ЕКСКЛЮЗИВ Герої сталевих магістралей: як працюють у воєнний час залізничники Дніпропетровщини 

4 листопада працівники залізничного транспорту України відзначають своє професійне свято. Саме цього дня в далекому 1861 році до Львова вперше прибув потяг «Ярослав», який прямував за маршрутом Відень — Краків — Перемишль — Львів. Так розпочалася історія української залізниці. Сьогодні працівники сталевих магістралей переживають важкі часи. Після обстрілів і «прильотів», ризикуючи життям, залізничники відновлюють пошкоджені об’єкти транспортної інфраструктури. Про бойові будні працівників Придніпровської залізниці, про труднощі та проблеми галузі загалом розповість «Наше місто».

Ворог цілеспрямовано почав полювати на локомотиви

Лише з початку серпня 2025 року по рухомому складу та об’єктах інфраструктури  «Укрзалізниці» ворог завдав понад 300 ударів. Російські ракети та безпілотники пошкоджують колії, підстанції, вокзали, рухомий склад, а віднедавна агресор цілеспрямовано почав полювати на локомотиви.

— Раніше фокусом ударів була залізнична інфраструктура, — зазначає Олександр Перцовський, голова правління АТ «Укрзалізниця». — Ми довели, що це не дало очікуваного ефекту, тому що залізничники максимально оперативно відновлюють пошкодження. Тепер же ворог, по суті, запустив справжнє полювання на локомотиви. Так само, як у Херсонській, Сумській, Донецькій областях полюють на швидкісні чи евакуаційні автобуси, нелюди почали ганятися за тепловозами та електровозами, знищувати їх, добре розуміючи, що всередині — люди. Застосовують спеціально дрони з відеонаведенням операторів БпЛА. 18 липня цього року загинув машиніст локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол, а його помічник був травмований.

Керівник галузі підкреслив, що необхідно йти на крок попереду ворога. Насамперед для порятунку людей, а потім — для захисту техніки та обладнання.

Проблеми залізничників часто стають проблемами і для пасажирів. Особливо під час літніх відпусток. Затримки потягів, нестача рухомого складу, дефіцит залізничних кадрів відчувають десятки тисяч українців. Компанія робить усе можливе, щоб навіть у воєнний час вирішувати ці проблеми. Як саме?

— У літній період традиційно спостерігається зростання попиту на залізничні перевезення, — відповідає Сабіна Абляєва, директорка департаменту інформаційної політики та стратегічних комунікацій “Укрзалізниці”. — Порівняно з міжсезонням кількість запитів на популярні напрямки зросла в рази. Заповненість потягів за всіма напрямками становить 95–100%, що свідчить про великий попит на пасажирські перевезення залізничним транспортом загалом. Компанія вживає всіх можливих заходів для забезпечення якісних і безпечних перевезень. У 2025 році введено в експлуатацію понад 50 нових пасажирських вагонів вітчизняного виробництва, виготовлених у 2024–2025 роках. Здійснено закупівлю ще 100 пасажирських вагонів, які будуть виготовлені в найближчі кілька років.

Директорка департаменту нагадала також, що частина рухомого складу залучається до виконання критично важливих завдань: забезпечення евакуаційних рейсів, медичних перевезень, обслуговування дипломатичних місій, резерву квитків для військовослужбовців, перевезень дитячих груп тощо.

Сподіваємося, що влітку 2026 року ситуація зміниться на краще. А сьогодні, у святковий день, розповімо про найкращих працівників Придніпровської магістралі — наших земляків, які стали залізничниками за покликом серця.

Наталя Боровик рятувала рідну станцію після ворожого удару

Тоді, коли дівчатка-ровесниці гралися з ляльками, наряджаючи їх у яскраві фантазійні вбрання, Наташа захоплювалася паровозиками. Хай і іграшкові, локомотиви, пасажирські та вантажні вагони, семафори, рейки, що йдуть до горизонту, подобалися юній допитливій дніпрянці набагато більше.

— Мене завжди приваблювала залізниця, — розповідає Наталя Боровик, начальниця станції Синельникове-1. — Вона символізувала романтичні поїздки та подорожі. Сам рух! Тому після дев’ятого класу без вагань пішла вчитися до залізничного технікуму. Закінчила з відзнакою! Працювала сигналістом на станції Нижньодніпровськ-Вузол.

Утім, рух був присутній не тільки в професії Наталі. Амбітну та цілеспрямовану дівчину не влаштовувала звичайна робітнича посада. Їй хотілося вчитися, відкривати для себе нові професійні цілі та вершини.

— Вступила на спеціальність «Організація руху» до ДІІТу, — продовжує залізничниця. — Працювала і водночас навчалася. Подобалося і те, й інше. Після закінчення вишу трудилася черговою по парку, майже чотири роки відпрацювала черговою по станції. Запропонували стати заступницею начальника. І цього року відзначила 10-річний ювілей на посаді начальниці станції.

На жаль, мирна та творча робота, про яку в юності мріяла Наталя Боровик, зовсім змінилася. Ворог методично обстрілює залізничні об’єкти, бажаючи за будь-яку ціну знерухомити стальну магістраль. Робота стала не просто небезпечною, а смертельно небезпечною.

10 серпня 2025-го «прилетіло» на станцію Синельникове-1.

