ЕКСКЛЮЗИВ Віра, традиції і сучасність: як жінки різних культур живуть і зберігають свої цінності у Дніпрі

Напередодні Міжнародного дня боротьби за права жінок — 8 березня у світі традиційно говорять про роль жінки в суспільстві, її свободу, права та можливості. У XXI столітті образ жінки значно трансформувався: сьогодні вона може поєднувати різні ролі — бути матір’ю, професіоналкою, лідеркою громади, дослідницею чи підприємницею.

Водночас у різних культурах і релігіях існують свої уявлення про місце жінки в родині, суспільстві та духовному житті. Попри відмінності, більшість релігій наголошують на важливості поваги до жінки, її гідності та ролі у формуванні сім’ї й громади. У Дніпрі, де поруч живуть люди різних культур і віросповідань, ці традиції переплітаються та створюють унікальну картину багатоконфесійного життя. Про це розповідає “Наше місто”. 

Чому українки приймають Іслам: історії мусульманок із Дніпра

У сучасній Україні релігійна карта стає дедалі різноманітнішою. Поряд із традиційними для країни конфесіями існують і активно розвиваються інші релігійні громади. Серед них — мусульманська спільнота, яка об’єднує людей різного походження, національностей і життєвих історій. У Дніпрі дедалі частіше до цієї громади долучаються і етнічні українки, які свідомо приймають Іслам.

Для багатьох із них це не випадковість і не вплив оточення, а результат особистого пошуку, духовних роздумів і знайомства з культурою та традиціями мусульман. 

Шлях до віри: історія Аміни

Аміна — українка, яка прийняла Іслам у 16 років. Сьогодні вона живе у Дніпрі, працює в місцевій мечеті та допомагає іншим жінкам і дітям знайомитися з основами релігії. Проте її шлях до цього рішення почався ще у підлітковому віці, коли вона вперше потрапила до мечеті у Полтаві.

За словами дівчини, спочатку її зацікавлення було радше пізнавальним. Вона хотіла дізнатися більше про іншу культуру та релігію, про яку раніше знала небагато.

«Я прийшла до мечеті просто з цікавості. Хотілося зрозуміти, що таке Іслам насправді, адже часто люди мають про нього багато стереотипів. Коли я почала читати про релігію, знайомитися з людьми, відвідувати зустрічі, зрозуміла, що це близьке мені світоглядно», — розповідає Аміна.

Вона пригадує, що рішення прийняти Іслам було свідомим і добре обдуманим. Попри юний вік, дівчина довго вивчала релігію, читала літературу, спілкувалася з представниками мусульманської громади.

Після прийняття Ісламу її життя поступово почало змінюватися. З’явився новий ритм дня, пов’язаний із молитвами, а також більше внутрішньої дисципліни та відповідальності.

«Іслам навчив мене впорядковувати свій час і свої думки. Коли ти п’ять разів на день зупиняєшся для молитви, починаєш інакше ставитися до життя, до людей і до себе», — каже вона.

Згодом Аміна переїхала до Дніпра, де долучилася до роботи місцевої мечеті. Тут вона допомагає організовувати заняття для жінок і дітей, які хочуть дізнатися більше про мусульманську культуру та традиції.

За її словами, дедалі більше українок цікавляться Ісламом і приходять до мечеті саме з бажанням зрозуміти релігію, а не через вплив родини чи майбутнього чоловіка.

Це був мій свідомий вибір: історія Софії

Софія — 20-річна дівчина з Дніпропетровщини. Вона також прийняла Іслам у підлітковому віці, але її шлях до релігії був дещо іншим.

Софія розповідає, що вперше почала цікавитися Ісламом після знайомства з людьми, які сповідують цю релігію. Її зацікавила їхня система цінностей, ставлення до родини та духовного життя.

«Я почала читати про Іслам, дивитися лекції, знайомитися з культурою. Мене вразило, наскільки велике значення в цій релігії приділяють моральності, родині, взаємоповазі між людьми», — говорить Софія.

