ЕКСКЛЮЗИВ Сарани стало багато, гадюк поменшало: як війна та клімат вплинули на тварин і комах Дніпропетровщини 

Глобальне потепління суттєво вплинуло на місцеву фауну. Звісно, свої корективи внесла і війна. Лише нашестя сарани влітку 2025 року спричинило справжню паніку. Життя тварин, птахів, рептилій і комах уважно вивчають співробітники природного заповідника «Дніпровсько-Орільський», який нещодавно відзначив 35-річний ювілей. Своїми спостереженнями про найцікавіших мешканців охоронної території вчені поділилися з журналістом видання «Наше місто».

Побачити щура з хоботком — це справді велика удача

Цей дивовижний звірок дедалі рідше зустрічається в наших краях. Винні в цьому ондатри та люди. Йдеться про хохулю, яку фахівці іноді називають щуром із хоботком.

— Я бачив хохулю ще до Другої світової війни, — згадував кілька років тому Валентин Булахов, відомий дніпровський зоолог. — Це було в центрі Дніпродзержинська, здається, у 1939 році. Посеред білого дня хлопчаки ганяли її ногами і казали: «Оце ж який щур із хоботком!». Лише згодом я зрозумів, що це була хохуля. Мабуть, хтось її спіймав і випустив. Тоді робилися спроби завозити цих тварин у наші краї та акліматизувати. На жаль, зусилля виявилися марними: хохуля не витримує конкуренції з ондатрами. 

Так і є! Побачити хохулю — велика удача. Звірок веде потайний спосіб життя. Але в заповіднику він є.

 

— Це реліктовий вид третинного періоду, дуже обережний і навіть полохливий, — зазначає Віктор Гассо, кандидат біологічних наук. — Його бачили в “Дніпровсько-Орільському” заповіднику, в Присамар’ї. Але не виключено, що він потрапив туди завдяки повені з північних регіонів. хохуля мешкає в природних водоймах басейнів річок Дону, Волги та Дніпра. Через зарегулювання стоку цих річок озера, де живуть хохулі, міліють, що негативно позначається на чисельності цього виду.

Водночас останнім часом у регіоні цього ссавця не помічали. Натомість у лютому цього року бачили червонокнижну видру.

— Видра любить багаті на рибу водойми, — розповідає Олександр Пономаренко, старший науковий співробітник заповідника. — Раніше вона переважно селилася на рибогосподарствах. На неї навіть ставили пастки, адже видра поїдала товарну рибу. Проте шкода від цих тварин була сильно перебільшеною. Нині діяльність більшості рибних господарств призупинена, тому видра на Дніпропетровщині розселилася нерівномірно. Оцінити чисельність видр складно. Очевидно, це рідкісний і дуже потайний звір. Минулого літа я бачив у заповіднику сліди видри, але живою її помітили лише цієї зими.

Сарани налетіло багато, а гнойовики майже зникли 

Нашестя сарани цього року стало для жителів області справжньою карою небесною. Однією з причин масового розмноження карантинного шкідника стало руйнування Каховської ГЕС у 2023 році. Зрозуміло! Висихання водосховища створило ідеальні умови для її розмноження: вологі заплави та специфічна рослинність. Але в нашесті сарани винен не лише агресор.

— Значну роль у чисельності саранових відіграють жуки-наривники роду мілабрис, — пояснює Віктор Бригадиренко, доцент кафедри біорізноманіття та екології ДНУ. — Мілабриси поїдають яйця не лише перелітної сарани, а й майбутнє потомство інших саранових. Кубушки сарани зазвичай на 95–98% уражаються жуками-наривниками, паразитичними грибами, бактеріями та вірусами. Але жуків стало менше, тож сарана почувається вільно.

Водночас війна та глобальне потепління не завжди сприяють збільшенню чисельності комах, особливо корисних. Ентомологи відзначають значне зменшення кількості гнойовиків. На жаль, навозу стало менше. Біда! Наприклад, ще кілька десятиліть тому в околицях Дніпра і навіть у самому місті можна було зустріти місячного копра. Ці дивовижні жуки селяться під купами навозу, який для них є справжнім багатством. Під цим «скарбом» вони облаштовують своє житло. Як уже зазначалося, у вирішенні «квартирного питання» беруть участь обидва батьки, а личинки, що з’явилися на світ, із задоволенням поїдають приготовані мамою та татом апетитні навозні кульки. Але, як констатують фахівці, саме нестача кормової бази стала причиною різкого скорочення не лише цього неземного красеня, а й його дрібніших родичів.

Гадюк мало, але дніпровських зоологів вони кусали двічі

Гадюки — рептилії, хоч і страшні, але це змії, які справді тішать. На жаль, у нас зустрічається лише один їхній представник — степова гадюка. Колись її було більше.

