Культурне явище, яке ми сьогодні називаємо аніме, сформувалося в Японії після Другої світової війни. Спочатку це була дешева телевізійна анімація: мінімум кадрів, головне аби встигнути в ефір. Потім прийшов гуру мультиплікації Осаму Тедзука і поставив іншу планку: анімація теж може бути кіно, з сюжетом і живими персонажами. Пізніше Studio Ghibli показала повнометражні фільми з повноцінними історіями. Справжні історії для дорослої аудиторії. З часом з’явилися серіали, які стали маскультурою: «Сейлор Мун», «Покемони», «Наруто», «Стальний алхімік», «Атака титанів», «Клинок, що знищує демонів». Сьогодні, у Міжнародний день анімації, – про це розповідає “Наше місто”.
У 90-ті фанатів могли й побити
В Україну аніме прийшло ще у дев’яностих-нульових роках. У квартирних «відеосалонах» крутили «Сейлор Мун», у відеопрокатах з’являлися касети з японською анімацією. Багато хто навіть не знав слова «аніме», думав, це просто якийсь інший тип мультфільму. Я і сама пам’ятаю, як в дитинстві по якомусь телеканалу крутили “Наруто”, а я, ще зовсім маленька, дивилась і не розуміла “Чого він постійно оре?”.
– «Покемонів», «Наруто», «Хеллсінг» і багато чого іншого дивилися на радянських масивних телевізорах, – згадує Данило, студент і фанат аніме.
– В школі серед моїх знайомих ніхто цим не цікавився, або, принаймні, не зізнавався. Якщо ти розповіси, що дивишся аніме не в тій компанії, в кращому випадку тебе могли почати цькувати, а в найгіршому і побити.
Побити за аніме, здивуєтесь ви? Але 90-ті – це час агресивного підліткового середовища, коли будь-яке відхилення від «нормального» вигляду або поведінки (кольорове волосся, плакати, малювання, косплей (косплей це перевдягання в улюбленого персонажа – Авт.), навіть просто окуляри могли стати приводом для насмішок чи бійок. «Анімешники», «металісти», «готи», «панки» – усі вони потрапляли під категорію чужих.
Після 2018 року ситуація почала змінюватися. Зараз: ти дивишся аніме? – у Дніпрі це вже спосіб знайти своїх. У місті з’явилися магазини мерчу, вечори спільних переглядів, фестивалі й навіть концерти.
Чому аніме заходить?
Аніме існує на будь-який смак. Це ціла індустрія жанрів: романтика, пригоди, драма, жорстокі сюжети. І кожен може знайти в них щось, що буде до душі.
Максим, учасник дніпровської спільноти 2D Party, розповів, що для нього аніме-культура.
– На даний момент я дуже захоплений всесвітом кіберпанку як субкультури, – каже він. – Сам відчуваю себе свого роду борцем із системою. Тому, звичайно ж, «Кіберпанк: Ті, що біжать краєм» зараз мій улюблений твір. У ньому гармонійно переплелися західні: манера оповідання, сюжет і світ довкола себе, і японські: анімація, характери героїв, візуальний стиль і голоси. Окремо хочеться відзначити музичний супровід. Саундтреки з цього аніме вже стали культовими, не проходить й дня, щоб я не послухав плейлист саундтреків “Кіберпанку”.
Фестиваль 2D Party, де ми з познайомились з Максимом, – це косплей-фест. І хоча він каже, що офіційно себе косплеєром не вважає, але вже вбирався в Девіда Мартінеса – головного героя цього тайтлу. (Тайтл – сленговий синонім слову твір – Авт.).
Аніме лунає українською
Колись майже всі дивилися з субтитрами. Зараз українська озвучка стала стандартом. Але зробити її якісно – це не просто перекласти текст.
Денис (Denny Prout), актор озвучення та дубляжу аніме, пояснює головну проблему:
– Японська мова доволі сильно відрізняється інтонаційно від української. Одна з найбільших помилок акторів – намагатися копіювати японські інтонації. Для українців це звучить неприродно, втрачається логіка мовлення.
Ще одна складність – гумор.
– Через відмінності культури та почуття гумору, прислів’я та крилаті фрази складно адаптувати, – пояснює Денис. – Але наші перекладачі часто справляються дуже добре. Особливо, якщо порівнювати з англійською озвучкою.
За словами Дениса, у приблизно 90% випадків українські релізи не ламають авторський сенс. Міняють тільки жарти, сленг і фразеологізми – там, де дослівно воно просто не працює.