Через певний час вона вирішила прийняти Іслам. За словами дівчини, це рішення було повністю її особистим і не було пов’язане з тиском чи вимогами з боку інших людей.

«Це був мій свідомий вибір. Я довго думала, вивчала, ставила запитання. І зрозуміла, що саме цей шлях для мене правильний», — пояснює вона.

Цікаво, що пізніше Іслам прийняв і її майбутній чоловік. Софія каже, що вони разом вивчали релігію, підтримували одне одного і поступово прийшли до однакового світогляду. 

Згодом у пари відбулося весілля за мусульманською традицією — через релігійний обряд, який називається нікех. Це церемонія укладання шлюбу, під час якої наречений і наречена в присутності свідків підтверджують свою згоду на шлюб. Софія згадує цей день як особливий момент у житті.

«Для мене нікех був дуже важливим. Це не просто офіційна церемонія, а духовний союз. Під час обряду ти усвідомлюєш відповідальність перед родиною, перед чоловіком і перед Богом», — говорить вона.

Мечеть Дніпра: місце, де зустрічаються різні культури

У дніпровській мечеті можна побачити жінок різних національностей. Серед них — не лише українки, а й представниці інших народів, які свідомо прийняли Іслам.

Тут збираються кримські татарки, азербайджанки, узбечки, а також жінки з українських родин, які прийшли до цієї релігії через особистий духовний пошук. Деякі з них прийняли Іслам після одруження, інші — після самостійного знайомства з релігією. За словами Аміни, спільнота у мечеті дуже різноманітна.

«У нас у мечеті багато різних національностей. Є українки, кримські татарки, жінки з Кавказу, з Центральної Азії. Іслам об’єднує дуже різних людей. Ми можемо говорити різними мовами, мати різні традиції, але нас об’єднує віра», — розповідає вона.

Жінки збираються тут не лише для молитви. У мечеті проводять заняття з вивчення Корану, зустрічі для матерів із дітьми, лекції про сім’ю, моральні цінності та роль жінки у мусульманському суспільстві.

Хіджаб як частина щоденного життя

Одним із найпомітніших символів мусульманської культури є хіджаб — традиційний жіночий головний убір. Для багатьох людей він досі залишається предметом суперечок та непорозумінь. Дехто вважає, що це символ обмеження жінки. Однак самі мусульманки пояснюють це інакше. Аміна каже, що для неї хіджаб — це не лише традиція, а й прояв віри.

«Для нас хіджаб — це частина нашої ідентичності. Це не просто одяг, а знак скромності і поваги до себе. Я ношу його щодня і для мене це природно», — пояснює вона.

За словами дівчини, хіджаб не обмежує жінку у житті чи професії. Навпаки, він допомагає відчувати внутрішню впевненість і нагадує про духовні цінності.

Міфи та стереотипи про мусульманок

Попри те, що мусульманська громада існує в Україні вже багато років, навколо неї досі є чимало стереотипів. Найпоширеніший — що жінки в Ісламі нібито не мають прав або повністю підкорені чоловікам. Однак дівчата кажуть, що у реальному житті це виглядає інакше.

«Багато людей думають, що мусульманкам усе заборонено. Але це не так. Ми можемо навчатися, працювати, займатися улюбленою справою. Просто у нашому житті більше уваги приділяється сім’ї та духовним цінностям», — говорить Софія.

Жінки пояснюють, що ісламська культура має певні правила — наприклад, щодо скромності в одязі чи поведінці. Але вони сприймають їх не як заборони, а як моральні орієнтири.

За словами співрозмовниць, сучасна мусульманка може поєднувати різні ролі — бути дружиною, матір’ю, студенткою або професіоналкою у своїй сфері. Водночас у їхній культурі особливу увагу приділяють родині та взаємній підтримці.

«Іслам дуже підкреслює повагу до жінки. У Корані багато сказано про материнство, про важливість сім’ї. Для нас це не обмеження, а цінність», — каже Аміна.

