ЕКСКЛЮЗИВ Рівний – рівному: у Дніпрі реалізується унікальна програма підтримки ветеранів

Перша група ветеранів війни з рф взяла участь у навчальній програмі «Надійне майбутнє», що  побудована за  принципом «рівний-рівному». Вже в наступному році ветерани Дніпра стануть фасилітаторами, тобто фахівцями, які будуть ефективно співпрацювати з побратимами і допоможуть їм найскоріше адаптуватися до цивільного життя. Про те, як  унікальна програма підтримки ветеранів працює у Дніпрі розповість «Наше місто».

 Ярослав Копач  поділився успішним досвідом боротьби з алкозалежністю

Так було завжди. Ще в радянські часи хлопцям, які відслужили в армії, було простіше спілкуватися між собою. Хай не бойові, але цілком реальні труднощі та позбавлення мирних солдатів і сержантів згуртовували та об’єднували. Ще дружнішими були афганці, які повернулися після непотрібних боїв у далекій азіатській країні. Їм було що згадати та розповісти.

Але сьогодні, коли триває повномасштабна війна, бойове братерство побратимів має особливе значення. Проблеми, з якими щодня стикаються ветерани війни з рф, простіше вирішувати спільно.

Про це не з чуток знає 43-річний ветеран Ярослав Копач – фасилітатор із Борислава Львівської області, який допомагає побратимам самостійно боротися з труднощами адаптації до звичайного життя.

– Найчастіше проблеми демобілізованих фронтовиків специфічні, – розповідає Ярослав. – За статистикою, 82% ветеранів мають залежність від алкоголю, наркотиків або азартних ігор. Справитися з нею непросто. По собі знаю. У січні 2023-го отримав осколкове поранення під Бахмутом. Обличчя та тіло були посічені. Сильний біль дуже напружував. У госпіталі мені давали налбуфін, інші знеболювальні. На певний час ставало краще, але потім біль повертався. Потрібна була нова доза. Після виписки стало складніше. В аптеках купити без рецепта налбуфін не можна. Перейшов на алкоголь. Почав вживати та зловживати. Зачинявся в квартирі та пив. Це стало звичкою.

На щастя, один із друзів допоміг Ярославу пройти курс лікування в реабілітаційному центрі та подолати нестримну тягу до спиртного. Тепер він сам допомагає побратимам вирішувати аналогічні проблеми. Йому вірять більше. З ними фасилітатор на одній хвилі.

– Я працюю з військовими, і вони мені більше довіряють, – стверджує Ярослав Копач. – У таких випадках головне – зізнатися собі: проблема є! Спочатку її можливо оприлюднити у своєму колі військових, щоб усвідомити та прийняти її, але після її важливо вирішити в ширшому колі, оскільки вона ширша і стосується не тільки фронтовиків. Я відкритий для найвідвертішого спілкування. Демонструю фото та відео, на яких я після випивки в найнепридатнішому вигляді. Так і треба. Щоб подолати проблему, слід визнати, що вона існує.

Ветеран Ярослав Копач уже провів кілька повноцінних курсів з ветеранами  за принципом «рівний-рівному». Завдяки Ярославу в 2026 році мають з’явитися дніпровські фасилітатори, які стануть самостійно допомагати побратимам. 

Володимир Бойко надихає особистим прикладом вирішення проблем

Проблеми адаптації до мирного життя набагато складніші та різноманітніші, ніж боротьба зі шкідливими причинами та залежностями. Нерідко ветерани стикаються з неуважністю, нерозумінням, байдужістю та халатністю.

– Образа, коли в деяких лікарнях тебе годують чим доведеться, – зазначає Володимир Бойко, ветеран 128 бригади ТрО. – Військовому з інвалідністю ні яєчка, ні ковбаски не дають. Одна гола каша. Все розумію – війна. Але завжди є людський фактор. А так це якесь зрадництво, знищення іміджу військових. І так не тільки я один думаю. Знайомі побратими з Дніпра, Самарі, Одеси теж розповідали подібні історії.

Звичайно, справа зовсім не в кількості їжі, а в якості ставлення суспільства. На жаль, сьогодні учасникам війни з рф часом відмовляють у безплатному проїзді в маршрутках, у наданні пільг. Ветеранів з явними ознаками інвалідності не пускають без черги.

Таке неповага дратує, розчаровує та викликає відчай.

– З фронту люди приходять з контузіями, важкими фізичними та моральними травмами, – констатує Володимир. – І коли вони після демобілізації стикаються в цивільному житті з подібними ситуаціями, вони не знають, як жити далі. Одні починають випивати, інші вживають наркотики. Навіть суїциди траплялися. Тут дуже важлива підтримка близьких людей і, зрозуміло, побратимів.

Володимир Вікторович один з тих, хто в майбутньому стане фасилітатором. У нього теж є особистий досвід успішної адаптації до мирного побуту. У минулому важка контузія, реабілітація. У травні 2022-го старший солдат, стрілець Володимир Бойко потрапив під щільний обстріл градами.

– По дорозі нас накрило по-дорослому, – згадує ветеран. – Цікаво, що мою машину пошматувало осколками. Вся в дірках. А в мене нічого. На пам’ять – контузія. На все життя.

У невоєнному житті дніпровський підприємець, ветеран війни прийняв тверде рішення допомогти побратимам, для цього й взяв участь у програмі  «Надійне майбутнє».

