Хто зігріває Дніпро взимку: історія чарівних жінок, які забезпечують осели містян теплом
Редакция "Наше мiсто Дніпро"
Сьогодні, коли багато чоловіків зі зброєю в руках захищають Україну, на самих відповідальних посадах працюють жінки. Зокрема, жінки відіграють провідну роль у діяльності КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради. У колективі підприємства жінки працюють як на керівних посадах, ухвалюючи стратегічні рішення та координуючи роботу підрозділів, так і на технічних — безпосередньо забезпечуючи стабільну роботу об’єктів теплопостачання. Історії чарівних дніпрянок, завдяки яким в оселі містян подається тепло розповість «Наше місто».
В роботі Ользі Горбачовій допомагають знання, інтуїція, швидка реакція
Ольга Горбачова – старший оператор зміни котельні У професії вона вже майже чверть століття — цього року виповнюється 24 роки, як Ольга прийшла працювати в енергетичну сферу.
– Після училища я одразу пішла працювати, – згадує робітниця. – Тітка працювала в цій сфері, вона мене й запросила. Спочатку працювала на заводі, але його закрили, і я перейшла сюди. Живу поруч — дуже зручно.
Зазначимо, що робота оператора котельні — це не лише техніка й цифри, а постійна відповідальність і концентрація.
– Ми слідкуємо за обладнанням, тиском, температурою, щоб населення отримувало тепло в потрібному обсязі, – продовжує розповідь операторка котельні. – Якщо щось не так — регулюємо: десь перекриваємо, десь додаємо води, інколи доводиться повністю зупиняти подачу. Тут потрібно і знання, і інтуїція, і швидка реакція.
На жаль, аварійні ситуації трапляються регулярно. Пориви на теплотрасах, відключення електроенергії, нестабільна робота теплопунктів — усе це вимагає оперативних рішень.
– Коли відключають світло, котельня працює на генераторі, але на теплопунктах можуть бути проблеми, – каже операторка. – Нам доводиться постійно регулювати температуру, щоб не було ні забагато, ні замало. Це постійна напруга. Взагалі після початку повномасштабного вторгнення робота стала значно складнішою. Обстріли, тривоги — це дуже стресово. Був випадок, коли розпалили котел, пішли в інший зал, і поруч щось бахнуло. Ми аж поприсідали. Але працювати потрібно — люди мають бути з теплом.
Напередодні Дня української жінки Ольга ділиться своїм поглядом на роль жінок у суспільстві.
– Зараз жінки працюють усюди: на кранах, на великих машинах, у війську. Українська жінка може все, — переконана вона. – На котельнях теж працює багато жінок, і вони не поступаються чоловікам у професіоналізмі.
Поза роботою життя Ольги також сповнене турбот і випробувань. Її син Євген — ветеран війни, отримав тяжкі поранення на Херсонському напрямку та під Бахмутом.
– В нього осколкові поранення, видалений шматок печінки, не зовсім працює рука, контузії, багато осколків по всьому тілу. Йому лише 28 років, — говорить вона.
Підтримує Ольгу мама, Валентина Петрівна, яка допомагає по господарству, а також домашні улюбленці — кішка Єва та кіт Валерик.
– Кіт ходить за мною по дому, поки я не сяду. Дуже допомагають відволіктися, — посміхається жінка.
Наталії Савченко завжди подобається навчатися чомусь новому
У професію Наталія прийшла несподівано. Була в декретній відпустці, гуляла з дітьми, взяла академвідпустку в інституті. І раптом — пропозиція: «Прийди, спробуй. Людей не вистачає». Спочатку — котельня низького тиску. Потім — середнього, з більшими обсягами, складнішим обладнанням. Для людини з технічним складом розуму це стало викликом, який захопив.
– Мені було цікаво, — згадує – операторка котельні. – Вчитись чомусь новому завжди цікаво. Зараз професія стала важливої частиною життя. Працюю вже 18 років. У подальшому також хочу навчатись новому, може новіше обладнання вивчити і попробувати на ньому працювати.
З початком повномасштабної війни її робота стала не просто складною — небезпечною. Атаки, обстріли, пошкоджені будівлі й обладнання, приліти поруч із котельнею. Вона говорить про це спокійно, майже буденно, ніби це частина графіку зміни. Але за цим спокоєм — пережиті страх і напруга.
– Найстрашнішою була ніч, коли котельню примусово евакуювали, – розповідає Наталія Чотири години без людей — і техніка почала замерзати. Труби тріскали, вода била фонтанами, електрика могла замкнути будь-якої миті. Під загрозою були не лише агрегати — адже без тепла могли надовго опинитися більше ніж 100 будинків.
А після зміни мужню робітницю чекає — сім’я. Дві доньки, троє онуків: Олексій, Анна й Уляна. Старшому — 15, середньої — 10, найменшій — 6. Вона живе з однією донькою, друга — в Одесі. Каже, що складно, але вони допомагають одне одному. І намагаються активно відпочивати, попри все.
Найскладніше, за словами Наталії Савченко, — не втратити задоволення від роботи. Бо зміни важкі, ночі тривожні, сирени, вибухи, відповідальність. Але вона щоразу приходить. Бо знає: за її спиною — тепло в домівках, гаряча вода для дітей, людей похилого віку. Взагалі для всіх містян.
Для Людмили Людмила Нечмирі кожна вечеря – це продовження робочої наради
Майстер теплової дільниці №2 КП «Теплоенерго» Людмила Ничмиря на підприємстві працює з 1980 року, а загальний стаж у теплоенергетиці — понад 45 років.
На підприємство Людмила Петрівна прийшла одразу після інституту. Зізнається, в школі ніколи не задумувалася над тим, як з’являється тепло у батареях.
– Я ніколи не мріяла бути інженером-теплотехніком, – зазнається пані Людмила. – Ба більше, я навіть не знала ким хочу бути, коли закінчу школу. В інститут мене привела сестра, яка там навчалася, і я просто обрала професію, де було більше дівчат. Потім за направленням потрапила в управління житлово-комунального господарства. Там дали вибір працювати у водоканалі, в Дніпрогазі чи в тепломережі. Так я і потрапила в котельню. Зараз у мене у підпорядкуванні 12 операторів, 4 апаратники хімводоочистки, 4 слюсарі, спеціаліст з контрольно-вимірювальних приладів, електрик та 8 операторів теплорозподільчих пунктів. Я знаю всі підвали, як проходить траса, де який колодязь, які засувки і в якому стані трубопроводи. Все моє життя пройшло тут.
Разом з Людмилою у котельні працює і її чоловік Анатолій. Жінка каже, робочі питання не полишають її і вдома.
– Кожна вечеря – це продовження робочої наради, – каже Людмила Ничмиря. – Чоловік каже, там є нюанси по роботі котла, а я у відповідь: «Давай завтра вийдем, всі слюсарі прийдуть і будемо вирішувати питання». Потім я в нього щось по роботі питаю і так далі по черзі протягом всієї вечері. Тому робота завжди в моїй голові, я завжди щось продумую і аналізую. Коли оператор приходить на роботу, то я одразу говорю йому: «Ти нічого не бійся, Людмила Петрівна все знає і вона тобі підкаже». Я живу за принципом, що краще спитати, ніж не знати і зробити неправильно. Взагалі роботу можна любити лише тоді, коли ти її розумієш.
Раніше ми писали про те, що КП «Теплоенерго» працює у посиленому режимі для забезпечення опалення у Дніпрі.
