ЕКСКЛЮЗИВ Дружина загиблого Героя з Дніпра: «Мій чоловік захищав цінності, у які вірив!»

Знайомтесь із Юлією — дружиною Максима Семенова, який присвятив життя активізму, спорту і захисту України у складі 25 ОПДБр.  У нашому інтерв’ю Юля розкаже про їхню незвичну історію знайомства, як вони разом будували родину, як він жив на «повну» і чому пішов на фронт. «Він щиро вірив у свободу — і коли розпочалося повномасштабне вторгнення, пішов у ЗСУ», – каже Юлія. На жаль, Максим загинув. Але в наших силах зробити так, аби його історія і його проєкти жили надалі, передає “Наше місто”.

За цими словами дуже багато емоцій, історій та болю. Але як зазначає Юлія – був момент, коли вона обрала жити

20-річна Юля та 30-річний Максим зустрілись у 2000-х у середмісті, між ЦУМ-ом і фонтаном. Вони познайомились на сайті знайомств. Дівчина написала першою. Максим мав декілька анкет з гарними світлинами. І він відповів дівчині, чиє фото навіть не бачив.

“Усе було з першого погляду. Я тоді чітко зрозуміла: знайшла чоловіка своєї мрії. У Максимі все приваблювало. Виглядав чудово, був дуже освіченим та розумним хлопцем. З ним було дуже цікаво. А ще він мене смішив – з першого і до останнього дня”, – неодноразово в інтерв’ю згадувала Юлія.

На церемонії розпису були присутні лише дві людини: наречений та наречена – Макс та Юлія. Так у 2004-му почався шлях родини Семенових.

До повномасштабного вторгнення Макс вже відійшов від громадської активності, більше займався бізнесом, театральним мистецтвом та організовував благодійні заходи для дітей, позбавлених батьківської опіки.

“Ранком 24-го лютого ми прокинулись від вибухів. Потім прийняли рішення, що ми з дітьми поїдемо до моєї мами, а Максим залишився у нашій квартирі, приїжджав до нас. Потім він прийняв рішення, що нам варто їхати за кордон. Це була дуже довга і важка дорога”, – каже Юлія.

Але там, де, здавалося б, безпека і нема війни, сталось непередбачуване – Юлія з дітьми потрапила в аварію! Лобове зіткнення двох автівок. Винен був нетверезий румунський водій другої автівки – маневр коштував йому життя. Все обійшлось все незначними травмами. Саме в лікарні Юля дізналась про рішення Максима служити.

“Мені здавалося, що якщо зараз ми вижили, то набуваємо статусу безсмертного. І вже нічого з нами не станеться. Я не була спокійна жодного дня, коли Макс був у ЗСУ. Але лиха, що наближалось до нас, теж не відчувала”, – каже вона.

“Максим – це людина з активною життєвою позицією. І він пішов захищати ті моральні цінності, в які вірив. Наголошував, що ніхто не може розповідати, як нам жити та що робити у своїй країні, на своїй землі”, – каже вона.

Максим потрапив до лав 25-ї Січеславської окремої повітрянодесантної бригади. Початок війни, складнощі, відсутність усього необхідного в країні загалом.І перші бойові виходи, коли він не на зв’язку з Юлею по декілька діб.

Юля з друзями організовували збори. Під порядкуванням командира відділення Максима Семенова було 11 хлопців. Потім знову був етап, коли Максим  з побратимами знову був на нулі, людей не вистачало. Військові робили над зусилля, аби втримати позиції. А далі бойовий вихід, з якого він не повернувся.

Остання позиція, на якій стояв Максим – селище Новоселівка Донецької області. Окоп, у якому був Семенов, накрили снаряди. Макс загинув від міни, що розірвалась поряд. З ним поліг і його побратим з Дніпра Євген Жандаров.

Ввечері 7 травня Макс повинен був вийти на зв’язок, але не вийшов. Юля відганяла від себе погані думки, вперше за кілька місяців прийняла заспокійливі. Написала про це Максу, але він вже не прочитав її повідомлення.

“Я приймала “гідазепам”, що трохи подіяло, але думки вже були. Час, коли ще ні в що не віриш, але десь там все розумієш”. – каже Юлія.

Той факт, що тіла не одразу змогли забрати, давав надію, що насправді вони не там і вижили. Але потім було упізнання в морзі лікарні Мечникова.

“Діти залишились у Словаччині, і це було дуже моє правильне рішення – не брати їх на прощання”, – згадує Юля.

На прощання із 49-річним Максимом Семеновим у Дніпрі прийшли щонайменше 800 людей.

Далі для Юлі був вибір – будувати життя за кордоном чи повернутись. Різні етапи горювання і терапії.

Вона повернулась до Дніпра. Юлія зосередилась на продовженні проєктів чоловіка – побудові вуличних комплексів тренажерів. І це робити важко в умовах війни.

“В мене дуже дорослі діти, які буквально на очах подорослішали. Я не носила чорне, і досі не люблю вдягати”, – каже вона.

На питання чи вірить Юля, що є світ, в якому ті, кого ми любили за життя, бачать нас після смерті вона відповідає так:

“Я на це дуже сподіваюсь. Був період, коли я казала, що цього не існує. Але людина така істота, як мені здається, що вона не може жити без віри в щось те, що не зрозуміло. Бо я якщо нам нема в що вірити, тоді все не має сенсу…”.

Випуск присвячується пам’яті Максима Семенова

Фото Валерій Кравченко\ Фото з особистого архіву Юлії\ розмовляла Дарина Сухоніс.

Раніше ми писали, що У Дніпропетровській області чоловік збив ворожий дрон з мисливської гвинтівки