Збив ворожий дрон та врятував побратимів: історія захисника з ТрО Дніпра

Повномасштабне вторгнення він зустрів не наодинці: залишив власне СТО в Кременчуці та пішов на фронт, бо вважав, що війна — питання часу і вимагає як зброї, так і знань, як її застосовувати. Саме ця поєднана мотивація — практичні навички інженера та прагнення захищати — сформували його роль у лавах Збройних Сил України, пише «Наше місто» з посиланням на фейсбук-сторінку «128 окрема важка механізована бригада “Дике Поле”».

Олександр служив у 116-й бригаді, брав участь у боях за Бахмут, Кліщіївку та район, який у військових назвах фігурує як «Н’ю-Йорк». Пізніше він пройшов підготовку оператора БПЛА: починав із цивільних квадрокоптерів Mavic та Autel, опанував FPV-дрони і залучався до Курської операції. Нині боєць — у 128 окремій важкій механізованій бригаді «Дике Поле» на Запорізькому напрямку, де серед завдань — виявлення та ураження ворожих безпілотників.

Одне з найяскравіших епізодів сталося під час ротації: машина з побратимами тільки рушила, коли Олександр почув характерний гул FPV-дрона. Він описує момент так:

«По звуку було чутно, що дрон добряче навантажений. Якби влучив навіть поруч — було б непереливки. Наші ще були в прямій видимості, тож я взяв автомат і, щойно він з’явився у полі зору, відкрив вогонь. Десятидюймовий FPV ніс “морквину” — заряд від ручного гранатомета. Якщо такий влучить у звичайний позашляховик, шансів на виживання небагато. На щастя, вдалося підбити — дрон упав неподалік і не вибухнув».

Цей випадок не перший у його практиці: досвід, здобутий під час операцій на Курщині, зміцнив реакцію й точність пострілів. Олександр наголошує, що полювання на дрони за пультом іноді виявляється складнішим — противник помічає спостереження й маневрує. Водночас він спростовує міф про вікові обмеження у навчанні пілотуванню:

«Чув, ніби з віком важче навчитися керувати дроном. Це маячня! Якщо хочеш — навчишся. Я почав літати ще до навчань у “Вікторі Дронс”».

Позаду в бійця — сім’я: дружина і двоє дітей, які чекають повернення і дуже сумують. На питання про мотивацію він відповідає лаконічно і відверто:

«Краще трохи посумувати зараз, ніж потім тікати з рідного міста, якщо ворог підійде».

Цей випадок — приклад того, як поєднання цивільних навичок і військового досвіду допомагає рятувати життя на фронті, а також нагадування про те, що сучасна війна вимагає не лише зброї, а й знання техніки, швидкої реакції та готовності діяти в екстремальних умовах.

Нагадаємо, від тракториста до водія броньовика: історія воїна з ТрО Дніпра, який допомагає побратимам тримати позиції.

Раніше ми писали Повертається за кермо навіть після поранень: історія військового водія з позивним «Дніпро».

Читайте також: «росія зруйнувала мій дім і забрала життя доньки»: історія переселенки з Гуляйполя, яка евакуювалася до Дніпропетровщини.

Фото: 128 окрема важка механізована бригада «Дике Поле».