У мирному місті евакуатор зазвичай означає проблему — чиюсь автівку заберуть на штрафмайданчик. На фронті ж евакуатор — це шанс на порятунок. Це можливість витягнути з багнюки чи кювету підбиту машину, а інколи — зберегти життя. Саме таку роботу щодня виконують військові взводу евакуації 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле», пише «Наше місто».
Найчастіше їхніми «клієнтами» стають бойові машини та позашляховики, пошкоджені ворожими дронами. Виїзди планують так, щоб дістатися місця на межі ночі й світанку — коли ще темно, але вже починає світлішати.
«Туман і дощова мряка — це взагалі мрія», — з усмішкою каже військовослужбовець Олександр.
До війни він був підприємцем. Чотири роки тому його життя кардинально змінилося. З початком повномасштабного вторгнення чоловік почав переганяти позашляховики із західних регіонів України для потреб армії.
«Тоді попросив у друзів причіп для перевезення автівок, щоб за один рейс тягнути одразу дві машини. Потім із цим причепом пішов до війська. Думав: ну скільки та війна триватиме? А вже чотири роки — і є відчуття, що це ще не фінал», — згадує він.
Більшість евакуацій відбувається у складних умовах. Після дощів поля перетворюються на суцільне болото, де застрягає навіть потужна техніка. Пошкоджені автівки доводиться витягувати тросами завдовжки у десятки метрів. Попри численні влучання, частину машин вдається відновити — після евакуації вони знову можуть їхати.
«Буває, що в таких машинах є поранені й загиблі. Але здебільшого екіпаж і пасажири встигають покинути підбиту техніку», — розповідає військовий.
Під час роботи частина команди готує техніку до буксирування, інші з дробовиками пильно стежать за небом. Нерідко біля підбитих машин чатують ворожі дрони-«ждуни», які можуть атакувати у будь-яку мить. Діяти потрібно швидко, поки противник не зорієнтувався.
Дорога назад — не менш небезпечна. Темрява, туман, розбита техніка на тросі. Але після виконаного завдання напруга поступово спадає.
У Олександра двоє дітей — 16-річний син і шестирічна донька. Вони хвилюються за батька, однак уже не ставлять запитання, коли він повернеться додому назавжди.
«Вони дуже переживають, але вже не питають, коли закінчиться війна і я повернуся додому назавжди. Звикли. Це сумно, але краще так, ніж якби моя родина опинилася під окупацією», — говорить він.
Невдовзі команда знову вирушить на черговий виїзд. І якщо цього разу над полем з’явиться туман, для когось це означатиме шанс на дорогу назад.
Нагадаємо, Після ампутації повернувся до служби: історія захисника з ТрО Дніпра.
Тримає два фронти: історія медикині та волонтерки з Дніпропетровщини.
Раніше ми писали: З клініки — в окоп: історія бойового медика з ТрО Дніпра.
Читайте також: Блекаути та хіміотерапія під час тривог: лікар з Дніпра розповів про роботу онковідділення під час війни.
Фото: 128 окрема важка механізована бригада “Дике Поле”.