Вона додає, що образ мусульманської жінки у сучасному світі поступово змінюється. Сьогодні серед мусульманок є лікарки, журналістки, викладачки, науковиці, громадські діячки.

Які заборони існують в Ісламі

Разом із духовними принципами в Ісламі є й чіткі правила, яких дотримуються віруючі. Частину з них у суспільстві часто називають заборонами, хоча самі мусульмани пояснюють: це радше моральні норми життя.

Зокрема, у релігії заборонено вживати алкоголь і наркотичні речовини, адже вони можуть шкодити людині та її свідомості. Також мусульманам не дозволяється їсти свинину.

Особлива увага приділяється і поведінці — в Ісламі засуджуються плітки, брехня, агресія та несправедливе ставлення до інших людей. Ще одна важлива норма стосується скромності в одязі та поведінці. Саме тому багато мусульманок носять хіджаб — як символ віри та поваги до власного тіла. Софія пояснює, що ці правила вона сприймає не як обмеження.

«Коли люди кажуть про заборони, вони часто думають, що це щось жорстке. Але для мене це більше про дисципліну і повагу до себе. Це правила, які допомагають жити більш усвідомлено», — говорить вона.

Життя мусульманок у Дніпрі

Сьогодні обидві дівчини живуть у Дніпрі та є частиною місцевої мусульманської громади. За їхніми словами, місто поступово стає більш відкритим до культурного та релігійного різноманіття.

Водночас іноді доводиться стикатися і з нерозумінням з боку людей, які мало знають про Іслам або мають упередження щодо мусульман.

«Найчастіше це просто брак інформації. Люди звикли до певних стереотипів, які формувалися роками. Але коли починають спілкуватися, ставити запитання, багато що змінюється», — говорить Аміна.

Дівчата наголошують, що для них Іслам — це насамперед про духовність, саморозвиток і відповідальність за власні вчинки. Вони переконані, що релігія допомагає їм будувати гармонійне життя, підтримувати родину і зберігати внутрішній баланс.

Уроки Тори та сила жіночої спільноти: історія Есті Зісліної з єврейської громади Дніпра

У Дніпрі, одному з найбільших центрів єврейського життя в Європі, жінки відіграють важливу роль у збереженні традицій, розвитку громади та передачі культурної спадщини наступним поколінням. Однією з таких жінок є Есті Зісліна — дружина, мама та організаторка жіночих уроків Тори у Menorah Community.

Разом із чоловіком вона веде релігійний спосіб життя, виховує сина, який навчається в єшиві, та допомагає людям відкривати для себе єврейську культуру, традиції і духовні цінності. Через освітні зустрічі та спільні заходи вони створюють простір, де кожен може більше дізнатися про своє коріння та знайти підтримку в громаді.

За словами Есті, сьогодні в їхній спільноті вже близько ста людей. Особливо важливою для неї є робота саме з жінками, адже в єврейській традиції саме через сім’ю і материнство найчастіше передаються духовні цінності.

«Я вірю, що щаслива жінка створює щасливу сім’ю, а з щасливих сімей будується сильна громада. У цьому і є мудрість Тори — будувати життя на повазі, любові і взаємній підтримці», — говорить вона.

Жінка — серце дому

В єврейській традиції роль жінки має особливе значення. Її часто називають серцем дому, адже саме вона створює атмосферу родинного тепла та формує духовний фундамент сім’ї. Есті пояснює, що таке розуміння ролі жінки має глибоке коріння у релігійних текстах.

«Я часто кажу, що в єврейській традиції жінка — це серце дому. Саме жінка створює атмосферу затишку і формує духовний фундамент сім’ї», — розповідає вона.

За словами жінки, у Талмуді навіть зазначено, що благословення приходить у дім через жінку. Саме тому в юдаїзмі чоловік має особливі обов’язки щодо своєї дружини — поважати її, підтримувати та дбати про її емоційний і матеріальний добробут.