– Якось заходжу в АТБ, а стоїть хлопець у пікселі, на милицях, – каже співрозмовник. –  Одна нога в берці, друга – в капці. Йому тяжко стояти, він  придбав  молоко, кефір, йогурт. І тачку він не брав. І оце він стоїть біля каси. А в черзі ніхто на нього не звертає уваги. Що я зробив? Взяв та розгріб  б…ть, ту чергу й запитав:  “Як вам не соромно?” А це ще  війна не скінчилась. Звісно, крім суто емоційних ситуацій є безліч юридичних проблем для ветеранів. Їх таким чином не вирішити. Це складніше.  Буду радий, якщо мій особистий досвід стане в нагоді бойовим товаришам.

Для Антона Малого найкращі фасилітатори – дружина та діти

Повернення додому після поранень і контузій, адаптація до відносно мирного  життя кожен ветеран переживає по-своєму. У кожного своя душевна травма. Своя історія.

Впоратися з численними проблемами допомагають побратими, в цьому переконалися учасники програми «рівний-рівному» в Дніпрі. Але підтримка колишніх фронтовиків набагато ширша.

–  Суть цієї програми в тому, що ветеранів вчать навичок фасилітації, – розповідає  Антон Малий, начальник управління ветеранської політики Дніпровської міської ради. – Фасилітація – це така методика, яка допомагає саме от розкрити людину, допомогти їй зрозуміти себе, зрозуміти оточуючий світ і провести по якихось проблемних питаннях, з якими вона звертається. І це дуже класно, тому що дуже рідко коли ветеран має саме психологічні навички спілкування з іншими людьми і з іншими ветеранами, зокрема. Але сам термін “рівний- рівному”, як на мене, трошки дискримінаційний. Тобто він дає  такий підтекст, що тільки ветеран може повністю зрозуміти ветерана і все. А це ж не зовсім так. фасилітатором може бути не тільки військовий. Фасилітатором може бути будь-яка людина, яка, ну, має, умовно, гуманітарний склад мислення і має бажання працювати в цій сфері. Це може бути дружина, сестра. От, наприклад, для мене окрім побратимів найкращі фасилітатори – дружина та діти.

Екскомбат 128 бригади ТрО розповів, що коли він з важким недугом повернувся до Дніпра, зіткнувся з неочікуваною проблемою: якась непомітна тріщинка у стосунках із дружиною.  

– У мене були певні очікування, і в неї також, – згадує Антон Олександрович. – Але ми стали вже іншими. Мені було складно адаптуватися до нової реальності. Мене багато що дратувало в цьому житті. ЇЇ теж. А от коли ми з дружиною знайшли порозуміння, відтепер вона мій найкращий фасилітатор. Ну і, ясна річ, діти. Тому ми приділяємо велику увагу саме родинному спілкуванню.

Це має дуже позитивний результат. 

У Дніпрі є велике бажання допомагати ветеранам 

У вересні у Дніпрі  завершився перший етап навчальної програми «Надійне майбутнє», що мала на меті психологічне відновлення ветеранів та їхню реінтеграцію в суспільство. Цей інноваційний проєкт за участю 12 ветеранів, є результатом співпраці благодійної організації благодійний фонд «Вгору у Вгору Україно» та здійснюється за підтримки британського фонду Hopefull.

За словами директорки фонду Тетяни Антохіної, Дніпро відгукнувся відразу  й взяв найактивнішу участь у цій програмі.

– Головна мета програми — це допомога ветеранам у відновленні від моральної травми, – розповідає директорка фонду. – Це емоційний шлях, що допомагає знайти нові орієнтири, нову ідентичність і зрозуміти, як вони можуть допомагати суспільству. Програма побудована за принципом «рівний-рівному», бо ми віримо, що найміцніші зв’язки, сформовані на фронті, є ключем до відновлення у цивільному житті І саме Дніпро став першим в Україні, містом, де цей захід пройшов на офіційному рівні – за підтримки управління ветеранської політики Дніпровської міськради. Це свідчить, що у Дніпрі є велике бажання допомагати ветеранам.

Тетяна Антохіна зазначила, що в 2026 році програма продовжить роботу в Дніпрі і після її завершення кілька наших ветеранів отримають можливість спочатку стати співфасилітаторами, а потім і повноцінно вести групи колишніх військових в інших регіонах.

Не виключено, що крім програми взаємодопомоги побратимів-чоловіків з’являться і програми для жінок.

– Програма «Надійне майбутнє» створена за підтримки британського фонду HopeFull та британського ветерана і автора програми реабілітації моральної травми Саймона Едвардса, – каже директорка БФ «Вгору у Вгору Україно». – Звісно, її адаптували до українських реалій. Інший менталітет! Було б дуже гарно створити аналогічні програми для жінок.  Є різні категорії жінок з різними проблемами: захисниці, дружини військових, родички, вдови. Для кожної групи свої потреби, проблеми і завдання. Треба попрацювати над розробкою цих програм. Але, можливо, це станеться і вони будуть реалізовані саме в Дніпрі.

Нагадаємо, що доєднатися до наступних тренінгів для ветеранів війни можна за телефоном управління ветеранської політики Дніпровської міської ради: 098 948 63 31.

Фото Володимира Федорищева та спікерів