Соціальний фронт Дніпра: як жінки допомагають найвразливішим

Жінки, які працюють у соціальній сфері Дніпра, щодня підтримують найвразливіших мешканців міста. Їхня праця потребує терпіння, стійкості та уваги до людей. «Наше місто» знайомить читачів із їхніми історіями, де щоденні зусилля стають справжнім внеском у добробут громади.

«Працюю на майбутнє заради дітей»: Поліна Коробко про підтримку родин у кризі

Лариніна Лариса взяла під опіку 15-річного племінника у складний для родини час. Вони — внутрішньо переміщені особи, які приїхали до Дніпра зі Слов’янська.

-Я звернулася до центру соціальних служб у 2025 році, коли наша родина вже пережила чимало випробувань, – розповідає Лариса. – Ми залишили рідний дім і звичне життя на Донеччині. 

Оформлення опіки стало для неї ще одним викликом. Вона зізнається, що відповідальність відчувалася особливо гостро, адже має сина, якому 35 років, і рішення знову виховувати дитину в умовах війни було непростим.

-Коли я оформила опіку над своїм племінником, який залишився без батьківського піклування, здавалося, що труднощів стало ще більше, – зінається Лариса. – Але саме тоді у нашому житті з’явилася підтримка. Поліна Іванівна взяла нашу родину під соціальний супровід. І ми відчули, що більше не самі. 

Завдяки фахівцям центру родині вдалося оформити для Миколи статус дитини, що постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. Сьогодні хлопець відвідує тренінги та заходи для підлітків, які організовують працівники центру. Пані Лариса говорить, що це допомагає йому розвиватися та відчувати турботу.

-Ми щиро вдячні за небайдужість за професіоналізм і за те, що у найскладніший період нашого життя поруч опинилися люди, які допомагають нам знову повірити в майбутнє, — додає вона.

Родина орендує квартиру в Дніпрі. Жінка каже: у місті їм трапляються добрі люди, а підтримка соціальних служб стала важливою опорою.

За словами пані Лариси, саме завдяки соціальному супроводу фахівчині із соціальної роботи Поліни Іванівни вони змогли пройти складний шлях адаптації та не залишитися наодинці зі своїми проблемами.

Поліна Коробко працює у Центрі соціальних служб із 2021 року. Втім, її шлях у сфері захисту прав дітей розпочався набагато раніше.

-Я понад 20 років пропрацювала у службі у справах дітей, тому робота з родиною для мене — це не просто професія, це покликання, — говорить Поліна Коробко.

Щодня у фокусі її роботи — сім’ї, які опинилися у складних життєвих обставинах: опікунські родини, внутрішньо переміщені особи, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, одинокі матері, родини військовослужбовців, а також сім’ї, де є факти домашнього насильства.

-Головне в цій моїй роботі – це індивідуальний підхід до кожної родини, – пояснює вона. – А також – складання індивідуальних планів, надання послуг соціального супроводу, профілактика, консультування тощо.

Окрім індивідуальної роботи, Поліна Іванівна проводить заходи для дітей та вуличні акції, співпрацює зі службою у справах дітей, ювенальною превенцією, закладами освіти й охорони здоров’я.

До Дня української жінки Поліна Іванівна говорить про особливу силу представниць слабкої статі.

-Українській жінці доводиться тримати на своїх плечах усе: родину, дітей, роботу, побут і біль, принесений війною, — наголошує вона. – Українська жінка надзвичайно сильна, але навіть найсильніші жінки теж потребують підтримки, нашого розуміння, нашої поради. Ми це їм надаємо.

І додає, що її робота — це не лише документи та консультації.

-Я у своїй роботі не лише допомагаю в оформленні документів та вирішенні складних життєвих питань, але насамперед я намагаюся створити безпечний простір, у якому жінка може бути почутою, зрозумілою і прийнятою без осуду, – додає фахівчиня. – Коли ти бачиш, як родина виходить з кризи, і коли бачиш, як у дітей з’являється посмішка, а у матері в очах – спокій і впевненість, ти розумієш, що ця праця має глибокий сенс. І саме в такий момент я відчуваю, що працюю на майбутнє заради дітей, заради родини, заради України.

За кожним зверненням — людська доля: досвід Алли Пижевської

Щодня до відділу прийому громадян Соборного району Центрального управління соціального захисту населення приходять десятки людей — із надіями, запитаннями, інколи зі сльозами. За кожною історією стоїть конкретна життєва ситуація, яку потрібно вислухати і допомогти вирішити. Саме з такими зверненнями вже майже 18 років працює Алла Володимирівна Пижевська.

