ЕКСКЛЮЗИВ Від серця міста — до сердець захисників: як у Дніпрі допомагають ветеранам

З 2014 року продовжується російсько-українська війна, жертвами якої вже стали сотні дніпрян. Багато хто повертається додому з тяжкими пораненнями та травмами. Про те, як у Дніпрі допомагають ветеранам  розповість «Наше місто».

Учасник контрнаступу з позивним «Токар» працевлаштувався тілоохоронцем

 Зараз старшому солдату Олексію   всього лише 23, але його по праву можна назвати ветераном. На початку повномасштабної війни він уклав контракт із ЗСУ і в неповні 20 років брав участь в небезпечних бойових операціях. Олексій (позивний «Токар»)— учасник сумнозвісного контрнаступу 2023 року, в якому загинули тисячі українських захисників. Сам він після важких боїв потрапив у полон, де провів довгих дев’ять місяців. 

У російській колонії воїн-контрактник не раз був на волосок від смерті. Але він не пошкодував про вибір, який зробив у лютому 2022-го. Мабуть, тому що ідеаліст.

— Так і є, — визнає ветеран. — Я родом із Дружківки Донецької області, але там ніякої перспективи не було, і ми з другом переїхали до Дніпра, де підписали контракт. Вік ще дозволяв погуляти, але в нас таких думок не було. Тільки на війну!

Олексій потрапив до 47 окремої механізованої бригади «Магура» — елітного штурмового підрозділу, який протягом кількох місяців готували до вирішального, як вважалося, контрнаступу.

— Готувалися дійсно ґрунтовно, — згадує співрозмовник. — З ранку до вечора тактична підготовка, фізична, медична. Акцент був на штурмових діях. Отримали натовську техніку: бойові машини піхоти «Бредлі», танки «Леопард». Але по великому рахунку вони не дуже знадобилися. Коли ми прибули на позиції, нас уже чекали.

Одна з причин провалу контрнаступу, на думку «Токаря», у тому, що вище командування не прислухалося до сигналів тих, хто був на передовій. Сам він тоді дивом залишився живим.

У полон наш земляк потрапив під Торецьком.

— Я командував групою з чотирьох людей, — продовжує співрозмовник. — Завдання було: зайти в розташування ворога на мінус один. Але нас засік FPV-дрон і почав переслідувати. Ми перебігали з будівлі в будівлю, поки нарешті не сховалися в одному з підвалів. П…дари глушили зверху, а ми навалювали їм знизу. Тому наші скинули «запальнички», які все спалили. Але й у нас під стелею температура зашкалювала. Пластикові пляшки плавилися.

Розстрілявши весь боєкомплект, після кількох днів опору українські захисники опинилися в полоні.

— Коли в колонії дізналися, що я контрактник, до мене стали ставитися з особливим пристрастям, — констатує Олексій. — Ножем розполосували ногу нижче коліна. Я ж для них був не жертвою режиму, а справжнім ворогом.

Після дев’яти довгих місяців полону старший по обміну повернувся до Дніпра. І це вже була інша реальність.

— Повернутися у минулий мирний час неможливо — зазначає захисник. — Геть, усе інше. У Дніпрі зняв квартиру, почав шукати роботу. З роботою допомогли в управлінні ветеранської політики. Побратими сказали, що саме в Дніпрі ветеранам допомагають максимально.

В управлінні Олексію допомогли влаштуватися тілоохоронцем. Бойовий досвід у такій справі дуже знадобився!

— Робота подобається, — резюмує 23-річний ветеран. — Мені хотілося такої роботи — мужньої й відповідальної. Пропонували стати рятувальником чи поліцейським. Але я став охоронцем. А ще мене внесли в чергу на отримання житла. Зрозуміло, що черга тільки номінальна. Але колись вона ж запрацює. Я в це вірю. Я ж ідеаліст! 

Захиснику Миколі Савіцкасу допомогли підлатати психіку 

Дніпрянин Микола Савіцкас — 39-річний ветеран російсько-української війни, чиє життя тісно переплетене з фронтовими дорогами, втратами та боротьбою за справедливість у тилу.

