ЕКСКЛЮЗИВ Рік Червоного Вогняного Коня: що дніпряни можуть перейняти у цих тварин

На порозі — 2026 рік, рік Червоного Вогняного Коня. У східній традиції кінь символізує рух, свободу, внутрішню силу й здатність долати великі відстані, не втрачаючи темпу. А вогняна стихія додає цьому образу рішучості, сміливості та пристрасті до життя. Якщо подивитися на коня не як на символ, а як на реальну тварину в природі, стає зрозуміло: це істота з надзвичайно тонким відчуттям небезпеки, сильною інтуїцією та готовністю йти вперед, навіть крізь втому. Кінь не метушиться даремно, але в потрібний момент здатен рвонути з місця й винести на собі людину крізь найскладніші обставини.

Саме таким, за відчуттями, може стати і прийдешній 2026-й для українців — впевненим, сміливим і наповненим надією на успіх і перемогу. Рік, в якому важливо довіряти одне одному, тримати рівновагу й не втрачати внутрішнього вогню, навіть коли шлях непростий. Про це розповідає “Наше місто”. 

Сімейний кінний клуб “Алюр” у Дніпрі та його мешканці: історії, характер і філософія життя поруч із кіньми

Про характер, силу й мудрість коней особливо добре знають у сімейному кінному клубі “Алюр” у Дніпрі — місці, де з тваринами живуть поруч уже понад 12 років і щодня бачать, як їхній темперамент, витримка та спокій стають джерелом натхнення для людей.

Клуб заснований Оксаною Франчук, тренеркою й людиною, для якої коні — це не просто робота, а спадкова любов і спосіб життя. “Алюр” — приватний сімейний клуб, в якому нині мешкають вісім коней і поні. Проте історія клубу почалася задовго до його офіційного відкриття.

“Ми з кіньми пов’язані все життя, і не одне покоління. Мій тато працював наїзником на Київському іподромі, мама була суддею з кінноспортивних змагань і зоотехніком. Ми буквально виросли поруч із кіньми”, — розповідає Оксана Франчук.

Саме бажання мати власних коней і свободу разом із ними стало причиною переїзду родини з Києва до Дніпра.

“Ми хотіли мати можливість виїжджати на конях тоді, коли захочемо, куди захочемо і на скільки захочемо. Так з двох коней з’явилося три, чотири, і зрештою цілий табун”, — згадує засновниця.

Сьогодні головний напрямок клубу — кінний туризм, прогулянки та походи для новачків і досвідчених вершників.

Алюр — перший кінь і серце клубу

Першим конем, який з’явився в клубі, став Алюр — кінь арабської крові, на честь якого й було названо клуб. Цей кінь — справжня зірка клубу: харизматичний, красивий і дуже кмітливий.

“Алюр народився у нас. І 5 травня ми святкуємо одразу два свята — день народження клубу і день народження Алюра. Він у нас найбільш балуваний, але дуже розумний. Вміє робити трюки по команді, чудово позує для фотосесій. Його всі обожнюють”, — усміхається Оксана.

Алюр — приклад того, наскільки коні здатні навчатися, відчувати людину й взаємодіяти з нею на емоційному рівні.

Браслет — мудрий ветеран табуна

Найстарший мешканець “Алюру” — кінь на ім’я Браслет. Йому 26 років, і за кінськими мірками це поважний вік. Працівники клубу говорять, що він наче 85-річний дідусь. 

“Він — Володимирський ваговоз. Прийшов до нас з кіноклубу “Мустанг”. Своє життя він дуже активно відпрацював: катав весілля, возив дітей, навчав вершників”, — розповідає співвласниця клубу Віра Біляєва, мати Оксани. 

Тепер Браслет — на заслуженому відпочинку.

“У нас він, як у санаторії. Дуже спокійний, але сильний. Навіть у такому віці любить показати, що він головний”, — ділиться Віра. 

У середньому коні живуть 20-30 років, і багато залежить від догляду, харчування та ставлення. Щоб визначити людський вік тварин варто помножити його вік на 4. 

“Чим старший кінь, тим м’якшим має бути корм. Якщо всі їдять овес, то Браслету ми вже запарюємо вівсянку “Геркулес””, — пояснює Віра Біляєва.

Що їдять коні і як за ними доглядають

Раціон коней простий, але збалансований:

• сіно та овес — основа;
  
• морква, яблука, гарбузи — соковиті корми;
  
• у теплу пору року — зелена трава на випасі.
  

“У середньому кінь з’їдає 2-3 кілограми вівса на добу. Годуємо ми їх тричі на день — зранку, вдень і ввечері, а ще мають нічну годівлю”, — розповідає Віра.

Категорично забороняється годувати коней капустою та буряком. Також бажано в обмеженій кількості давати яблука, бо це може нашкодити їхньому шлунку. Крім цього, особливу увагу приділяють здоров’ю копит, якості води та кормів.