— На початку першої ми почули вибухи і поспішили на роботу, — згадує Наталя. — Тільки приїхали, почалася друга атака. Її ми з колегами перечекали в укритті. Коли все закінчилося, приступили до ліквідації наслідків удару. Вони були жахливими! Ми залишилися без зв’язку. Як кажуть, безрукі та сліпі. Треба було налагодити взаємодію між нашими об’єктами. Вже о п’ятій ранку потрібно було пропустити пасажирський потяг. Нам це вдалося! На жаль, внаслідок атаки було зруйновано будівлю станції та понад 20 робочих місць наших працівників. Їх треба було відновити.

Самовідданість начальниці станції та її колег створили диво. Сьогодні станція працює в штатному режимі. Але ризик нових атак залишається. Що надихає та підтримує залізничницю в її нелегкій роботі?

— Робота — моє життя, але, звісно, підтримує сім’я, — відповідає співрозмовниця. — Чоловік і донька переживають та чекають мого повернення додому. Намагаються підбадьорити, допомагають в усьому. До речі, донька Настя пішла моїми стопами: закінчила залізничний технікум і деякий час працювала на станції Синельникове-2. Династія!

Андрій Сироткін бореться з наслідками диверсій в тилу

Андрій Сироткін, бригадир Верховцевської дистанції колії — учасник війни з рф ще відтоді, коли ця війна називалася АТО. Довелося повоювати нашому земляку і після повномасштабного вторгнення. Коли ж після поранення він повернувся додому, ветерану довелося боротися з наслідками диверсій на залізниці вже в тилу. Сам фронтовик таку роботу зовсім не вважає героїчною.

— Нас поки Бог милує, сильно нас не обстрілювали і «прильотів» не було, — зазначає Андрій Миколайович. — Працювати, правда, стало складніше. Людей не вистачає. Одні пішли на війну, інші поїхали. Подвигів не здійснюємо, але НП іноді трапляються. Наприклад, було кілька диверсій, коли підпалювали релейні шафи. Це загрожує втратою керування світлофорами, засобами сигналізації, стрілочними переводами. Можливі затримки потягів і аварії. Тому відновлювати пошкоджене обладнання потрібно без зволікань.

У таких екстрених випадках дійсно необхідна добре скоординована робота різних залізничних служб.

— Моя справа — справна колія, — продовжує бригадир колійників. — Оглянув колію, виявив біля світлофора спалений ящик, повідомив куди слід. Приїхала опергрупа СБУ, інші правоохоронці все записали, запротоколювали. Ну а ми впрягаємося. Бувало, що з короткою перервою дві доби поспіль відпрацював.

Важка праця винагороджується не тільки начальством, але й близькими. Підтримка та увага рідних, без сумніву, важливіші.

— Сім’я — головний мотиватор, — вважає Андрій Сироткін. — І дружина, і діти, а в мене троє синів, завжди знайдуть найпотрібніші слова, щоб пишатися собою. Старший, Богдан, навчається в Хмельницькому в інституті, Женя — шестикласник, а молодший, Єгор, ще вдома. Коли діти кажуть: «Тату, ми тобою пишаємося! Ти найкращий», почуваюся на сьомому небі. Ніби медаллю нагородили. Навіть орденом!

Начальник дільниці Сергій Стороженко попрацював рятувальником і монтажником

Змалку Сергій цікавився авіацією. Але одне діло мрії, інше — реальність. Земні професії прагматичному юнакові здалися надійнішими. Закінчивши зі срібною медаллю середню школу в Любимівці, він досить легко вступив на радіофізичний факультет ДНУ. Отримавши диплом, талановитий інженер працевлаштувався на Придніпровську магістраль.

— Чому обрав залізницю? — розповідає Сергій Володимирович. — Все просто. У мене на той момент уже була сім’я. Народилася дитина. А на залізниці непогано платили. Потім уже прив’язався до цієї роботи. Відчув смак! Стало цікаво – і про своє рішення ні разу не пошкодував. Зараз трудовий залізничний стаж — чверть століття. Пройшов шлях від монтера і до начальника дільниці.

Сьогодні Сергій Володимирович Стороженко, начальник дільниці дистанції сигналізації та зв’язку Нижньодніпровськ-Вузол — найкваліфікованіший спеціаліст, на якого рівняється молодь. Цього року він цілком заслужено отримав високу відзнаку “Укрзалізниці”- «Залізний герой». Можливо, нерви в нього й не залізні, але характер точно героїчний.

— Коли на Синельникове-2 прилетіли “шахеди”, наш об’єкт розтрощили, — розповідає Сергій. — Щоб дістатися на третій поверх, де вся апаратура, потрібно пройти через перший. Він у вогні. А рятувальники в цей час на станції працюють, яка теж палає. Тож довелося попрацювати пожежниками. Гідрант не діє. Довелося воду тягати з каналізаційної ями. Водночас попрацювали й монтажниками. Ворог вивів з ладу пост електричної централізації, чим порушив систему взаємодії між об’єктами. Зник зв’язок. Працювали вночі — дуже важко, але що робити? До шостої ранку зв’язок відновили.

Ненормований робочий день і численні професійні проблеми легше переносити, коли за спиною надійний тил. Такий тил у Сергія Володимировича — сім’я.

— Дружина працює завучем у школі, а син і донька — у стоматології, — зазначає залізничний герой. — Донька — лікарка, син — зубний технік. Крім мене, в сім’ї залізничників немає. Тільки онук Альоша  підростає. Можливо, він піде моїми стопами.

Близькі в усьому підтримують Сергія. Хоча він і не став авіатором, зате в своїй земній професії досяг значних висот. 

Фото АТ «Укрзалізниця» та спікерів