Його історія — це типовий шлях багатьох українських добровольців і контрактників, які пройшли через АТО/ООС, а потім повномасштабне вторгнення.

До війни Микола закінчив ПТУ-18 і працював автослюсарем. Робота задовольняла. Жива та конкретна.  Ремонтуй автомобілі та отримуй досить непогані гроші. Та й у особистому житті теж все склалося майже ідеально: одружився, мав сина.

Але почуття загостреної справедливості і неспокійний характер заважали насолоджуватися звичайним мирним життям. У кінці 2016 року  він пішов добровольцем в один із добробатів. І навіть попри те, що платили лише символічно на одяг, проїзд на ротацію,  невеличку зарплату, був задоволений. Ще б пак! Це був час коли поруч були друзі-побратими, ті хто дійсно йшов за покликом серця, без будь- яких ілюзій.

З 2017 року Микола підписав перший контракт із ЗСУ і служив безперервно — три контракти поспіль. Повномасштабне вторгнення Микола зустрів на позиціях у Донецькій області.

– Ми стояли 8 місяців без ротації, саме коли мали їхати додому на відпочинок, почалося повномасштабне вторгнення, – розповідає захисник. – Але це була все та ж війна: майже цілодобові обстріли, атаки. А от втрати – це окрема справа. Найбільший удар — загибель молодшого брата Віктора. Він провів на фронті лише 9 днів. Брат вижив у першому бою, коли пішов проти танків і вертольотів з одним автоматом. Потім, в районі Кремінної, їх накрила артилерія. Віктора не стало.

Втрата сина стала тяжким випробуванням для матері. Вона занедужала і допомога Миколи їй дуже знадобилась. Син повернувся: багаточисленні контузії, подряпини, геть розхитана психіка. Але у Дніпрі на ветерана звалилася купа проблем.

– Після звільнення отримав статус учасника бойових дій, але з інвалідністю — проблеми, – каже Микола. – Контузії, психологічна травма – все є, але офіційно наразі нічого не дали. Головний біль — виплати. Поки отримати бойові у повному  обсязі не вдається. Також не  можу працевлаштуватися. Сподіваюсь на допомогу ветеранського управління. Підлатати психіку мені вже допомогли. Впевнений, що все буде добре. 

Особисте звернення ветерана – у більшості випадків запорука вирішення проблеми

Звичайно, допомагати захисникам і захисницям дуже непросто. Війна, на жаль, робить багато горя. Крім фізичних травм і каліцтв є психологічні проблеми, існування яких ветерани часто не усвідомлюють. Реабілітація і відновлення фізичних і душевних сил займають місяці і роки.

Так було і з нашим героєм Миколою Савіцкасом, який прийшов в управління ветеранської політики на початку минулого року.

– З Миколою ми знайомі вже рік від того часу, коли у січні 2025-го він до нас звернувся, – розповідає Тетяна Біленко, заступниця директора департаменту з питань місцевого самоврядування та внутрішньої політики Дніпровської міської ради. – Він прийшов на особистий прийом до заступника міського голови Андрія Денисенка з запитом, чого його не беруть на роботу. Тут дуже важливо, що  Андрій Сергійович теж був на війні і він теж  ветеран. Тобто проблеми захисників які прийшли з війни, йому добре відомі. Тому він відверто і чесно сказав: «Друже, я  скажу не дуже приємні речі. Тобі треба психічно підлататися». Найголовніше, що Микола Юрійович погодився з тим. Ми почали працювати, знайшли найкращих лікарів. Вони провели терапію, Микола пройшов курс реабілітації. З часом отримав водійські права. Зараз він почувається набагато краще і впевненіше. Тож з роботою у Миколи Савіцкаса проблем не буде.

З подібними випадками в управлінні ветеранської політики стикаються щодня.

