Війна забирає дім, дитинство, спокій. Але іноді вона народжує нові сенси. Для Марка Шумакера спорт став не лише справою життя, а й способом триматися, допомагати іншим і виконати обіцянку, дану батькові у найтемніший момент. Про це розповідає “Наше місто”.
Марк народився і виріс у Маріуполі. Саме там він вперше прийшов у боксерський зал та не випадково. Любов до спорту йому привив батько, Віталій Шумакер, який у свій час професійно займався боксом. Для родини це був не просто вид спорту, а частина сімейної історії, спосіб виховання і спільна мова між батьком і сином.
«Бокс для мене — це не тільки удари й техніка. Це характер, дисципліна і відповідальність. Я виріс у цьому», — каже Марк.
На початку повномасштабного вторгнення Віталій Шумакер став на захист рідного Маріуполя. Разом з іншими оборонцями він опинився в пеклі облоги на металургійному комбінаті «Азовсталь». 8 квітня 2022 року батько Марка потрапив у російський полон — поранений.
Напередодні цього Марк отримав від нього останній дзвінок по спецзв’язку. Саме тоді син дав обіцянку, яка стала для нього орієнтиром на наступні роки: не зрадити спорт і подбати про родину — маму та молодшого брата.
«Я розумів, що тепер відповідальність повністю на мені. Я не міг опустити руки», — згадує Марк.
Після втрати дому родина Шумакерів переїхала до Дніпра. Тут Марк почав усе з чистого аркуша. Уже понад три роки він живе і працює у цьому місті, тренує дітей у спортивному клубі «Фенікс».
У залі Марка завжди жваво. На тренування приходять і місцеві діти, і переселенці з Маріуполя, Харкова, Донеччини. Для багатьох з них це не просто секція боксу — це безпечне місце, де їх підтримують та чують.
«Я сам пережив життя в шелтері. Я знаю, що таке, коли немає дому, грошей, їжі, коли в тебе родина, а ти не знаєш, як завтра буде. Тому я просто не можу не допомагати дітям», — говорить тренер.
Для Марка робота з дітьми давно вийшла за межі спорту. Він допомагає з домашніми завданнями, розмовляє про школу, дружбу, життєві вибори. У Марка є кілька вихованців, яких він називає своїми хлопцями. З ними їздить на змагання, святкує дні народження, проводить час поза залом.
«Вони можуть мене спитати про все: як вчинити, що сказати, як не наламати дров. Це вже не просто тренування. Ми як друзі, як маленька родина», — зізнається він.
Ймовірно, така турбота має і глибше коріння. У Марка є молодший брат з інвалідністю, за яким він опікувався з дитинства.
Марк не лише тренує, а й організовує благодійні турніри з боксу. Останній із них був присвячений оборонцям «Азовсталі».
«Ми орендували зал, встановили ринг і за кілька годин провели турнір. Участь взяли близько ста спортсменів. Тоді вдалося зібрати понад 40 тисяч гривень», — розповідає тренер.
Усі кошти передали дітям-переселенцям, які живуть у шелтерах: на їжу та найнеобхідніше. У його залі є й діти, які займаються безоплатно — ті, чиї родини не можуть платити за тренування. Марк купує їм рукавички, форму, возить на змагання.
24 травня 2025 року, у свій день народження, Марк отримав найважливіший дзвінок у житті — його батька обміняли після більш ніж трьох років російського полону.
«Я був удома, і тут дзвонить батько. Просто: “Привіт”. Я навіть не одразу повірив та зрозумів, що відбувається. Тоді за одну секунду в мене наче весь світ перевернувся», — згадує він.
Батько приїхав до Дніпра, певний час проходив тут реабілітацію. Згодом побачив зал, де займається Марк та тренує дітей, дізнався про все, що відбувалося за ці роки.
«Він був дуже здивований. Побачив, скільки тут людей, які підтримують наших захисників, які попри всі обставини продовжують жити та впевнено йдуть до своїх мрій та цілей. Йому було це дуже приємно», — каже Марк.
Віталій Шумакер навіть побував на одному з турнірів і стояв у куті рингу поруч із сином. За словами Марка, тоді було складно стримувати сльози та ще складніше — програвати. В той момент хлопець нарешті відчув ту батьківську підтримку, на яку так відчайдушно чекав всі ці роки.
Попри війну, втрати й важкі обставини Марк Шумакер не зрадив своїй мрії. Він продовжує розвиватися у професійному спорті, як і обіцяв батькові, та водночас підтримує дітей, яким сьогодні найважче. Його історія про те, як сила спорту може стати силою для життя. Про відповідальність, яка народжується з любові. І про вибір — не зламатися, навіть коли здається, що все втрачено.
Фото: “Наше місто” / особисті фото героя матеріалу
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Війна, Головне, Дніпро, Переселенці, Спорт, Україна Росія війна