Попри обстріли й відсутність світла, а іноді й вікон, дніпровські музеї продовжують запрошувати до себе відвідувачів. З якими викликами вони стикаються і як саме зберігаються цінні експонати під час війни, дізнавалась журналістка видання «Наше місто».
Художній музей оговтується після атаки “шахедів”
У Дніпровському художньому музеї всі ці тяжкі чотири роки не зупиняється різноманітна діяльність. Музейники зберігають, реставрують, виставляють картини і мріють про день, коли заклад знову заживе повноцінним мистецьким життям. Головний зберігач фондів Тетяна Хупава розповідає, що у складні воєнні часи твори з колекції музею продовжують представляти Україну на міжнародних виставках. І це дуже добре: вони зараз не просто знаходяться у сховищах – люди мають можливість бачити ці прекрасні полотна. Правда, поки що, на жаль, не в Дніпрі.
– Ми нещодавно передали нашу картину “В студії» Марії Башкірцевої до музею сучасного мистецтва у Варшаві, – каже Тетяна Хупава. – Вона в нас топова, вже довгий час гастролює по всьому світу, тому її зберігають у спеціальних умовах. До того ця картина побувала у Швейцарії. Наші експонати мандрують, бо українське мистецтво мають бачити у світі. Торік три роботи Михайла Сапожникова з нашої колекції були в Австрії та Словаччині, а картина Давида Бурлюка — у Бельгії. Ці виставки мали великий успіх. Ми були їхніми учасниками, і це дуже важливо для музейного простору України. Бо ми залишаємося частиною європейського культурного процесу.
До великої війни у художньому музеї зберігалась унікальна колекція — від ікон до сучасного живопису. Наразі всі вони ретельно сховані. У коридорі залишилась лише одна картина з тих часів – “Горе переможеним” Павла Шмарова кінця 19 сторіччя. Вона виявилась занадто великою для перевезення. Директорка Дніпровського художнього музею Людмила Шатіро пригадує, як після 24 лютого 2022 року для музейників розпочалася нова реальність.
– Спочатку ми зняли всі цінні експонати і призупинили роботу, – згадує Людмила Петрівна. – Відкрилися 19 травня 2022 року, коли облаштували найпростіше укриття. Там є все необхідне — Wi-Fi, аптечка, засоби безпеки. Після перших шокових днів зробили експозиційний план і почали працювати. Стару експозицію довелося повністю демонтувати — усе спакували за один день. Зробили проєкт “Приймаємо подарунки на наш ювілей” — у 2024 році музей відзначив 110-річчя. Митці з усієї України надіслали роботи, каталоги, альбоми. За 2024 рік ми провели 27 виставок — це понад дві тисячі експонатів. Попри тривоги й вибухи, ми не припиняли роботу.
Так було до 30 вересня 2025 року. То був вівторок, музей був зачинений для відвідувачів, але співробітники, звісно, працювали. Біля 16 години будівлю, яка розташована майже навпроти художнього музею, атакували ворожі шахеди. Вибуховою хвилею у музеї вибило 72 вікна і 27 дверей, пошкодило дах. На щастя, люди не постраждали — всі були в укритті. Всі картини та інші експонати теж дивом залишились неушкодженими.
– Коли після того обстрілу ми вийшли на вулицю, видовище було наче під час Армагеддону, — згадують Людмила Шатіро та Тетяна Хупава. – Дим, розбите скло, вибиті двері. Але відповідальність за людей і за музей об’єднала нас. Дуже швидко зреагували всі — рятувальники, поліція, комунальники. Ми почали забивати вікна фанерою, прибирали уламки, згодом нам відремонтували дах. Через 20 днів музей уже відкрився для відвідувачів. А тепер завдяки департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради маємо нову покрівлю — навіть кращу, ніж була раніше. Попереду ще роботи з відновлення вікон, ми рухаємося крок за кроком.
Сьогодні у підвальному приміщенні музею, де знаходиться укриття, проходять лекції, майстер-класи, іноді навіть відкриття виставок. Його співробітники впевнені: мистецтво має підтримувати людей, навіть у найтемніші часи.