Техніка теж змінилася. Актори тепер не зобов’язані сидіти в офісі.
– Наразі акторам не обов’язково збиратися в одній студії, – каже він. – В більшості випадків запис іде дистанційно.
Спільнота у Дніпрі
Площина аніме стала публічною. Це вже не лише закриті чати чи спільноти по інтересу.
Артур, організатор 2D Party у Дніпрі, розповідає про аніме-фестивалі:
– В основному приходить молодь – фанати, косплеєри, художники, геймери, а останнім часом і багато фанатів K-pop (Поп-музика Південної Кореї). Атмосфера різна, але всіх об’єднує любов до свого фендому (об’єднання людей за спільними інтересами стосовно книг, фільмів, аніме тощо) й бажання тусити з однодумцями.
За його словами, кожна наступна зустріч масштабніша за попередню:
– 2D Party у Дніпрі щоразу збирає все більше людей. Спільнота стає більш організованою, з’являються нові таланти й команди, які піднімають рівень.
Йдеться не про двадцять людей у залі. Це кількасот людей за вечір і тисячі фанатів по місту загалом.
Максим оцінює масштаб так:
– Це однозначно одна з найбільших спільнот у країні. Так, ми програємо київській і західним (Львову, Івано-Франківську), – але вона активно розвивається й росте.
Ще одна риса українського аніме – локальна креативність. Артур пояснює:
– Ми щирі, емоційні й дуже креативні. Українці часто додають у свої образи щось своє – гумор, національні елементи, міксують аніме й K-pop. Це створює особливу атмосферу, якої нема ніде більше.
Локації і події
У Дніпрі є вже точки, де ця культура живе і розвивається.
Кав’ярня Otaku Place. Це заклад, що позиціонує себе як аніме-кафе. І він має своїх шанувальників. Один з них, наприклад, Максим:
– У них дуже активні профілі в інстаграмі й тіктоку. Вони проводять вечори переглядів аніме і паралельно пригощають дуже смачним бабл-ті та раменом. Раджу всім хоча б раз сходити на вечірній сеанс.
У червні в дніпровській філармонії вже був концерт саундтреків з аніме у живому виконанні. Люди прийшли не на класику, а саме на музику з тайтлів, які вони дивляться вдома.
У вересні на даху «Менори» пройшов концерт «Музика всесвіту Хаяо Міядзакі»: мелодії зі світів Studio Ghibli – «Принцеси Мононоке», «Віднесених привидами», «Мандрівного замку Хаула» – просто неба, з видом на місто. Фактично це була вечірня жива музика Ghibli під панораму Дніпра.
Ну а з майбутніх подій – Planetarium Noosphere. 31 жовтня там готують вечір VIOLIN: ANIME. Формат такий: коротка лекція-прогулянка зоряним небом у Зоряній залі, а потім близько сорока хвилин живої музики на електроскрипці з проєкціями сцен з аніме на куполі. У програмі – «Принцеса Мононоке», «Судзуме, що зачиняє двері», «Мандрівний замок Хаула», «Наруто», «Атака титанів», «Монолог фармацевта». Після концерту – час на фото й спілкування.
Магазини, манґа і мерч
Ще один показник того, що культура жива, – це те, що люди носять із собою щодня.
Настя, продавчиня в аніме-магазинчику, розповідає, що зараз купують фанати аніме.
– Найчастіше беруть різні дрібнички типу значків, брелків. Наліпки – це взагалі must have. Це те, що можна повісити, показати, що ти теж це любиш.
Фігурки, плакати і постери теж беруть, але саме дрібний мерч – головний. Він дешевший і його видно всюди: на рюкзаку, на ключах, на телефоні.
Окрема тема – манґа. Це азіатські комікси, які малюють по сюжету аніме і навпаки.
Настя розповідає:
– Мангу купують досить часто. Зараз почали прям активно видавати мангу українські видавництва. Коли в кіно виходить якесь аніме, як от було з «Клинок, що знищує демонів» або «Людина-бензопила», це дуже сильно впливає на попит. Прям одразу відчувається!
Аніме як туристичний магніт
Аніме – це величезна частина міського життя. Є фестивалі, які збирають сотні людей. Є кафе, куди можна прийти в косплеї й ніхто не подивиться криво. Є концерти з музикою з аніме на сцені філармонії, на даху «Менори» і під куполом планетарію.
Це також економіка. У місті працюють магазини з мерчем і манґою українською. Молодь витрачає гроші не просто «на сувенір», а на свій спосіб самовираження.
І схоже, що далі буде!
