ЕКСКЛЮЗИВ Як війна примирила подружжя Сергія та Валентини  Грачових

Ця дніпровська сім’я пережила і весільний захват, і гіркоту розлучення. Напередодні великої війни  подружжя розлучилося. Але зараз Сергій і Валентина можуть знову стануть подружжям.  Ймовірно це станеться ще у цьому  році. Історію сім’ї дніпровського ветерана війни  розповість «Наше місто».

Для почуття не потрібні вагомі причини чи підстави. Воно самодостатнє і живить себе саме. Неможливо сказати, звідки взялося це диво і пояснити його сенс. Натомість причина розставання завжди зрозуміла і конкретна.

Сім’я Сергія та Валентини Грачових пережила і весільний захват, і гіркоту розлучення. Здавалося, що від стосунків залишилися лише спогади. А згадати є що.

— Він, до речі, збирався ходити до моєї сусідки Інни, — розповідає Валентина. — Але в них нічого не вийшло. А одного разу ми всією компанією зібралися піти погуляти, але так сталося, що з усієї компанії прийшли лише ми з Серьожою. Ну і я подивилася на нього іншими очима. Позитивний, дотепний. Хлопець із моторчиком. Ми миттєво залипли одне до одного. Почали жити разом.

Насправді у закоханих було багато спільного. Обоє з маленьких шахтарських містечок. Валя з Добропілля, а Сергій із Павлограда. Обоє навчалися в Національному гірничому університеті, щоправда на різних факультетах. А тепер почали жити разом. Незабаром розписалися. Народилися діти: донька і син.

— Чула про пару закоханих, які скували себе наручниками, щоб справді ніколи не розлучатися, — згадує співрозмовниця. — Такий експеримент! Щось подібне було і в нас. Ми майже завжди були разом. В університеті, вдома, на роботі. Навіть працювали в одну зміну. Нам це подобалося!

Але романтичні стосунки не витримали випробування побутом. Сім’я розпалася. Сергій вважає, що в розлученні винен він.

— Це на сто відсотків моя провина, — стверджує Сергій Грачов. — Не сприймав, не поважав. Ревнував. Валя терпіла, терпіла, але одного разу не витримала. За рік до повномасштабної війни ми офіційно розлучилися. Рік попрацював у Німеччині. Новий, 2022 рік, хотів зустріти з сім’єю. Приїхав. Але стало лише гірше.

Коли почалася велика війна, Сергій пішов добровольцем на фронт. І саме війна примирила колишнє подружжя. Кожне нове поранення, а їх було п’ять, розпалювало згаслі почуття.

— Перше поранення — легке осколкове, — розповідає ветеран. — Лише пальці поламало. Друге теж неважке: осколкове в ліву ногу, тиждень прокапали і повернули назад. Третій раз осколки прилетіли в ту ж ногу, а ще в руку і в бік. А четверте — важка контузія. Нас із Бахмута перевели на Авдіївку. По нас відпрацював танк. Двох хлопців на моїх очах розірвало на шматки.

П’яте, останнє, як кажуть військові, поранення ледь не забрало життя. Пощастило. Операції, протезування руки. Довгі місяці реабілітації. Увесь цей час Сергій і Валентина листувалися, підтримували зв’язок. А після останнього поранення Валя приїхала до колишнього чоловіка.

— Сергій пішов воювати, а ми продовжували спілкуватися просто як близькі люди, — розповідає Валя. — Коли я їхала до нього, ще не знала, що з ним буде. Залишиться в інвалідному візку чи ні.

Сам Сергій вважає, що своїм одужанням завдячує колишній дружині. Він зробив Валі пропозицію, купив обручки. А що ж наречена?

— В юності кохання — це адреналін, пристрасть, сліпий потяг, — відповідає Валентина Грачова. — Зараз я ставлюся до цього інакше. Кохання — це цілком усвідомлене почуття. До рідної людини, батька наших дітей. До якого відчуваєш не лише фізичний, а й душевний потяг. З яким хочеться поговорити або просто попити чаю. Мовчки.

Можливо, Сергій і Валентина знову стануть подружжям ще цього року.

Раніше ми писали про воїна з ТрО Дніпра.

Фото спікера