ЕКСКЛЮЗИВ Маленький син гукав батька уві сні, коли той отримав поранення: історія Миколи з Дніпропетровщини

На Покровському напрямку Микола отримав важке поранення, після якого знадобилася ампутація. Лежачи під деревом із тяжкою травмою ноги, він думав лише про одне: вижити заради дітей. У цей час його син уві сні, вдома на Дніпропетровщині, кличе тата… Сьогодні він проходить реабілітацію, живе з родиною і цінує кожен момент. Його історія — про мужність, любов і незламну силу батьківського серця, передає “Наше Місто”.

Микола пройшов строкову службу в 2012 році, а у 2018 долучився до війська. Обрав саме 25-ту бригаду, у складі якої і продовжив службу під час повномасштабного вторгнення. Він був кулеметником. Вдома чекала дружина і двоє дітей. 

“Коли почалось вторгнення, я дуже хвилювалась, адже розуміла, що тепер ще все важче. Що він може не повернутись. Він писав і дзвонив завжди, коли була можливість”, – згадує дружина Анастасія.

Архівні фото родини

Поранення Микола отримав на Покоровському напрямку. Чоловік зазначає, що сам не зміг накласти турнікет – допомогли побратими.

“Це був приліт fpv, було багато поранень в мене. Побратими допомогли накласти три турнікети і далі було довге очікування, бо обстріл, і евакуювати мене було важко. Я провів дев’ять годин з турнікетами, тому ампутація була невідворотна”, – пояснює Микола.

Настя згадує, що в той час, коли Микола отримав поранення і чекав з турнікетом, вдома син уві сні дуже гукав батька.

“До цього ніколи такого не було, спав завжди спокійно”, – каже дівчина.

Евакуація….потім ампутація і зміна лікарень для проходження реабілітації. Настя наголошує, що про ампутацію вона дізналась вже в лікарні, перед тим, як зайти до палати. І дуже плакала, але опанувала себе, адже головне – чоловік живий.

Микола дуже боявся реакції дітей, але насправді, родина ще більше зблизилась.

Електричне крісло колісне з явилось у Миколи саме завдяки побратимам з фонду сприяння 25-ій бригаді.

“Тепер я можу більш самостійно пересуватись. Також проходжу реабілітацію, маю протез, вчусь з ним ходити”, – каже Микола.

Настя наголошує, що чоловік став більш самостійний, допомагає їй у побуті. А діти, прибігаючи зі школи, найперше біжуть до батька, аби його зайвий раз обійняти.

Настя каже, що дуже вдячна бригаді та реабілітаційному центрові. Їхнє улюблене заняття – дивитись фільми та пити каву вдвох. А мріють про відпустку разом з дітьми у якесь красиве і спокійне місце. Коли закінчиться війна…

Дарина Сухоніс, фото Валерій Кравченко