В історичному музеї намагаються запобігти руйнації будівель
Дніпропетровський національний історичний музей ім. Дмитра Яворницького — один із найдавніших і найвідоміших музеїв України. Його колекція налічує понад 300 тисяч експонатів, серед яких багато унікальних пам’яток національного та європейського значення. Під час війни музей опинився перед серйозними викликами: занепад старих будівель, пошкодження від вибухових хвиль, брак фінансування та необхідність одночасно зберігати культурну спадщину і реагувати на нові реалії.
– Всі наші будівлі — це пам’ятки або місцевого, або національного значення, — розповідає Олександр Старік, директор ДНІМ, кандидат історичних наук. — Найстаріша з них зведена у 1905 році, і, зрозуміло, що такі споруди потребують постійного догляду. В умовах війни кошти спрямовуються насамперед на захист нашої країни, тому питання реставрацій поки відходять на другий план. Але ми намагаємося утримувати будівлі хоча б у стабільному стані. Фінансування надходить і з обласного бюджету, адже музей належить Дніпропетровській обласній раді. Попри статус національного, ми не отримуємо грошей із Києва.
Наразі основна робота з ремонту музейних приміщень триває за підтримки Дніпропетровської обласної адміністрації, грантових організацій та потенційних інвесторів.
– Через платформу DREAMS ми подали інформацію про наші будівлі, які потребують реставрації або консервації, — розповідає Олександр Старік. — Якщо інвестори зацікавляться, можливо, вже наступного року візьмуться за ці об’єкти. Ми орієнтуємося на державне фінансування, але водночас співпрацюємо з грантодавцями і гуманітарними організаціями. Зокрема, німецькі партнери виявили зацікавлення нашою жовтою будівлею на проспекті Яворницького, 16. Після обстрілів там пошкоджено скляний ліхтар і дах, і зараз ми домовляємося про зміцнення конструкцій, щоб зберегти їх хоча б у нинішньому стані.
Водночас є й позитивні новини. За рахунок резервного фонду обласного бюджету вдалося провести відновлювальні роботи у музеї “Літературне Придніпров’я”, який є одним з філіалів ДНІМ. Завдяки виділеним коштам там встановлені нові вікна, замінене пошкоджене скло та відновлена частина даху, який постраждав від уламків. Роботи фактично завершуються, і це великий крок вперед, адже будівля має історичну цінність і довгий час залишалася без ремонту. Ще один філіал ДНІМ — меморіальний будинок-музей Дмитра Яворницького, який також зазнав пошкоджень від вибухових хвиль. Там встановили вибите скло, і наразі стан споруди визнано стабільним.
Попри виклики, українська музейна спільнота рухається до системних змін. Одним із головних кроків останніх років стало створення єдиного Реєстру музейного фонду України — офіційної бази даних, в яку вносять всі предмети, що зберігаються у фондах державних і комунальних музеїв. Це дозволить чіткіше контролювати переміщення та збереження культурних цінностей, а також убезпечити колекції у випадку загрози чи евакуації. Реєстр наразі наповнюється, серед активних учасників цього процесу — колектив історичного музею ім. Д. Яворницького.
– Найголовніше наше завдання — це збереження, — наголошує Олександр Старік. — Звісно, зараз значна частина колекції не демонструється – вона схована через постійну небезпеку. Але ми продовжуємо роботу — оновлюємо експозиції, фіксуємо стан предметів, долучаємося до цифровізації. Реєстр музейного фонду — важливий крок, адже він систематизує інформацію і унеможливлює втрату даних про наші колекції.
За словами пана директора, наразі надійно зберігаються абсолютно всі музейні експонати – навіть ті, які навряд чи колись повернуться до музейних залів з ідеологічних міркувань. Наприклад, такі як «Катюша» часів Другої світової війни або карета, яка за легендою могла належати Катерині Другій. Окрема тема – зберігання колекції кам’яної пластики, так званих половецьких баб. На вулиці, біля музею, їх знаходиться більше 40. Зараз всі ці статуї закриті захисними спорудами з кевларовим покриттям, деякі з них розписані місцевими художниками. Але це тільки частина тих баб, які наразі «прописані» у Дніпрі.
