Хоча повномасштабна війна з росією триває вже четвертий рік, на жаль, російська культура остаточно не зникла з нашого культурного простору. Час від часу з’являється інформація про випадки, коли російські пісні лунають у маршрутках, ресторанах або просто на вулиці. Як ставляться до цього дніпряни, що про це говорить закон та яка існує альтернатива блатному шансону? Про це дізнавалась журналістка видання «Наше місто».
Закон є, але штрафи мізерні
На перший погляд, боротьба з ворожим контентом, як то кажуть, має місце. Ще у червні 2022 року Верховна Рада прийняла Закон, яким заборонила російську музику в українських медіа та громадському просторі. Тоді передбачалося, що повністю та безстроково під забороною буде публічне виконання та показ фонограм та музичних кліпів, виконаних та/або вироблених співаком (співачкою), який є або був у будь-який період після 1991 року громадянином росії. Заборона не поширюватиметься хіба що на тих співаків та співачок, які засуджують агресію проти України – їхній перелік є публічним та формується за погодженням з СБУ та РНБО. Звісно, гастролі співаків, яких немає у переліку, також заборонені.
У тому ж законі є ще два чудових пункти, які стосуються всієї музики у транспорті. Заборона торкнулася відтворення в салоні автобуса музики, звуків фільмів чи інших звукових сигналів, крім інформації про поїздку – це можливо лише під час нерегулярних перевезень за згодою всіх пасажирів. Така сама заборона стосується й музики в салоні таксі.
Але на практиці все виявилося набагато складніше. Російська музика так чи інакше продовжувала своє існування – і не тільки у квартирах або приватних автівках, а й у громадських місцях. До прикладу, декілька років тому в одному з ресторанів під Києвом гості виконали російську пісню в караоке. Інші гості викликали поліцію, яка прибула та виписала адміністративний протокол. Який штраф за це було передбачено? На жаль, мізерний — від 17 до 170 грн за перше порушення та до 460 грн — за повторне протягом року.
Покарання має стати більш суворим
У квітні 2025 року народні депутати разом з громадськими діячами обговорили шляхи для ускладнення можливостей прослуховування пісень російською мовою і введення санкцій за публічне відтворення російської музики, які мають стати відчутними для фізичних і юридичних осіб. Тож зараз у Верховній Раді обговорюють заборону російської музики на стримінгових платформах та посилення санкцій для громадян і бізнесу за її відтворення.
Представник департаменту превентивної діяльності Національної поліції України Сергій Гавловський зазначає, що законодавством не передбачено окремої норми, яка б встановлювала відповідальність за порушення у сфері розповсюдження і популяризації творів мистецтва. Тому такі дії сьогодні поліція може кваліфікувати за статтею 155 КУпАП (порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг) та статтею 173 (дрібне хуліганство). Посадовець запропонував доповнити кодекс новою статтею, яка б запроваджувала відповідальність за порушення вимог щодо розповсюдження і популяризації творів мистецтва. А народний депутат Андрій Боблях звернув увагу на караоке-клуби – зокрема ті, що розташовані в готелях, де можуть виконувати чи відтворювати російську музику.
А ще чиновники та нардепи наразі активно обговорюють питання підвищення покарання для фізичних і юридичних осіб. Тому що, наприклад, для нічного клубу штраф у розмірі 8,5 чи 17 тисяч гривень навряд чи злякає його власників. Бо їхні прибутки є набагато більшими. Проте час йде, законопроєкт № 9547 зареєстрований, але досі не ухвалений. Пропозиції у ньому містяться дуже хороші. Депутати пропонують збільшити суму штрафу до 300-500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто він становитиме від 5 100 до 8 500 грн. Якщо правопорушення повториться, то доведеться заплатити від 17 000 до 25 500 грн. А поки що штраф за прослуховування російської музики в публічних місцях становить смішні 70 грн. Разом з тим, якщо ви почуєте російську музику, наприклад, у кафе, маєте право викликати поліцію для фіксування правопорушення. До відповідальності може бути притягнутий фактично хто завгодно – власники магазинів, закладів харчування, а також звичайні фізичні особи.
