ЕКСКЛЮЗИВ Заморожені зсередини: як війна змінила психіку дніпрян

Коли повітряні тривоги стають частиною щоденного ритму, а вибухи лунають все частіше, психіка починає працювати на межі можливостей. У Дніпрі це відчувають тисячі людей, навіть якщо зовні вони залишаються спокійними. Фахівці пояснюють, чому це відбувається та як підтримати себе в умовах хронічного стресу, пише “Наше місто”.

«Мене поплавило на сирниках»: як дрібниця може зламати людину на межі

Зоя Казанжи їхала з Києва. Десь посередині траси зупинилась у кафе — поговорити з товаришем, випити кави, з’їсти сирники. Сирників не принесли. Кухня готувала інший захід, а офіціант сказав, що за каву можна не платити. І саме ця проста фраза ледь не довела її до сліз просто у кафе.

-Стається щось дрібне і незначне, і ти відключаєшся посеред життя. Іноді — без надії увімкнутися знову, — констатує вона.

Напередодні Зоя брала участь у розмові про виснаження. Про людей, які тримаються попри тривоги, нічні ракетні атаки, хронічне безсоння. А потім — ламаються через дрібниці.

Вона сиділа згадувала конкретні історії. Айтівиця, яка казала, що їй «нормально» і «не страшно» — аж поки не почалися панічні атаки одна за одною. Молодий чоловік, ресурсний і винахідливий, — згорів від онкології за три місяці. Жінка, що стала прихистком для сотень людей, зробила крок у вікно на 22-му поверсі.

Тим часом приїхав товариш. Вони вийшли на терасу.

-Я, захлинаючись словами і намагаючись таки не розплакатися, розповіла йому про сирники, – зізнається Зоя. – Про каву, за яку я можу не платити. І майже про все своє життя.

Зоя — людина, яка, за її власними словами, не боїться “шахедів” і ракет, спить крізь повітряні тривоги, все розуміє про нинішнє життя. І зламалась на відсутності сирників.

-Мозок — він же, образно кажучи, рептильний. Він спрацьовує і реагує дуже неочікувано, – вважає вона. 

Згодом сирники таки приготували. Дві порції.

-Я їла їх з відчуттям абсолютного щастя, — додає вона. – Бійтеся, плачте, не ховайте емоції, не спалюйте себе у вогні терпіння і витримки, дозволяйте собі бути не сильними, а звичайними. Бо зламатися — дуже легко. Навіть якщо ти думаєш, що з тобою все ок.

Втратила собаку і вступила до ЗСУ: як війна змінює долі українок 

Іноді людина роками переконує себе, що тримається. Працює, допомагає іншим, переживає чергові тривоги та обстріли. Здається, що страх відступив і став звичною частиною життя. Але війна має властивість наздоганяти.

-Ми думаємо, що ми сильні і нічого не боїмося, щоб захистити нашу психіку і триматися, але потім діє зворотка, — розповідає Ірина Лісовик. – Сьогодні, коли літало над будинком, а я живу на лівому березі, я вперше за всю війну зізналася собі чесно, що мені стало страшно, особливо коли “Циркони” летіли. Нам не треба боятися своїх емоцій, і якщо що — звертатися до спеціалістів, коли воно того потребує.

Для Ольги Сокол війна теж стала випробуванням. Вона залишилася в Україні, хоча зізнається, що боїться. 

-Буває іноді страшно, але ще страшнішою стала думка, що коли я виїду, то моє місто може зникнути і я його більше не побачу, — каже Ольга.

Найважчим ударом для неї стала смерть улюбленого собаки. Переживання виявилися настільки сильними, що жінка опинилася на межі відчаю.

-Коли після чергових обстрілів помер мій пес Лорд від серцевого нападу і я не змогла його врятувати, у мене була думка піти та стрибнути з моста, при тому, що в мене мостофобія і я не вмію плавати, — згадує вона.

Вихід для себе Ольга знайшла несподівано — вступила до лав Збройних сил України. 

-Вже майже рік, попри всі нюанси, я живу справжнім життям, — наголошує жінка. – Я такий знайшла для себе вихід, тож кожен шукайте своє. Тільки живіть, залишайтесь живими! 

Ці історії різні, але їх об’єднує одне: війна залишає слід не лише на містах і будинках, а й у душах людей. Іноді цей слід проявляється страхом, іноді — відчаєм. Та говорити про свої переживання, визнавати їх і шукати допомогу — один зі способів вистояти у реальності, яка вже багато років випробовує українців на міцність.

Хто звертається до психологів і чому це важливо

Психологічна служба дніпровських медзакладів ніколи не була такою завантаженою, як зараз. Аліна, психологиня однієї з міських лікарень, каже, що потік людей, які приходять по допомогу, росте із початком повномасштабного вторгнення.

Серед усіх, хто потребує уваги фахівців, психологиня виділяє декілька найбільш вразливих груп. 

-Потребують найбільшої уваги в умовах тривалої війни ті люди, які пережили травматичні події, – пояснює Аліна. – Це військові, ветерани та їхні родини, цивільні, які були свідками обстрілів, а також люди, які були в окупації, ті, які втратили близьких. Окремої уваги потребують діти та підлітки, тому що їхня психіка тільки формується, це впливає на загальний процес емоційного розвитку, навчання, поведінки і взагалі їхнього життя.

Є ще одна особлива категорія, з якою у реабілітаційному відділенні ведеться серйозна робота: переселенці. Люди, яких бойові дії змусили залишити домівки, часто знаходяться у глибокому депресивному стані. 