“Коні, як і люди, можуть хворіти. Дуже важливо, щоб була якісна вода, перевірене сіно і стабільний корм. Ми намагаємося не змінювати постачальників”, — розповідає Віра. 

Кожного коня чистять двічі на день, купають у теплу пору року, а ще водять у походи, де тварини можуть плавати у Дніпрі або озерах. Окрім прогулянок і тренувань, у клубі займаються іпотерапією — реабілітацією для поранених військових, ветеранів, поліцейських та рятувальників.

“Кінь у русі передає навантаження м’язам без важкої фізичної роботи. А ще він дуже тонко відчуває емоційний стан людини”, — пояснює Оксана Франчук.

Навіть проста присутність поруч із кіньми заспокоює, знижує рівень тривоги й допомагає відновлювати внутрішній баланс.

“Алюр” — це клуб без найманих працівників. Тут працює вся родина. 

“Це сімейний бізнес. Працюємо ми: я, мама, мій старший син. Допомагають волонтери. Тут всі роблять усе: і прибирають, і доглядають, і тренуються”, — каже Оксана.

Волонтери, які допомагають у догляді за кіньми, натомість отримують можливість безкоштовно навчатися верховій їзді.

Як у Дніпрі розвивається професійний кінний спорт

Кінний спорт — це не просто змагання, стрибки чи красиві рухи на манежі. Це щоденна важка праця, довіра між людиною й твариною та постійний пошук балансу. У Дніпрі вже багато років професійно розвивається кінний спорт. Від дитячих секцій до чемпіонів України та міжнародних стартів. Один із таких осередків — кінноспортивний клуб “Кліменко Стейбл”.

Це не хобі — це стиль життя

Діюча спортсменка та тренерка КСК “Кліменко Стейбл” Рената Завірюха у кінному спорті вже 20 років. Половину з них працює саме в цьому клубі. Як розповідає спортсменка, любов до коней з’явилася ще в дитинстві. Батьки віддали її до кінноспортивної школи і з того моменту життя вже було визначене.

“З дитинства полюбляла коней. Батьки відправили в кінноспортивну школу, а звідти життя вже повернулося саме так”, — усміхається спортсменка.

За плечима Ренати — чемпіонати України з виїздки та конкуру, призові місця, звання майстра спорту України та міжнародні змагання у Словаччині й Бельгії.

Одна з головних складностей кінного спорту в тому, що кінь живий і має власний характер.

“Кінь — це не м’яч і не авто. Він приходить на тренування зі своїм настроєм. Може щось боліти, а може хотіти гратися, як дитина. Це треба розуміти й відчувати”, — пояснює Рената.

Тренування спортсменів — це не лише робота в сідлі. Щодня до п’яти годин фізичної активності, тренування з кількома кіньми, спортзал і постійний контроль власного стану.

“На конях не працюють усі групи м’язів. Спина — найголовніше. Тому спортзал є обов’язковим, навіть для тих, хто думає, що кінь зробить усе за тебе”, — додає Рената. 

Вік, порода і характер: що важливо у кінному спорті

У кінному спорті немає поділу за статтю — жінки і чоловіки змагаються на рівних. Важливіші вік і готовність коня.

“Коні змагаються за віковими категоріями — від 4 до 7 років і старші. Найчастіше до 20 років вони беруть участь у спорті, але все залежить від стану здоров’я і потенціалу”, — пояснює тренерка.

У клубі працюють із різними породами: ганноверські, голштинські, українські верхові, вестфальські та бельгійські теплокровні коні. Причому вирішальним є не стільки порода, скільки родовід.

“Витривалість і розвиток залежать більше від родоводу. Є коні, які пізно розкриваються і показують результат уже в дорослому віці”, – стверджує Рената. 

Один із підопічних Ренати — бельгійський кінь, куплений ще лошам на аукціоні в Антверпені.

“Ми купили його, коли йому було пів року. До трьох років — жодної спортивної роботи. А з трьох років почалася підготовка. Зараз йому шість, і він виступає у своїй категорії як професіонал”, –  розповідає спортсменка. 

Цікаві факти про коней і догляд: те, про що знають не всі

Кінь у професійному спорті потребує не меншої уваги, ніж людина-спортсмен. У клубі кажуть: здоров’я коня — це половина результату.

У коней зуби ростуть упродовж усього життя. Через це раз на рік їм проводять стоматологічний огляд. До клубу приїжджає спеціаліст та під легким наркозом підпилює зуби, щоб кінь міг нормально їсти та не відчував болю. Також тут проводять ветеринарний контроль й з періодичністю тваринам роблять щеплення. Навіть якщо кінь не показує болю, це не означає, що його немає.

“Кінь може не показувати, що в нього щось болить. Тому повний ветчек — обов’язковий. Навіть під час відбору на змагання є суворі правила. Без щеплень просто не допускають до участі”, — додає спортсменка. 

У теплу пору року коней миють майже щодня, а із шампунем — раз на тиждень. Взимку це роблять за потреби. Крім цього гриву тваринам регулярно стрижуть та бриють волосяний покрив. 