-Я працюю на прийомі, безпосередньо з людьми, які звертаються за допомогою, – розповідає пані Алла. – Щодня стикаюся з різними життєвими ситуаціями містян.

У соціальний захист Алла Володимирівна прийшла у квітні 2008 року. 

-Не можу сказати, що це було покликання чи мрія дитинства, – зізнається вона. – Можна сказати, що все сталося випадково, але я ніколи не шкодувала про це. Я раніше працювала з дітьми. Тому сказати, що було важко для мене перейти — ні. Просто інша категорія. Тут більше віддаєш, береш проблеми людини на себе.

Майже два десятиліття щоденної роботи з людьми навчили її головному — чути й пояснювати. Бо саме це найчастіше стає найбільшим викликом.

-Найскладніше в роботі — знайти порозуміння з людьми, — розповідає Алла Володимирівна. – Бувають доволі складні ситуації, які доводиться вирішувати нестандартно. Якщо людина хоче отримати те, що не входить до наших повноважень, потрібно донести це до неї. Іноді доводиться до інших служб телефонувати. Потрібно людину перенаправити.

Її робота — це не лише документи й нормативи. Це постійний діалог із людьми, які опинилися у непростих обставинах. І хоча професія прийшла у життя випадково, за 18 років вона стала улюбленою справою.

Поки чоловік у ЗСУ — вона підтримує інших: історія Оксани Мартакової

Оксана Мартакова — завідувачка відділення денного перебування Територіального центру соціального обслуговування. Вона створює комфортні умови для людей поважного віку, поєднуючи відповідальну роботу з особистими викликами — її чоловік нині служить у лавах Збройних Сил України.

-Я – переселенка, відразу, як сюди приїхала, почала шукати роботу, – розповідає вона. – Раніше працювала у будинку культури, тож шукала роботу за своєю спеціальностю. Спочатку я сюди прийшла як культорганізаторка. Через півроку запропонували стати завідувачкою, я погодилась.

Сьогодні її головне завдання — зробити так, аби відвідувачі відділення могли хоча б на декілька годин відволіктися від тривог і проблем сьогодення.

-Наше відділення надає такі соціальні послуги, як послуга денного догляду і послуга соціальної адаптації, — пояснює вона. – Денний догляд – це коли люди до нас приходять, займаються лікувальною фізкультурою, отримують кисневу терапію, вітаміни, фітотерапію.

Соціальна адаптація — улюблена послуга відвідувачів.

-У нас відбуваються концерти, екскурсії, люди займаються рукоділлям, малюванням,у нас проходять репетиції, хор, танці, — розповідає вона. – Потім відвідувачі у цих концертах беруть участь. Тому, я думаю, у нас виходить відволікти їх, і вони із задоволенням до нас приходять.

За цією щоденною роботою — особиста історія вимушених переїздів і втрат.

-Я народилася у місті Попасна, згодом навчалася в університеті у Луганську, а потім почалась АТО, — згадує Оксана.

У 2014 році вона приїхала до Дніпра, де вже жила її сестра, яка переїхала з Донецька. 

-Вийшла заміж, переїхала з чоловіком до міста Енергодару, яке зараз, на жаль, також окуповане в Запорізькій області, — каже вона. – Там народилась наша донька, зараз їй вже вісім рочків.

Коли чоловік пішов служити, Оксана повернулася до батьків у Попасну і працювала у будинку культури. 

-Повномасштабне вторгнення ми зустріли на Луганщині, — розповідає вона. – Довго там не засиджувалися, вирішили їхати потягом. Ми приїхали під Чернівці до знайомих мого чоловіка. Згодом більшість рідних переїхали до Дніпра — і я вирішила повернутися сюди.

Сьогодні донька Оксани навчається у другому класі, родина винаймає квартиру у Дніпрі. Чоловік — військовий і періодично приїжджає до них.

Ці історії — про силу українських жінок, які, попри все продовжують працювати для інших. У соціальній сфері Дніпра таких жінок багато — і кожна з них щодня доводить: турбота про тих, хто цього потребує – важлива й по-справжньому значуща справа.

Фото Валерія Кравченка.

Читайте також: Підтримка під час війни: хто і на яку соціальну допомогу може розраховувати у Дніпрі.

Раніше ми писали: Активність без вікових меж: секрети соціальної адаптації у Дніпровському терцентрі.