ЕКСКЛЮЗИВ В очікуванні дива: як у Дніпрі допомагають родичам безвісти зниклих і полонених 

Кожен день повномасштабної війни з рф приносить горе в родини захисників України. Тисячі загиблих, зниклих безвісти, тих, хто потрапив у полон. Нерідко найближчі родичі місяцями та роками не знають, що трапилося з їхніми синами та доньками, батьками та матерями, братами та сестрами. Про те, як у Дніпрі допомагають родичам безвісти зниклих і полонених, розповість «Наше місто». 

 У полоні Артур Реутов при зрості 1,98 метра важив 45 кілограмів

Для дніпрянки Тетяни Басюк повномасштабне російське вторгнення стало важким випробуванням. Найстрашніше для нашої землячки не ракети і шахеди, а невідомість. Її старший син Артур Реутов майже три роки перебував у ворожому полоні.

– Син уклав контракт із ЗСУ ще до початку повномасшабки, у 2019 році, – розповідає мама українського захисника. – У березні 2022 року був поранений, але під вогнем витягнув на собі вісьмох тяжко поранених побратимів.  Був представлений до ордена «За мужність» 3 ступеня. Не долікувавшись, знову пішов воювати. Прикриваючи відхід хлопців, Артур потрапив у полон.

Напередодні того бою Артур передав бойовим медикам свій жетон, військовий квиток і лист.

– Лист призначався мені, – продовжує Тетяна. – Але я його, на жаль, не прочитала. Медики загинули. Чи то під обстріл потрапили, чи то на міні підірвалися. Лист сина залишився непрочитаним.

Наприкінці квітня – на початку травня головний сержант роти брав участь у важких боях на Донеччині і в Ясинуватському районі потрапив у полон. Для батьків почалися довгі тижні й місяці очікування. Стало відомо, що Артура тримають у СІЗО волгоградського Камишина в нелюдських умовах.

– Йому закидали вбивство трьох цивільних осіб, – згадує мама. – Цього, звісно, не було і син навідріз відмовлявся зізнаватися в злочині.  Артура постійно били. Мою дитину замордували до такої міри, що при зрості 1,98 метра він важив 45 кілограмів. Відбили нирки й печінку. Та ще й заразили туберкульозом. Від хлопчика-красеня залишилися одні очі. Про це розповідали звільнені хлопці, які сиділи з Артуром в одній камері. Уявіть мій стан: чоловік на нулі Харківського напрямку, середній син – воює під Покровськом. Старший – у російській в’язниці. Я була вдома з молодшим сином.

Тетяна Олександрівна докладала титанічних зусиль, щоб витягнути сина з пекла.

– Зверталася в усі інстанції, стукала в усі двері, тільки до Зеленського не зверталася, – каже співрозмовниця. – Сподівалася тільки на диво. Розповідали, що військовополонених 2022 року росіяни відпускали дуже неохоче. До того ж син був командиром.

Але диво все-таки сталося! 6 березня Артур у полоні зустрів свій 25 день народження, а за два місяці, 6 травня, за обміном «205 на 205» в Україну повернулися 205 українських захисників. Серед них і Артур Реутов.

– Син повернувся, але його стан важкий, він у лікарні, – підсумовує Тетяна Басюк. – Поки що лікарі підбирають йому ліки. Уже переніс дві операції. Дуже сподіваюся, що Артур одужає. 

Син Валентини Устенко зник безвісти після першого бою

На жаль, родичам часто нічого не відомо про долю найближчих людей. Загинули вони чи потрапили в полон. Іноді відомості надходять найсуперечливіші.

– Із сином востаннє спілкувалася 14 серпня 2022-го, а наступного дня він зник безвісти, – розповідає наша землячка Тетяна В’язова. – З’ясували, що син перебуває в полоні, але де саме, невідомо. Та потім російський Червоний Хрест не підтвердив цього. Кажуть, що їм вигідно не повідомляти нам точну інформацію. А я не можу розраховувати на обмін, оскільки офіційно син числиться зниклим безвісти.

У нашого земляка Анатолія Вдовиченка син зник безвісти понад рік тому.

– Мій старший син воював під Кураховим, був поранений, але залишився в строю, – каже батько. – 17 квітня 2024-го остання звістка про нього була.

   На жаль, у більшості випадків реально допомогти родичам дуже проблематично. Багато територій, на яких проходили бої, зараз окуповані. Відомості про українських військовополонених формує російська сторона, яка часто відмовляється надавати об’єктивну інформацію.

– Син служив у ремонтній роті 17 танкової бригади, – зазначає мама захисника Валентина Устенко. – Він перебував у Добропіллі на першій лінії, ремонтував техніку. На нулі жодного разу не був, навіть броніка не одягав. А наприкінці 2022 року з кожного ремонтного підрозділу взяли на підкріплення по 1-2 хлопців. Його теж взяли. І в ніч на 29 грудня поїхали на нуль, під Соледар. А на ранок уже значилися зниклими безвісти. Це був його перший бій! Сьогодні ця територія окупована й отримати звідти будь-яку інформацію практично неможливо.

У кожній історії – біль і страждання. У чомусь вони схожі, але кожна своя, особлива.