«У Талмуді сказано, що чоловік повинен любити свою дружину як самого себе і поважати її навіть більше, ніж самого себе. Це показує, наскільки важливою є роль жінки у сім’ї», — пояснює Есті.

Водночас сучасні єврейські жінки можуть реалізовувати себе у різних сферах життя — працювати, здобувати освіту, займатися громадською діяльністю чи бізнесом. Релігійні традиції, за словами Есті, не заважають сучасному способу життя, а навпаки — допомагають будувати гармонійні стосунки у родині.

Віра і сучасне життя

Попри поширені у суспільстві стереотипи, релігійне життя не обов’язково означає відмову від сучасності. Для багатьох віруючих родин традиції стають способом зберегти баланс між духовністю та повсякденним життям. Есті каже, що у її родині ці дві сфери природно поєднуються.

«Я думаю, що віра і сучасне життя не суперечать одне одному. У нашій сім’ї це дуже природно поєднується», — говорить вона.

Сім’я активно працює, розвиває спільноту та організовує освітні зустрічі для людей, які тільки починають знайомитися з єврейськими традиціями. Однією з важливих частин їхнього життя є Шабат — священний день відпочинку у юдаїзмі.

«Шабат — це заповідь із Тори і водночас час, коли ми відкладаємо всі справи та проводимо час разом. Такі моменти дуже зближують сім’ю», — пояснює Есті.

Саме такі традиції, на її думку, допомагають родинам зберігати близькість навіть у сучасному швидкому світі.

Стереотипи про релігійних жінок

У суспільстві досі існують стереотипи про релігійних жінок — що вони нібито мають менше можливостей або обмежені у виборі. Проте, за словами Есті, реальність значно різноманітніша.

У сучасних єврейських громадах жінки активно займаються освітніми проєктами, волонтерством, культурними ініціативами та підприємництвом. Багато з них поєднують традиційний спосіб життя із професійною реалізацією.

Для самої Есті прикладом цього є її діяльність у громаді. Вона організовує жіночі уроки Тори, зустрічі та освітні заходи, де жінки можуть більше дізнатися про свою культуру, традиції та духовні цінності.

«Для мене традиція не обмежує, а навпаки — дає сенс і напрямок», — говорить вона.

Сьогодні Дніпро вважається одним із ключових центрів єврейського життя в Європі. Тут працюють освітні програми, культурні проєкти та громадські ініціативи, а Menorah Center став одним із найбільших єврейських центрів на континенті.

У такому середовищі роль жінок є надзвичайно важливою. Вони не лише підтримують традиції у сім’ях, а й активно беруть участь у громадському житті — організовують благодійні проєкти, культурні події та освітні програми. Есті розповідає, що через жіночі зустрічі багато людей починають глибше цікавитися своєю культурою.

«Через ці уроки багато жінок починають більше цікавитися традиціями і життям громади. І дуже часто саме жінки приводять до спільноти свої родини — чоловіків, дітей і друзів», — говорить вона.

Історія вірменки Ані Гаспарян, яка зберігає традиції свого народу в Дніпрі

Дніпро давно став домом для людей різних культур і національностей. Серед них — вірменка Ані Гаспарян, яка переїхала до України ще дитиною. Сьогодні вона виховує дітей, популяризує культуру свого народу, шиє традиційні костюми та готує національні страви. Нещодавно жінка стала переможницею популярного українського телепроєкту «Супермама», де показала учасницям і глядачам життя своєї родини та вірменські традиції.

Ані розповідає: до України її родина переїхала, коли їй було лише 11 років. Попри зміну країни, нове життя і нове оточення, дівчина швидко відчула себе тут як вдома.

«Я дуже полюбила Україну. Тут я відчуваю себе як у себе на батьківщині. Ніколи не було такого, щоб до мене погано ставилися. І з учителями, і з однокласниками все було прекрасно. Ми вже багато років живемо тут, і для мене Україна стала другою батьківщиною», —  ділиться Ані. 

