Вона — тендітна, усміхнена й неймовірно спокійна за кермом. Ірина Ковтуненко, яка сьогодні працює водійкою автобусу №136 у Дніпрі, колись робила манікюр і навіть не підозрювала, що зможе керувати велетенською машиною вагою понад десять тонн. Історію водійки розповіли журналісти ДніпроTV, пише «Наше місто».
«Коли я за кермом, я відчуваю себе дуже спокійно. Мені настільки легко в цей час — я забуваю про всі проблеми, і навіть про війну. Я настільки кайфую від керма, від дороги, що відчуваю себе повністю розслабленою», — розповідає Ірина.
До війни вона десять років працювала майстринею манікюру та педикюру у рідному Покровську. Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році жінка змушена була залишити дім і переїхати до Дніпра разом із маленьким сином. Тут починалося все з нуля — без житла, знайомих і стабільної роботи. Саме тоді Ірина вирішила здійснити дитячу мрію — сісти за кермо великого транспорту.
«Взагалі-то в мене була мрія стати далекобійницею, але дитина ще маленька, тому я вирішила не втрачати час і набиратися досвіду на автобусі», — каже жінка.
Після закінчення автошколи Ірина довго шукала роботу — майже всюди отримувала відмови, адже «дівчина без досвіду». Та директор Дніпровського автотранспортного підприємства повірив у неї і дав шанс. Перший рейс жінка пам’ятає досі: руки тремтіли, було страшно, але пасажири підтримали і додали впевненості.
Сьогодні Ірина впевнено працює на маршруті, вітається з пасажирами та дарує кожному посмішку. Вона зізнається, що не боїться труднощів, хоча іноді зустрічається з упередженням. Один із пасажирів навіть відмовився їхати лише тому, що за кермом — жінка. Та більшість, навпаки, щиро підтримують і захоплюються її сміливістю.
Професія водійки для Ірини — не просто робота, а стан душі. Вона щоранку прокидається ще до світанку, щоб вирушити у рейс. Каже, що дорога — це її простір спокою і свободи. У вільні дні повертається до старої професії — робить дівчатам красиві нігті.
Найбільше Ірину підтримує 11-річний син. Хлопчик мріє стати водієм тролейбуса, як мама, хоча й сумує, що бачить її нечасто.
Попри все, Ірина не зупиняється. Її мета — одного дня здійснити дитячу мрію повністю: сісти за кермо фури та вирушити у далекобій.
«Мені відмовляли, тому що я — дівчина, тому що тільки після автошколи. А тут Віктор Павлович сказав: “Ну, приходь, поговоримо”. Ми поговорили, він мені дав таку можливість. Каже: “Пробуй, якщо в тебе вийде — пробуй”. І в мене вийшло. Я вам за це дуже вдячна».
Вона довела, що сила — не в м’язах, а в характері. І що професіоналізм не має статі — за кермом головне впевненість, витримка й любов до своєї справи.
Нагадаємо, півстоліття за кермом: історія першої жінки-водійки тролейбуса у Дніпрі.
Раніше ми писали: Допомогла врятувати пасажирів від чоловіка з гранатою: історія водійки трамвая з Дніпра. Вона працює водійкою трамвая близько 30 років
Читайте також: Її маршрутку і сонячну посмішку знає все місто: історія водійки 60-го маршруту Наталії Силки.
Фото: ДніпроTV.
Категорія: Відео, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Транспорт в Дніпрі