ЕКСКЛЮЗИВ Вони не хворі — вони інакше відчувають світ: як у Дніпрі підтримують людей з аутизмом

Це саме так. Вони зовсім інакше відчувають світ – люди з аутизмом. У Дніпрі працює відділення соціально-побутової адаптації для дітей і дорослих з ментальними порушеннями, де допомагають не лише опанувати базові навички, а й адаптуватися до життя у суспільстві. Простір, відкритий у 2024 році, вже став точкою опори для багатьох родин, пише “Наше місто”.

Вони навчилися дружити: історія двох братів з аутизмом 

Історія Ганни Краснової починається задовго до того, як вона стала соціальною працівницею у центрі реабілітації. Це історія матері, яка роками шукала для своїх дітей не лише навчання, а передусім — можливість бути серед людей.

Ганна виховує двох синів — 22-річного Костянтина та 18-річного Антона. Обидва мають інвалідність і потребують особливого підходу, зокрема у соціалізації.

Родина пройшла складний шлях — від Донецька до Дніпра, від індивідуального навчання до пошуку середовища, де діти могли б відчути себе частиною суспільства.

– Коли ми жили у Донецьку, старший син намагався відвідувати школу та інтернат, але йому було дуже важко, – розповідає Ганна. – Вчителям було складно знайти до нього підхід, як і однокласникам. Після 2014 року ми переїхали з Донецька у Білозерське, і там діти займалися індивідуально. Але такий формат не дає головного — соціалізації. Дитина може отримати знання, але не розуміє, як поводитися серед людей, як будувати стосунки. Це величезна проблема, особливо для дітей з аутизмом.

Згодом родина вирішила переїхати до Дніпра. Саме тут з’явився шанс змінити ситуацію — знайти простір, де діти не будуть ізольованими.

– Ми свідомо переїхали, щоб діти могли відвідувати спеціальні центри і отримувати соціалізацію, – додала Ганна Краснова. – І коли у листопаді 2024 року відкрився центр “Крок назустріч”, ми одразу зрозуміли — це саме те, що нам потрібно. Особливо для дорослих дітей, які вже закінчили школу і залишаються вдома, бо не можуть продовжити навчання в інших закладах освіти. Це дуже складна ситуація для будь-якої родини.

Сьогодні Ганна не лише мама двох підопічних центру, а й його співробітниця. Вона працює тут із грудня 2024 року і щодня супроводжує підлітків та молодь з інвалідністю.

– Разом із психологом ми організовуємо всі заняття, – каже фахівчиня. – Ми зустрічаємо вихованців, допомагаємо їм у побутових моментах, проводимо зарядку, заняття, виходимо на прогулянки. Фактично ми супроводжуємо їх у всьому, що відбувається протягом дня. Наприклад, було заняття загального розвитку — кожен отримує індивідуальне завдання відповідно до своїх можливостей і потреб. Потім діти висаджували насіння у ґрунт, щоб спостерігати у подальшому, як воно проростає. Це і розвиток, і практичний досвід.

Вона наголошує: індивідуальний підхід і чіткий режим дня — ключ до розвитку таких дітей.

– Діти розуміють, що є робочий тиждень, що потрібно зібратися і прийти у центр, – каже Ганна. – Це дисципліна, яка формує звичку бути активним. Якщо людина з інвалідністю, особливо з аутизмом, довго сидить вдома, вона звикає до цього стану. Потім їй дуже важко вийти на вулицю, вона починає боятися людей, шуму, натовпу. Це може призводити до серйозних проблем у поведінці.

За словами жінки, зміни у її синів стали помітними вже за декілька місяців відвідування центру.

– Я вже бачу позитивні результати, — ділиться Ганна. – Діти між собою подружилися, вони знають один одного, чекають зустрічей. Можливо, їхня дружба відрізняється від звичайної, але вона є, і це дуже важливо. Вони радіють, коли хтось повертається після хвороби, хвилюються, якщо когось немає. Це справжні емоції, які раніше їм було складно проявляти.

Денний догляд і підтримка: як у Дніпрі працює центр «Крок назустріч»

Після особистої історії родини стає зрозуміло, чому подібні центри мають критичне значення. У Дніпрі відділення соціально-побутової адаптації для дітей та осіб з інвалідністю з ментальними порушеннями працює на базі центру реабілітації та соціальної допомоги «Крок назустріч». Воно було відкрите у листопаді 2024 року.

