війська добровільно, аби бути корисним своїми професійними навичками медика та реабілітолога. З перших днів великої війни Руслан допомагав пораненим, працював у реабілітаційному центрі та був волонтером. Тепер — фельдшер у бойовому підрозділі, якого знають не лише за медичні здібності, а й за людську чуйність. Історію медика розповіли у прес-службі бригади, пише «Наше місто».
Руслан долучився до лав 108-ї окремої бригади територіальної оборони добровільно — через рекрутинговий центр. Його рішення було виваженим і професійно вмотивованим: у війську він хотів бути корисним саме як реабілітолог і медик.
«Я шукав, де знадобляться мої навички як професіонала-реабілітолога, масажиста. Адже маю дві освіти: перша – середня спеціальна медична (фельдшер), друга – лікувальний масажист. Донавчався, адже коли працював у державній медицині, вирішив змінити діяльність – пішов у приватну сферу – у реабілітацію. Знадобилась додаткова освіта. Так я став масажистом», – розповідає Руслан.
У медицині Руслан працює ще з 1993 року. Перші сім років — у державному секторі, згодом — у приватному. У перші дні повномасштабного вторгнення він допомагав у реабілітаційному центрі в Євміново, водночас був волонтером у центрі для переселенців і продовжував реабілітувати поранених.
«Без медицини себе не мислю, й навіть не пам’ятаю іншим. Відколи себе пам’ятаю, я завжди казав, що хочу працювати у медицині. Хочеться допомагати людям. Роздуми про те, скільки я зароблятиму, про статус цієї професії, ніколи мене не турбували. Керуюсь єдиним бажанням – оздоровлювати, тому що для медика найбільша цінність, коли хворий виходить і каже: “тепер мене не болить” або “мені стало легше”. Це вище будь-якої оплати. Тобто, пріоритет у медицині – не кошти чи прибуток, а оздоровлення людини. Так я намагаюсь працювати. Якщо пройшов один день, і я допоміг хоча б одному побратиму, отже, я прожив його недаремно. Зазвичай таких більше, і я з того тішуся!», – ділиться військовослужбовець.
Саме усвідомлення потреби в досвідчених руках і серці медика підштовхнуло його приєднатися до війська. Ще до служби він бачив, скільки болю і страждань приносять війна й травми, і зрозумів: має бути поряд із тими, кому найбільше потрібен.
Нині Руслан служить фельдшером лікувального відділення. Його обов’язки — надання першої допомоги пораненим і хворим, участь в евакуації з передової, робота з цивільними мешканцями, які звертаються по допомогу. Він проводить перев’язки, виконує призначення лікарів, іноді самостійно надає медичну допомогу, якщо поблизу немає фахівця.
Та в частині його знають не лише як фельдшера, а як масажиста, який буквально ставить людей на ноги. Черга до Руслана на масаж — звична справа, а побратими відзначають його чуйність і професіоналізм.
«На війні є дві найбільш затребувані сфери – неврологія та реабілітація, – каже Руслан. – Перша – через різноманітні мінно-вибухові травми, аби забезпечити після лікування повернення бійців у підрозділи. Ортопедія та травматологія – це друге, адже після травм хлопці знову потрапляють на передову, отримують навантаження та потребують корекції. Тут стає у нагоді моє вміння як реабілітолога», – підкреслює Руслан.
Руслан також активно ділиться досвідом із менш досвідченими колегами:
«Ми тут всі – військові медики, однак у цивільному житті ми мали свої медичні біографії, якісь напрямки, в яких відчуваємо себе впевнено. Ніхто не буває універсальним, тому ми всі потребуємо професійних консультацій один одного. Я так само звертаюсь до колег, якщо вони мають вузьку направленість. Наприклад, ендокринолога, ЛОРа, у разі патології, зрозуміло, що потрібна спеціалізація. Таким чином, ми практикуємо професійний симбіоз», – каже військовий.
Він також запевняє, що всім необхідним для роботи він забезпечений. Проте особисто йому бракує одного — сім’ї.
«Побачивши стільки людської біди та болю, я розумію, що для мене не буде цінним те, що було раніше. Змінилося бачення. І тому те, за чим ти так намагався гонитися раніше, тепер не настільки важливо. І водночас те, що раніше було звичним – взяти кохану за руку та піти з нею у магазин, на морозиво – зараз це виявляється дуже велика цінність. Поговорити з дитиною, зустрітися з нею, посмакувати тортиком – також дуже і дуже цінне. Гадаю, що так розмірковую не тільки я, цей перелом стався у більшості моїх побратимів», – каже чоловік.
Нагадаємо, Пройшов шлях від розвідника до командира батареї: історія захисника з ТрО Дніпра.
Раніше ми писали: Повернулася з-за кордону, щоб стати на захист країни: історія матері двох дітей з Дніпра, яка воює на Куп’янському напрямку.
Окрім того, ми розповідали: Хотіла потрапити у піхоту, але не взяли: історія військової з позивним Бабурка, яка долучилась до ЗСУ рік тому.
Фото: 108 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ, Валерій Кравченко.
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Україна
Позначки: Війна, Дніпро, Історія
