою, що іде на фронт. Його 9-а рота 3-го батальйону 93-ї бригади потрапила у район Пісок. Андрієві довелося на три дні залишити місце бойових дій, щоб швидко одружитися із дівчиною, з якою доти зустрічався багато років.

– Взяти участь у бойових діях було моїм спонтанним рішенням, – зізнається він. – Я приховував цю звістку від своєї сім’ї, адже не хотів нікого хвилювати. Потайки пішов до військкомату і пройшов медкомісію.

Іноді буває важко відірвати від серця речі, що врятували тебе від загибелі. Але Андрій із радістю погодився подарувати музею пластиковий монокуляр, який одного разу не дав снайперові перервати життя воїна. Він раніше належав комусь із волонтерів та прослужив бійцю вісім місяців.

– Трапилося це 23 листопада, за тиждень до дня мого нарождення, – пригадує Андрій. – Наш батальйон стояв там із квітня 2015 року по січень 2016 року. Рано вранці я заступив на чергування. Знаходилися ми в двоповерховому будинку. Того дня навколо було зовсім тихо. Відстань від ворога була 430 метрів. Підзорна труба лежала поряд, на мішку. Я розслабився та втратив пильність. Аж раптом відчув різкий біль. Вочевидь, російський снайпер цілився прямо в голову.

Ворожа куля пройшла крізь монокуляр. Змінивши траєкторію польоту, вона потрапила у вилицю солдата, роздробила виличну кістку та пошкодила нерв. Два тижні воїн перебував у лікарні імені Мечникова. Йому зробили операцію, поставили титанову скобу. Андрій втратив слух на праве вухо та на його обличчі залишився шрам. Але більший шрам – на душі бійця. Чоловікові важко згадувати все, що довелося пережити йому та його товаришам. Навіть піднести підзорну трубу до ока він зараз категорично відмовляється.

Через місяць після поранення він повернувся на фронт. З 24 грудня до кінця січня брав участь у бойових діях. Потім близько двох місяців до початку демобілізації йому з товаришами доводилося жити на корівниках та у палатках. Андрій зізнається, що після демобілізації хотів залишити монокуляр собі на пам’ять. Але друзі запропонували бійцеві передати його до музею.

– Цей монокуляр я спершу хотів забрати собі, адже куля його зіпсувала, розбила внутрішню лінзу, – посміхається воїн. – Але потім вирішив: нехай залишається для майбутніх поколінь. Коли в мене з’являться діти, я їх також приведу до музею.

Речі із зони АТО, починаючи від нагород і закінчуючи оберігами, музей збирає з 2014 року. За весь цей час назбиралося вже кілька десятків експонатів. В тому числі, сотні шевронів та документів.

– Цього року на базі історичного музею ми відкриваємо Музей героїв АТО, – говорить координатор Центру допомоги учасникам АТО при облдержадміністрації Наталія Шуліка. – Одна із його складових частин – зовнішня композиція, робота над якою зараз активно продовжується. Крім того, дві зали буде виділено для експонатів. Кожна річ має свою особливу зворушливу історію, пов’язану із життям її власника. Безліч цікавих історій відвідувачі зможуть почути під час екскурсій, які проведуть співробітники музею.

Маріанна Стець, фото автора