Ломівський і Кам’янський житлові масиви сьогодні вважаються одними з найбільших районів лівобережного Дніпра. Тут живуть тисячі містян, працюють школи, дитячі садки, магазини та громадські простори. Водночас ще кілька десятиліть тому на місці сучасних багатоповерхівок були плавні, озера та сільські пасовища.

У 1980-х роках на території колишніх поселень Ломівка та Кам’янка почали будувати житлові масиви Фрунзенський-1 та Фрунзенський-2. У 2015 році в межах декомунізації вони отримали сучасні назви – Ломівський та Кам’янський.
Район проєктували як сучасний житловий простір із великою кількістю зелені та водойм. Однією з найамбітніших ідей було створення системи каналів, через що масив навіть називали майбутньою «дніпровською Венецією». Повністю реалізувати проєкт не вдалося, однак канал і Ломівське плесо залишилися та стали популярними місцями відпочинку.

Місцеві жителі добре пам’ятають часи, коли навколо майже не було забудови.
«На місці нашого будинку 50 років тому тут був пустир, паслася сільська худоба, були плавні, рибу ловили. А зараз за 50 років дуже сильно змінився масив, з’явилася транспортна інфраструктура», – розповідає місцева жителька Наталія.
Схожі спогади має й мешканка Любов.
«Мій чоловік сюди приїжджав до свого дядька. Тут було озерце, болотиста місцевість, росли очерети й ловили рибу. Як він каже, ніколи уві сні не могло наснитися, що колись він тут житиме, – розповідає жінка».
Однією з перших мешканок району була голова ОСББ «Донецьке шосе, 3» Ірина. Вона пригадує, що на початку 1990-х років навколо фактично нічого не було.
«Був пустир і один будинок. Школи не було, стадіонів не було, дитячого майданчика практично не було. Все перебувало в стадії будівництва. Люди поступово заселялися, знайомилися між собою, будували своє життя тут», – розповідає жінка.
Згодом у районі з’явилися школа №142, дитячі садки та спортивна інфраструктура.
«Подивіться, який чудовий футбольний майданчик. Для дітей сьогодні зроблено дуже багато. І тоді виникає питання: чому тут не жити і не радіти життю?» – каже Ірина.
Одним із прикладів активності громади стала зелена зона біля будинку на Донецькому шосе, 3.

Ще кілька років тому тут працювали комерційні атракціони, а територія була майже повністю засипана піском. Змінити ситуацію вирішили самі мешканці.
«Сюди приносили дерева, кущі, різні рослини. Хто що міг – привозив і висаджував. Практично всі молоді дерева тут посаджені співвласниками нашого ОСББ у 2016–2017 роках», – зазначає Ірина.

За її словами, мешканці хотіли створити не просто зелену зону, а справжній сквер для всіх жителів масиву.
Сьогодні тут ростуть дерева, квіти та декоративні рослини. До благоустрою долучаються й самі мешканці.
«Насадили чорнобривців, посадили туї, різні хости. Стараємося – хто що дасть, те й садимо», – говорить Наталія.
Місцеві жителі називають транспорт одним із головних плюсів району.
«Все поруч, все під рукою – магазини, транспортна розв’язка. Можна доїхати практично в будь-яку точку міста», – розповідає мешканка Юлія.
Через район курсують автобуси №23, 25, 95, 95А, 124А та 125. Також працюють трамвайні маршрути №18 і №19, які з’єднують лівий берег із центральною частиною міста.
Серед маловідомих пам’яток району – будинок, де в 1945–1947 роках жив український письменник Олесь Гончар.


«Це велика людина. Там жила вся його родина. Залишилася невеличка хатинка в українському стилі, вона існує й зараз. Таких людей не забувають, вони дуже багато зробили для України», – говорить місцевий житель Олег.
Саме тут письменник працював над знаменитою трилогією «Прапороносці».
Канал, створений під час забудови району у 1980-х роках, давно перетворився на одну з найулюбленіших локацій мешканців.

«По вихідних часто відпочивали тут із дітьми», – згадує Любов.
Місцевий житель Олег розповідає, що біля каналу проходила значна частина дозвілля кількох поколінь.

«Канал у нас дуже красивий, ліс дуже гарний і затишний. Купалися тут, святкували дні народження, збиралися сім’ями, відпочивали на природі», – ділиться спогадами
Сьогодні біля каналу можна побачити рибалок, велосипедистів, сім’ї з дітьми та людей, які просто приходять прогулятися.
Серед найцікавіших місць району – кінний клуб «Eque Terra», який працює в лісовій зоні вже понад вісім років.

«Люди часто кажуть, що тут відпочивають душею. Ми наче знаходимося в місті, але водночас далеко від міського шуму», – розповідає власниця клубу Владислава.
У клубі проводять заняття з верхової їзди, фотосесії та прогулянки на природі. Також тут допомагають людям емоційно відновлюватися через спілкування з кіньми.

Поруч працює рекреаційний простір «Тримайся за гриву», де займаються іпотерапією.
«Людина спочатку знайомиться з конем, дізнається про його характер і особливості. Навіть звичайний догляд за твариною позитивно впливає на емоційний стан», – пояснює співзасновниця простору Мілена.
За її словами, особливо важливими такі заняття є для військових, які проходять реабілітацію після поранень.

Ще одна незвична локація району захована в лісі. Це язичницьке капище, де прихильники рідновірства проводять обряди та святкування.

Тут можна побачити дерев’яні ідоли, стрічки на деревах, символічні прикраси та велике коло з місцем для вогнища в центрі. Незалежно від ставлення до подібних практик, місце привертає увагу своєю атмосферою та залишається однією з найцікавіших неформальних пам’яток району.

омівський і Кам’янський масиви давно перестали бути просто спальними районами. Тут поєдналися сучасна інфраструктура, природа, історія та активна громада.
Саме тому місцеві мешканці називають свій район не просто місцем проживання, а простором, який вони створюють і розвивають власними руками.
Фото: “НМ” / фото з відкритих джерел
Автор: Назар Шарков.