Дніпровський історик рятує кам’яних баб
Поки на сході тривають бойові дії, у тилу триває інша боротьба — за збереження історії. Юрій Фанигін, заступник директора з обліку і збереження музейних цінностей Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького, вже два роки координує евакуацію кам’яних баб — давніх половецьких скульптур. Разом з іншими ентузіастами вивозить їх з території Донецької, а з цього року ще й Дніпропетровської областей.
– На сьогодні нам вдалося евакуювати 29 кам’яних баб, – розповідає Юрій Фанигін. – Із них 26 — за участі нашої групи, цивільних волонтерів та військових, і ще три — виключно силами військових. Всього 13 фігур з Донеччини і 13 із Дніпропетровщини. Перша евакуація почалася з ініціативи Дмитра Романчука – історика, співробітника нашого музею, який вивіз бабу з Великої Новосілки. Потім ми почали співпрацювати з обласними управліннями культури, формувати списки, шукати, де саме стоять ці пам’ятки. Часто вони були не в музеях, а просто по селах, у дворах. Деякі не мали жодного обліку — ми їх виявляли фактично вперше.
Кожна подібна евакуація — це ризик і складна логістика. Юрію та його товаришам часто доводилося працювати під обстрілами, з мінімальними ресурсами, без офіційного фінансування – на гроші меценатів. При цьому вага однієї баби може бути від 200 кілограмів, якщо це фрагмент, до тонни і більше. Тому кожен виїзд — це складна технічна операція.
Волонтери, громадські організації, українська діаспора — усі долучаються до цього процесу. Евакуації вже фінансували донори з Фінляндії, США, спільнота «Українці Колорадо», українська крафтова пивоварня MOVA brewing co. Іноді до рятувальних місій приєднувалися цілі військові підрозділи, як-от Хорунжа служба 3 штурмової бригади.
– Ми проводимо ці евакуації не за державний кошт, усе — за підтримки донорів і волонтерів, – наголошує пан Юрій. – Іноді техніку знайти складніше, ніж саму бабу: не кожен водій погодиться їхати у зону ризику. Тому часто використовуємо військові евакуатори — це важко, але все ж таки реально. У деяких поїздках брали участь десятки людей. Під час однієї з евакуацій у селищі Покровському ми випадково знайшли старі музейні вітрини — ті самі, що сто років тому належали музею Яворницького. Тепер вони знову в Дніпрі, у музеї «Літературне Придніпров’я». Такі моменти доводять, що рятуючи одне, можна віднайти інше — іноді зовсім забуте.
Звісно, план подальших евакуацій залежить від ситуації на фронті. Досить часто люди повідомляють про скульптури після публікацій у ЗМІ – зробити це можна через сторінку Юрія Фанигіна у фейсбуці. За даними дослідників 1970-х років, лише на Донеччині тоді було понад 500 кам’яних баб, а на Дніпропетровщині — понад 200. Зараз збереглося набагато менше. Але для істориків і музейників ці скульптури — не живий зв’язок із тисячолітньою історією степової України.
– Ми продовжуємо пошук і документування, – каже дніпровський історик. – Кожна знайдена баба — це маленька перемога над забуттям. Вона ставиться на облік, отримує науковий опис, акт збереження, тобто перестає бути просто каменем у полі. Люди починають розуміти, що це — історія, яку треба берегти. Ми шукаємо їх не лише на сході країни, бо кам’яні баби розкидані по всій Україні. Але зараз саме евакуація скульптур з небезпечних територій — наш пріоритет.
Фото Володимира Федорищева, автора та з відкритих джерел.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, що у художньому музеї Дніпра презентували проєкт «Історія в паралелях».
Категорія: Новини Дніпра, Новини Культури Дніпра, Тема дня