– Вже декілька місяців у КП «Ветеранський простір» за адресою:  вулиця Мечникова, 7 ми проводимо захід «Ветеранська кава», де обговорюємо  найбільш болючі проблеми – продовжує  заступниця директора департаменту. – Організуємо зустрічі с представниками Пенсійного фонду, департаментів охорони здоров’я, соціального захисту, житлового господарства.

Питання, які  наразі вийшли на перший план, це проблеми зі здоров’ям та житлом.
  Зрозуміло, що крім допомоги самим ветеранам необхідно допомагати і підтримувати їхніх близьких.

 – Так і є, – погоджується Тетяна Біленко. – Ось, наприклад, є в нас дуже мужній захисник, справжній герой Юрій Середа. Йому  ампутували праву ногу і обидві руки по лікоть. Він майже нічого не бачив. Нещодавно Юрі зробили безплатну операцію в Києві. Зір трохи покращився. Десь через тиждень він їде до Львова на довготермінову реабілітацію і на протезування у Superhumans Center. Lviv. Але й допомоги потребує також мати героя Тетяна Іванівна. Вона літня жінка, їй психологічно важко, вона нервується і роздратована. Ми її підтримуємо, як можемо. Взагалі то,  якщо   у хлопців   чи дівчат, які повернулись з війни зі здоров’ям погано, їхні близькі – діти, батьки, жінки, сестри та брати, всі, хто  бере догляд за ними, зазвичай теж потребують реабілітації.

Представниця міського департаменту з питань місцевого самоврядування та внутрішньої політики зауважила, що дуже важливо, щоб ветерани та їхні сім’ї усвідомлювали проблеми і були готові їх вирішувати.

– Якщо ветеран зайшов  до нас  і зізнався : “В мене є проблема”, це уже 60% вирішення його проблеми, –   резюмує Тетяна Василівна. – Я наважуюсь так казати тому, що міська влада, особисто міський голова Борис Філатов зорієнтовані на всебічну підтримку ветеранів. Так було з початку російсько-української війни.

Дніпро – лідер за системною підтримкою ветеранів російсько-української війни 

За обсягами масштабної підтримки ветеранів війни та їхніх родин наше місто залишається одним із лідерів серед українських міст. Місто не лише зберігає, а й суттєво розширює програми допомоги, попри значні виклики воєнного часу та скорочення державного фінансування.
Нагадаємо, що вже понад десять років діє програма «Родина героя». у 2025 році отримала значне фінансування та показала рекордні результати. Місто спрямувало понад 17–20 млн грн на різні види допомоги захисникам та їхнім сім’ям.

Нагадаємо, що вже понад десять років діє програма «Родина героя». у 2025 році отримала значне фінансування та показала рекордні результати. Місто спрямувало понад 17–20 млн грн на різні види допомоги захисникам та їхнім сім’ям.

Наприкінці минулого року Дніпровська міська рада затвердила Програму розвитку ветеранської політики на 2026–2030 роки з бюджетом 433 млн грн. Це один із найамбітніших документів такого типу в Україні.

Щоденну допомогу учасникам російсько-української війні надає  міське управління ветеранської політики.

 

– За 2025 рік ми охопили дуже багато ветеранів, – каже  Антон Малий, екскомбат 128 бригади ТрО, начальник управління ветеранської політики Дніпровської міської ради. – Загалом наші заходи торік відвідало більше 5 000 людей. Мова йде  про реабілітацію, юридичні консультації, психологічну допомогу тощо.  Надихає, коли вдається реально допомогти у вирішенні складних юридичних або медичних питань. Ось, наприклад, доброволець Станіслав Дейна, який отримав тяжке поранення на Запорізькому напрямку. У хлопця відсутня кінцівка а на іншій  зроблено вже 38 операцій. Але так сталося, що Стас служив поза штатом і не мав можливості отримати матеріальну допомогу. Ми вирішили це питання. Подібних прикладів багато.

Керівник управління ветеранської політики зауважив, що розповісти про свої проблеми і отримати підтримку може кожен ветеран війни.

  Телефон управління ветеранської політики Дніпровської міськради: 098 948 63 31. 

Фото спікерів