-Ми розуміємо, наскільки їм важко, – зізнається Наталія, головна психологиня реабілітаційного відділення одного з міських медзакладів. – Вони сумують і хочуть повернутися, навіть якщо домівки вже немає. Особливо це стосується людей похилого віку. Але ми намагаємося допомогти їм психологічно: якщо людина хоче, якщо людина йде на контакт, то можна все подолати.

За словами Наталії, стрес давно став тлом нашого існування, і це неминуче позначається на психічному стані кожного.

-Хронічна травма з’являється зі стресу, — говорить Наталія. – А стрес у нас відбувається постійно, тому що ми зараз живемо у стані війни. Тому ми всі, можна так сказати, травмовані цим станом.

Вона розмежовує два принципово різних стани: гостру і хронічну травму. 

-При гострій травмі ми можемо самі вийти з цього стану, пережити і піти далі, або ж  звернутися по допомогу, – запевняє психологиня. – А хронічна травма — це коли ми постійно збираємо цей напружений стан і не виходимо з нього. Тому це дуже небезпечно. Наприклад, може виникнути важка депресія, з якої можна вийти тільки за допомогою медикаментів.

Саме тому, наголошує Наталія, важливо реагувати швидко, поки гостра травма ще не встигла «осісти» і стати хронічною.

Як розпізнати ПТСР і чому звикання до війни може бути небезпечним

Одне з найпоширеніших питань, з яким люди приходять до психологів: а чи нормально те, що я відчуваю? Аліна пояснює: ключова різниця між звичайною стресовою реакцією і посттравматичним стресовим розладом — у тривалості та інтенсивності симптомів.

– На початковому етапі симптоми ПТСР виявити неможливо, або дуже важко. І вони суттєво впливають на життя людини. Основні ознаки ПТСР — це нав’язливі спогади, флешбеки дуже яскраві, порушення сну, уникнення людей, тобто самоізоляція, дратівливість, гнів. Як результат — труднощі з концентрацією уваги, з пам’яттю. Потрібно звернути увагу на емоційне оніміння, тобто втрату інтересу до життя, радості, людина не може посміхатися, їй не цікаво. Це може бути відчуття провини або сорому за свої вчинки, за вчинки перед сім’єю тощо.

Особливо тривожними сигналами Аліна називає думки про самогубство або самопошкодження, а також зловживання алкоголем чи психотропними речовинами: якщо таке помітили у себе або близьких, потрібно негайно звернутися до фахівця.

Наталія порушує ще одну важливу і неочевидну тему — небезпеку так званого звикання до війни. 

-Ми всі звикли до війни і у цього явища, як і у медалі, дві сторони, – додає Наталія. – Тому що з одного боку, це нормальна природна реакція нашої психіки, яка адаптується. А з іншого боку, коли людина постійно адаптується, то в неї відбувається зниження страху і вона може вже не помічати якісь небезпечні ситуації. Тобто вона може спати під час тривоги, а не ховатися в безпечне місце тощо.

Такий стан вона описує як своєрідне заморожування — вимкнення і емоційних, і фізичних реакцій, зниження здатності критично мислити. Це особливо характерно для людей старшого віку. Тому вони відключають внутрішні сигнали небезпеки — і це може мати серйозні наслідки.

Прості практики, які дійсно допомагають

Психологині переконані: навіть в умовах тривалої війни є дієві способи підтримати себе щодня. І починати можна зі звичних ритуалів.

Аліна радить насамперед структурувати свій день. Підйом і відхід до сну в один і той самий час, регулярне харчування, справи за розкладом — усе це дає нервовій системі відчуття передбачуваності та безпеки. 

-Наступний крок — обмежити інформаційне навантаження, — рекомендує вона. – Не варто постійно сидіти біля телефону і читати новини. Потрібно виділити якийсь час для цього, якщо є потреба. Тобто перечитати, усвідомити, проаналізувати і відкласти телефон.

Для зниження фізіологічного напруження добре працюють дихальні техніки. Аліна описує одні з найефективніших.

-Є техніка 4-7-8: 4 секунди ми вдихаємо, на 7 секунд ми затримуємо дихання, потім на 8 секунд ми видихаємо, – каже психологиня. – Тобто цей довгий видих якраз розслабляє тіло і знімає рівень тривожності. Ще одна практика — заземлення. Це свідоме звернення до тіла й органів чуття в момент тривоги: людина послідовно називає предмети, які бачить, прислухається до звуків навколо, повертаючи себе в «тут і зараз». 

Фізична активність теж є важливою частиною психогігієни. Достатньо щоденних прогулянок, уваги до природи, до речей, які приносять задоволення. Не менш важливими є соціальні зв’язки.

Наталія радить не боятися власних емоцій і давати їм вихід: плакати, якщо хочеться, ділитися переживаннями з близькими, переключатися на справи, які приносять задоволення. Тремтіння тіла чи сльози — це не слабкість, а ознака того, що напруга виходить і нервова система поступово звільняється від стресу.

Просити про допомогу — це теж частина відновлення. У Дніпрі працюють фахівці, відкриваються центри ментального здоров’я, діють соціальні служби і фонди підтримки. І поруч завжди є хтось, хто готовий вислухати.

Фото Володимира Федорищева.

Читайте також: Логопед, психолог і руханка: у Дніпрі сім’ї з дітьми отримують безкоштовну фахову підтримку.

Раніше ми писали: Чому після переведення часу все дратує: пояснення психологині з Дніпра.