Найбільшою радістю після переїзду стало те, що родина нарешті змогла жити разом із батьком, який тривалий час працював за кордоном. Ані згадує: у дитинстві вона дуже сумувала за ним.

«Я навіть спала з фотографією тата під подушкою. Перед сном брала її, цілувала, бажала доброї ночі і клала назад. І коли ми нарешті змогли бути поруч із татом – це було справжнє щастя», — згадує жінка. 

Попри життя в Україні, родина Ані не забуває своїх традицій. Вони святкують національні свята, готують традиційні страви, запрошують друзів і знайомлять їх із культурою Вірменії.

Одним із таких свят є Вардавар — традиційне вірменське свято, яке частково нагадує українські народні обряди.

«У нас є свято Вардавар – воно чимось схоже на Івана Купала. Ми його відзначаємо 13 лютого. Є традиція стрибати через вогонь. Це символ світла і благословення для майбутньої сім’ї. Ми дуже бережемо ці традиції і стараємося їх дотримуватися», — розповідає Ані. 

Ще одна важлива частина культури — кухня. Ані зізнається, що дуже любить готувати традиційні страви та приймати гостей. У її домі часто накривають великі святкові столи, адже гостинність для вірмен — одна з головних чеснот. Багаті на страви застілля — символ поваги до гостей та радощі від спільного часу.

Ані пояснює: у вірменській культурі велике значення мають сімейні цінності, повага до старших і духовність. Адже Вірменія стала першою у світі державою, що прийняла християнство як офіційну релігію у 301 році н. е.

«У нашій сім’ї найголовніше — це Бог. Ми завжди думаємо: як би Ісус поставився до нашого вчинку? Це допомагає зрозуміти, що добре, а що ні», — говорить жінка. 

За словами Ані, у різні часи роль жінки в суспільстві була дуже різною. Раніше в багатьох культурах дівчата мали значно менше свободи, ніж зараз.

«Раніше було дуже багато заборон. Дівчина могла навіть вийти заміж, не знаючи свого чоловіка. Бувало, що батьки просто домовлялися між собою, і молоді люди знайомилися вже на весіллі. Зараз, на щастя, такого вже немає. Єдиного чого досі притримуємося — це те, що до заміжжя дівчина повинна бути незайманою», — згадує Ані. 

Наразі, каже вона, молодь більше прислухається до порад старших, але остаточний вибір все ж робить самостійно.

«Раніше це було так: сказали — значить так і буде. А зараз батьки дають пораду, але дозволяють дітям самим вирішувати», — говорить вона. 

Сама Ані сьогодні — дружина, мама двох дітей, блогерка та підприємиця. Разом із мамою вона відшиває традиційний вірменський одяг — тараз. Ці костюми вони створюють власноруч, вкладаючи у них елементи національної символіки та орнаментів. Тараз — це не просто одяг, а ціла культурна спадщина, яка відображає історію народу, його вірування та статус людини у суспільстві.

Вона переконана: сучасна жінка має бути незалежною і водночас зберігати сімейні цінності.

«Я вважаю, що жінка така ж особистість, як і чоловік. Не повинно бути так: чоловікові можна все, а жінка повинна мовчати. Для мене це ненормально», — переконана Ані. 

На її думку, жінки мають насамперед поважати і любити себе. Кожна жінка має право на свободу, щастя і самореалізацію.

Ані переконана: “Бог дав нам свободу і волю. Ніде не написано, що жінка повинна комусь прислуговувати. Вона має бути особистістю — вільною і щасливою. Ми самі створюємо своє щастя. Зараз складний період для України, але коли поруч діти, сім’я, люди, які дивляться на тебе, хочеться показувати позитив і давати надію. Та незалежно від культури чи традицій, найголовніше для жінки — пам’ятати про власну гідність”

Фото: “НМ” / особисті фото героїнь матеріалу