– У місті Дніпрі функціонує відділення для дітей та осіб з інвалідністю з ментальними порушеннями, зокрема з розладами аутистичного спектру, – сказав директор центру Максим Єрьоменко. – Воно повністю фінансується за рахунок міського бюджету. Це надзвичайно важливий напрямок, адже ми підтримуємо не лише дітей, а й їхні сім’ї, які щодня стикаються з великими викликами.

Формат роботи — денний догляд і соціальна адаптація. Це означає, що підопічні перебувають у центрі повний день.

– Батьки можуть залишити дітей у відділенні на весь робочий день і займатися своїми справами або роботою, — пояснює директор. – У цей час з підопічними працюють фахівці — соціальні працівники, психолог, медична сестра. Ми забезпечуємо триразове харчування та повний супровід протягом дня.

Окремий акцент — на розвитку навичок самообслуговування.

– Ми навчаємо базовим, але надзвичайно важливим речам: як користуватися чайником, мікрохвильовкою, як приготувати просту страву, помити посуд, прибрати за собою, — говорить Максим Єрьоменко. – Це ті навички, які дозволяють людині бути більш самостійною у повсякденному житті.

Наразі у відділенні перебувають 12 підопічних, але потенційно воно може приймати до 22 осіб віком від 7 до 35 років одночасно.

Для родин, які виховують дітей з інвалідністю, такі простори — не просто допомога, а можливість змінити якість життя.

– Це дуже важко описати словами, що означає такий центр для сім’ї, — додає Ганна Краснова. – Коли дитина не замкнена вдома, коли вона має друзів, має заняття, має сенс — це змінює все. І для неї, і для батьків. Такі місця потрібні, їх значення переоцінити неможливо.

Аби записатися до відділення  необхідно письмово звернутися до управління соціального захисту населення за місцем проживання та надати відповідний пакет документів. Звернутися за консультацією також можна за телефоном: 073 785 64 61.

У Дніпрі висадили “Алею толерантності” на підтримку людей з аутизмом

У Дніпрі до Всесвітнього дня поширення інформації про аутизм висадили «Алею толерантності». Ініціатива об’єднала представників соціальної сфери, громадських організацій, освітян та дітей — як символ підтримки людей з розладами аутистичного спектру та їхньої інтеграції в суспільство.

Максим Єрьоменко, директор комунального закладу соціального захисту «Крок назустріч», наголосив на символізмі акції та ролі громади у створенні інклюзивного середовища.

– Разом з громадською організацією “Ми поряд”, комунальним закладом соціального захисту “Крок назустріч”, Дніпровським ліцеєм №28 ми висаджуємо дерева і створюємо “Алею толерантності”, – підкреслив він. – Це як символ того, що всі зростаємо в одному просторі. Це своєрідна акція підтримки дітей та людей, які мають аутизм або розлади аутистичного спектру.

За його словами, подібні ініціативи — це не лише про символи, а й про системну роботу на рівні міста.

– Ми максимально сприяємо і створюємо інклюзивні осередки або відділення для людей, які мають ментальні порушення, — сказав керівник закладу. – Ми підтримуємо і створюємо безпечні умови. І сьогоднішня присутність тут — це також прояв цієї підтримки.

Висадили 12 дерев червоної горобини. До заходу долучилися 12 вихованців центру та близько 20 ліцеїстів.

Голова громадської організації «Ми поряд» Сергій Дворецький розповів, що ця подія стала частиною ширшого проєкту, спрямованого на підтримку людей з ментальними порушеннями.

– Ця акція відбулася завдяки допомозі в межах проєкту “Шлях: захист допомога єдність та надія” від ГО “Ми поряд” за підтримки Гуманітарного фонду для України (ГФУ /UHF) та координації БФ “Право на захист”,- сказав Сергій Дворецький. – Ми подалися на грантовий проєкт і отримали фінансування на реабілітацію та соціальну адаптацію дітей і людей з аутизмом та іншими ментальними порушеннями. Наш проєкт має назву “Люди з ментальними порушеннями — гідне місце в громаді”. Це комплексна підтримка, і цей захід також був передбачений як один із його етапів.