“Ми обов’язково бриємо коней у холодний період, бо вони сильно пітніють і довго висихають. Після купання ми стежимо, щоб кінь добре просихав під спеціальними покривалами. Це робимо для того, щоб він не застудився”, — розповідає Рената. 

Кінь боїться не холоду, а протягів — це одна з головних причин хвороб. Тварини так само можуть застудитися як і людина — може боліти горло, з’явитися кашель та навіть температура. Спортсменка розповіла випадок, коли одного разу в стайні її коню довелося робити процедури інгаляції, щоб позбутися кашлю. 

Також через великі навантаження у спорті найвразливіше місце жеребців — опорно-руховий апарат.

“Багато залежить від ґрунту, на якому працює кінь, і від того, як тренер дозує навантаження. Молодого коня не можна перевантажувати, щоб уникнути травм”, — підкреслює дівчина. 

Раціон кожного коня підбирають індивідуально. Спокійному коню може вистачити кілограма вівса на одне годування. Але якщо тварина енергійна, то додають більшу грамовку. Харчуються коні тричі на день. Також у своїх індивідуальних домівках тварини можуть стояти як на соломі, так і на тирсі. Все це залежить від схильності до набору ваги. 

Кінь як терапія

Кінний спорт — це не лише про медалі. Для багатьох це спосіб відновлення і психологічної рівноваги. Учасник клубу Руслан Максимов у Дніпрі працює тренером національної паралімпійської збірної України з легкої атлетики. Чоловік зізнається, що у кінний спорт прийшов випадково, але залишився надовго.

“Після спілкування з конем ти ніби набираєшся нових сил. Це реально працює і фізично, і емоційно. Поруч з ними, ти відчуваєш себе зовсім інакше. Я все життя працюю з “важкими” людьми, і коли в моєму житті з’явилися коні, я немов отримав інше життя, якого не було раніше”, — розповідає Руслан Максимов, учасник клубу.  

Він зізнається, що кінь дуже тонко відчуває людину, її страхи й сумніви. Разом з дружиною Руслан відвідує клуб раз на декілька тижнів. Тут у чоловіка з’явився улюблений кінь. Його звуть Спартан. Руслан ділиться, що він його впізнає навіть по голосу. Також, коли родина довго не відвідує клуб — Спартан дуже сумує за ними. 

“Це спорт, де страх є завжди. Але якщо ти його переступаєш, то отримуєш справжній адреналін і кайф”, — додає чоловік. 

Професіоналізм і команда

Керівник спортивної частини клубу, майстер спорту Євген Лапа — багаторазовий чемпіон України та володар Кубка України. Він стверджує, що в кінному спорті все залежить 50 на 50: від коня і вершника. Це має бути одна пара, як одне ціле. 

За кожним спортсменом закріплено кілька коней, але за їхнім доглядом стоїть велика команда. Особисто в Євгена є 7 коней, з якими він по черзі тренується. 

“Це дуже складна і відповідальна робота. Без коноводів, берейтерів і ветеринарів результату не буде”,  — додає Євген.

Рік Червоного Вогняного Коня: символ майбутнього

Коли дивишся на коня зблизька — не як на символ із календаря, а як на живу істоту поруч, то багато що стає зрозумілим без слів. Кінь не терпить фальші, не визнає поспіху просто так, і не йде туди, де не відчуває довіри. Водночас він здатен винести людину через втому, страх і сумнів, якщо відчує в ній внутрішню рівновагу й намір рухатися вперед.

Для людей, які працюють із кіньми в Дніпрі — ці тварини давно стали більше, ніж частиною побуту або змагань. Це партнери, терапевти, вчителі й мовчазні дзеркала людських емоцій. Коні відчувають настрій, біль і тривогу людини раніше, ніж вона сама це усвідомлює. Вони заспокоюють, коли всередині шторм, і змушують зібратися, коли настає час рухатися.

У природі кінь — тварина витривала й уважна. Він не витрачає сили марно, але в критичний момент здатен зробити ривок, який рятує життя. Саме таку рису — уміння берегти енергію й водночас не боятися руху — багато хто сьогодні впізнає в собі.

На порозі — 2026 рік, рік Червоного Вогняного Коня. І якщо дивитися на нього не лише як на східний символ, а як на живий образ, то це рік про витримку без заціпеніння, про силу без агресії й про рух без паніки. Про здатність іти вперед навіть тоді, коли шлях довгий і нерівний. Про довіру до себе, до тих, хто поруч, і до майбутнього. Можливо, головний урок, який коні вже зараз дають дніпрянам, доволі простий і водночас складний: не зупинятися, не втрачати внутрішнього вогню, тримати баланс і пам’ятати, що справжня сила у спокої, витримці й готовності йти далі. Саме таким, як кінь у природі, може й має бути наступний рік — сильним, уважним і спрямованим уперед. 

Фото: Лідія Шамрай, Володимир Федорищев, кінний клуб “Алюр”