 

– Рідкісна рептилія, — вважає Олександр Пономаренко, старший науковий співробітник заповідника «Дніпровсько-Орільський». — У заповіднику їх бачать 2–3 рази на рік, і все! Хоча в місцях зимівлі вони можуть бути досить численними. При цьому зазвичай поводяться тихо і скромно, тож люди їх не помічають. Сам бачив наприкінці 1980-х на зимівлі сотні гадюк, а поруч у лісосмузі відпочивали люди, смажили шашлики, засмагали. І не помічали, що по сусідству гріються на сонці змії. Загалом звичайна гадюка в зручних для себе місцях може створювати досить масові скупчення. А от наша степова гадюка — ні. Вона цього не робить, живе поодинці, поводиться дуже потайно, намагається не потрапляти на очі.

Проте скромні гадюки кусали дніпровського зоолога двічі.

— Перший раз мене вкусив 30-сантиметровий шнурок, — згадує постраждалий. — Це було давно, в експедиції на Кавказі. Гад зачепив одним зубом. У мене лише рука до ліктя спухла, і все. Нікуди не звертався, саме пройшло. Зате другий раз, у нас на Приоріллі, було серйозніше. Збирав матеріал для студентської дипломної роботи: ловив змій, обмірював їх і відпускав. Але втратив пильність, узяв невдалий інструмент і отримав відповідь. Самець вивернувся і клацнув мене між пальцями правої руки. Різкий біль пронизав, і за 15 хвилин рука почала пухнути. Діаметр біцепса став 55 сантиметрів, як у Шварценеггера! До кінця дня всю руку роздуло, навіть лопатка почала пухнути. Пішов у фельдшерський пункт в Обухівці, звідти відвезли до лікарні, де з мене, мабуть, злили пів літра крові.

Як зазначає зоолог, яд гадюки гемотоксичний, тобто сприяє згортанню крові. Тому в таких випадках щонайменше потрібна крапельниця з фізрозчином для розрідження крові. За офіційними даними, від укусів степової гадюки не помирають. Але це не точно.

— У нас немає сироватки від яду цієї змії, бо вона не вважається смертельно небезпечною, — пояснює вчений. — Але медична статистика ненадійна, адже постраждалі не завжди можуть сказати, хто їх укусив: звичайна гадюка чи степова. Сила яду в цих видів приблизно однакова. Достеменно відомо про смерті після укусів звичайної гадюки, але, ймовірно, летальну дозу отрути може передати й її степова родичка. Наприклад, біда може статися, якщо рептилія вкусить маленьку дитину.

Більше стало рідкісних птахів і метеликів

Наразі вчені не готові точно сказати, як саме повномасштабна війна вплинула на різних звірів і комах. Потрібні додаткові дослідження. Але точно можна сказати, що ворожі обстріли та «прильоти» сильно лякають птахів. Від гучних звуків і без того неспокійний пульс пернатих просто зашкалює.

— Воєнні події суттєво змінили маршрути міграції птахів, — стверджує зоолог Олександр Пономаренко. — Пернаті облітають місця бойових дій. Можливо, змінилися й ареали окремих представників орнітофауни.

Цього року рідкісні птахи частіше потрапляли на очі жителям області. Наприклад, помітили дивовижну каравайку. Насамперед незвичайний вигляд цього представника родини ібісових. Дивовижний довгий дзьоб, дугоподібно загнутий донизу. Літній наряд — темно-червоно-коричневий, із зеленим і фіолетовим відливом на лобі, тімені, спині та крилах. Карі очі з голим обідком навколо них.

 — Живцем  спостерігати за каравайками вдається вкрай рідко, — констатує зоолог. — У червні 1976 року чотири дорослі птахи були помічені на Булаховському лимані, а в 1982-му каравайок бачили в Дніпровському та Новомосковському районах. Через дев’ять років представники цього рідкісного виду відзначилися на Красинському водосховищі Криворізького району.

Але в 2025 році цю чудо-птицю бачили на півдні області і не тільки там.

Ентомологи припускають, що військові події вплинули на особисте життя метеликів.

— Підрив Каховської ГЕС призвів до зменшення водного дзеркала, і ми оцінюємо, що через 7–10 років збільшиться площа луків, — зазначає Кирило Голобородько, доктор біологічних наук. — Це створить сприятливіші умови для просування деяких степових видів. Але величезні проблеми приносять пожежі, що виникають у зоні запеклих боїв. Знищуються цілі екосистеми. Нині туди немає доступу, і вивчити, наскільки ситуація загрозлива для комах, неможливо.

Зате в нашому регіоні частіше стали бачити рідкісних метеликів: махаонів, подалірій, бражників. Кажуть, що бачили навіть знаменитого олеандрового бражника. Знатоки запевняють, що поява цього рідкісного літуна приносить удачу. Її сьогодні так бракує як Україні загалом, так і кожному з нас.

Фото Валерія Кравченка та із Вікіпедії