Він уточнив, що в межах проєкту організація опікується щонайменше 15 людьми з інвалідністю з ментальними порушеннями, допомагаючи їм адаптуватися до життя в громаді.

Лілія Ликова, засновниця центру інклюзивного навчання «АБА-Тайм» у Дніпрі, поділилася власним досвідом роботи з дітьми з аутизмом та значенням інклюзії у звичайних школах.

– Я 10 років пропрацювала в цій школі асистентом вчителя, – розповіла Лілія Ликова. – Я вела тут дитину з першого до десятого класу і знаю, що це місце справді працює для інклюзії. Аутизм — це не свято і не радість. Але коли я бачу дітей, які навчаються поруч, як вони з теплотою і щирістю приймають дітей з аутизмом, допомагають їм і сприймають як рівних — це створює справжнє відчуття радості всередині.

Вона підкреслила, що сама ідея «Алеї толерантності» має глибше значення, ніж просто озеленення території.

– Ми висадили ці дерева для того, щоб суспільство бачило цих дітей і людей з відмінностями, – пояснила Лілія Ликова. – Щоб розуміло: це такі ж люди, яким потрібне спілкування, дружба, можливість бути частиною суспільства. І я думаю, що цей захід був дуже корисний для всіх — і для дітей з аутизмом, і для звичайних дітей. 

Вчуся жити у своєї дитини: мама про аутизм

За офіційними словами та символічними жестами стоять щоденні історії родин, для яких тема аутизму — не дата в календарі, а реальність кожного дня. Вікторія, мама 14-річної дівчинки з аутизмом, каже, що участь у таких заходах — це не просто підтримка, а можливість бути видимими для суспільства.

– Це не перша наша участь у подібному заході, – сказала Вікторія. – І це важливо хоча б для того, щоб звичайні люди бачили: ми тут є, нас багато. Ми такі ж живі люди, як і всі, але нам трішки складніше. Напевно, кожна мама, яка живе з такою дитиною, сама стає трошки аутичною, бо занурюється в цей світ. Але наші діти — такі самі, як і всі інші. Вони просто інакше бачать цей світ, вони не хворі. Вони обмежені лише в тому, що їм складніше спілкуватися з іншими.

Вона відверто розповідає і про внутрішній світ своєї доньки Валерії, і про складнощі, з якими стикаються такі діти.

– Моя дитина навчена багатьом речам, але я не впевнена, що їй це подобається, – зізнається Вікторія. – Вона звикла виконувати те, що їй кажуть. Але якщо говорити чесно, аутизм — це про самодостатність. Їм соціум не дуже потрібен. Я розумію, що їй буде складно, але для неї світ інакший, і вона в ньому почувається інакше.

Попри це, жінка наголошує: у дітей з аутизмом є те, чого часто бракує іншим — абсолютна щирість.

– Повірте, діти з аутизмом набагато чесніші, ніж ми всі, — зізнається вона. – У них немає вигоди від використання інших людей. Якщо вони хочуть допомогти — вони допомагають щиро. Якщо не хочуть — не будуть. Я, чесно кажучи, сама вчуся жити у своєї доньки.

Водночас вона просить не боятися проявів, які можуть здаватися складними чи навіть агресивними. Вікторія пояснює, що такі реакції — це не про небезпеку, а про перевантаження і нерозуміння.

– Іноді здається, що аутисти можуть бути буйними, але це не тому, що вони агресивні, — пояснює вона. – Їм просто дуже важко. Уявіть, що ви опинилися в країні, де не знаєте мови, і всі від вас щось хочуть, постійно звертаються, щось вимагають, а ви навіть не розумієте, про що йдеться. Вам стане страшно, ви захочете захиститися, відштовхнути, закритися. Ось так вони почуваються. Це не агресія — це реакція на світ, який їх не розуміє.

Організатори переконані: такі ініціативи допомагають не лише підтримати людей з аутизмом, а й поступово змінювати ставлення суспільства — у бік відкритості, прийняття і рівності. А для родин це ще один крок до того, щоб їх почули.

Фото Валерія Кравченка.

Читайте також: Крок назустріч: як у Дніпрі змінюється система реабілітації та соціальної допомоги людям з інвалідністю.

Раніше ми писали: Соціальний супровід прийомних сімей у Дніпрі: як це працює.