– Мій цивільний чоловік Олег зник у листопаді 2024-го, – розповідає дніпрянка Тетяна Подоріна. – Його мобілізували у вересні минулого року. Після учебки воював на Покровському напрямку. І ось вже більш ніж п’ять місяців жодної інформації немає. Ми разом були 3 роки, проте не були розписані офіційно. Тому мені скрізь кажуть, що я ніхто і не дають жодної інформації. Кажуть, що я ніхто! Його мати не шукатиме його, бо для неї безвісти зниклий, то вважайте помер. Діти від попереднього шлюбу малі, тому теж не можуть займатися цією справою. Що мені робити?

Підтримка родичів захисників, які потрапили в біду, має бути матеріальною та юридичною

У квітні 2025-го розпорядженням голови Дніпропетровської  ОВА Сергія Лисака затверджено  Порядок забезпечення соціальної підтримки членів сімей осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, на яких поширюється чинність законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Цей порядок  передбачає виплату за рахунок коштів обласного бюджету щомісячної соціальної матеріальної допомоги у розмірі прожиткового мінімуму на одну особу 2920 грн  членам сімей осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Допомога надається  за умови, що середньомісячний сукупний дохід  на одного члена такої сім’ї протягом тримісячного періоду, за який враховуються доходи на дату призначення виплати допомоги, не перевищує 4 прожиткових мінімуми для осіб, які втратили працездатність, тобто 9444 грн.

Допомога виплачується щомісячно на кожного члена сім’ї  протягом шестимісячного періоду. Після його закінчення необхідно надати заяву та відповідний пакет документів.

Але звісно родичі захисників, які потрапили в біду, потребують насамперед юридичної та інформаційної підтримки.

– Зараз є багато правозахисних структур, які вже знають чіткий алгоритм дій при таких випадках і безплатно допомагають родинам військовослужбовців, – каже Ксенія Онищенко, провідна спеціалістка Громадської організації «Правозахисна Група «Січ». – Тому раджу звертатися до них, вони не лише допоможуть інформаційно, але й підтримають морально.

У жовтні минулого року у Дніпрі відкрили Міжрегіональний спеціалізований центр поліції з розшуку людей, зниклих безвісти за особливих обставин.

– Для зручності громадян центр функціонуватиме на єдиній локації в Дніпрі, – зазначає Оксана Матвієнко, заступник начальника відділу розслідувань злочинів проти життя та здоров’я особи ГУ НП у Дніпропетровської області. – В одному місці працюватимуть слідчі, працівники карного розшуку, криміналісти, вузькоспеціалізовані спеціалісти з розшуку безвісти зниклих осіб. Центр обладнаний приладами швидкісного встановлення ДНК — родичі зниклих зможуть на місці здати біологічні зразки для подальшого порівняння та ідентифікації загиблих. Крім цього, там можна подати клопотання щодо проведення слідчих дій, отримати роз’яснення щодо розслідування та розшуку зниклих безвісти, а також витяги з реєстрів.

Куди звертатись за допомогою

Алла Макух, керівниця Всеукраїнського громадського об’єднання «Берегиня» не з чуток знає про проблеми родин наших захисників. Її син Олександр перебував у полоні понад рік.

– Син брав участь у боях під Іловайськом ще 2014 року, – констатує Алла Миколаївна. – З оточення вони виходили під вогнем противника. Тоді 13 хлопців  зникли безвісти. Є відомості, що вони в полоні, але де саме  перебувають, досі невідомо. Сашко після тих подій повернувся додому, а потім його направили під Дебальцеве. При виході з оточення він потрапив у полон до російських козаків. Провів у полоні рік і місяць.  Їх тримали в Донецьку в підвалі. У маленькому приміщенні 17 осіб. Об них гасили цигарки, ламали дерев’яні піддони, били прикладами. Знущалися. На щастя, його звільнили. Але скільки ще наших хлопців перебувають у полоні в нелюдських умовах!

   За ініціативи Алли Макух у Дніпрі було організовано фотовиставку портретів захисників, які перебувають у полоні та безвісти зниклих. Просто обличчя. Без імен та прізвищ.

– Виставка безіменна, – пояснює Алла Миколаївна. – Це, щоб даними наших хлопців не скористалися вороги. Дніпряни мають побачити ці очі. Не забувати про біду, яка накрила тисячі українських родин.

Нагадаємо, куди родичі безвісти зниклих і полонених можуть звертатись по допомогу:
ВО «Берегиня» – 096-209 -79-12 (Дніпро), 050 -875-02-68 (Кривий Ріг).

Міжрегіональний спеціалізований центр поліції з розшуку людей, зниклих безвісти за особливих обставин, – адреса: Дніпро, ж/м Тополя-3, бульвар Платонова, 19а.

Телефони гарячих ліній, за якими слідчі надаватимуть детальні консультації:

(095) 735 56 52 — ГУНП в Донецькій області;

(099) 774 52 23 — ГУНП в Луганській області;

(068) 463 40 29 — ГУНП в Дніпропетровській області.

У Дніпрі координує роботу з сім’ями військових управління ветеранської політики Дніпровської міської ради.

– Далеко не завжди родичі знають, як і до кого звертатися в таких складних випадках, – зазначає Антон Малий, начальник управління ветеранської політики. – Людям часто взагалі невідомий алгоритм дій: що робити, куди писати чи телефонувати. Проблема глобальна. Ми готові координувати надання інформаційної підтримки рідним і близьким наших героїв. Наш телефон 098 -948-63-31.

Фото Валерія Кравченка, автора, із архівів спікерів