«Катюша» та «Фаина» замість солов’їв
Розповім історію із власного досвіду. Нещодавно ми з чоловіком відпочивали на одній з туристичних баз Дніпропетровщини. Ліс, річка, свіже повітря, щебет пташок – все було гарно рівно до тих пір, поки компанія, яка розташувалася у сусідньому будиночку, не увімкнула музику. І понеслося: «Фаина», «Баба-стервы», «Постой паровоз, не стучите колеса», «Катюша». В той момент відпочиваючі вже були не дуже тверезі, їх було біля десяти. Тож робити їм зауваження вдвох не наважилися – звернулися до одного з працівників турбази.
– Це наші постійні клієнти, вони класні, – зазначив молодий хлопець. – Серед них є й військові. Після десятої вечора вони зазвичай заспокоються. Якщо ні – зроблю їм зауваження. Я вам чесно зізнаюся: хоча у побуті перейшов на українську, теж не можу відмовитися від прослуховування деяких російських пісень. Подобаються і все! Вмикаю їх, коли їду за кермом.
На цьому коментарі, як то кажуть, були вичерпані. Біля десятої вони дійсно заспокоїлися. А зранку почали знову – правда, вже увімкнули українські пісні. Що підтвердило наші здогадки про те, що дехто просто не бачить між контентом особливої різниці і не проводить чітку риску між «своє» та «чуже». На жаль.
Чи варто співати зараз «Білі троянди»?
Декілька місяців тому відома дніпровська виконавиця авторських пісень Вікторія Славінська написала на своїй сторінці у фейсбуці про ситуацію, свідком якої вона стала.
«Іду вулицею, і раптом чую, як вуличний музикант співає пісню «Білі троянди». Українською. Але для мене це все одно ті самі «Белые розы» – із совєтського минулого, яке досі намагається тримати нас за горло. Зупинилась, слухала, дивилась, як реагують люди. Ніхто особливо не звернув уваги, лише кілька школярів весело пританцьовували.
Я підійшла до музиканта, чемно пояснила: війна триває 11 років, українці воюють та гинуть, на нас летять російські ракети та “шахеди”, а тут – російська пісня, хай навіть у перекладі. У відповідь почула: “Я вас розумію, але Президент війну не оголошував. І що вам ця пісня? Вона ж гарна. Я співаю українською. А взагалі, раз ви така патріотка, чого не на фронті?” Так сказав мені чоловік!
Не буду вам приводити аргументи, якими я спілкувалась з тим музикантом, але, коли я відійшла, мені в спину пролунало: “Ой, смереко, розкажи мені, смереко…” Я не про цю конкретну ситуацію. Я про те, що ми маємо всі разом контролювати, що звучить у нашому публічному просторі. Бо музика – це не просто звук. Це те, що впливає на наші думки, на дітей, на наш стан».
Наприкінці свого допису пані Вікторія закликала своїх підписників до дискусії. І люди почали активно висловлюватись з цього приводу.
«Мене дуже подразнює чути від вуличних музикантів Івано-Франківська «Голубой вагон», «Ничего на свете лучше нету» чи «На сопках Маньчжурии», – пише Любов Загоровська. – Але щодня грають».
«А як щодо виконання Окуджави/Галіча/Нікітіних/тощо музикантами іншого напрямку на своїх концертах? – запитує John Door. – Бо для мене це є однаково неприйнятним, що бєлиє рози, що вашє благародіє. Але для багатьох це все ще ок».
«Я скажу так: відчуваю якусь бридку і липку прохолоду всередині, – зізнається Валерія Кудлай. – Ніби мене відносить подумки кудись далеко, а потім хвилею виринають перелякані очі моїх дітей, от просто автоматично… Тому наразі я намагаюсь мінімізувати російськомовні пісні скрізь, де можу, навіть в українському перекладі».
«Хай буде, – вважає Максим Коновкин. – Важливо, щоб переклад був якісним. Для деяких радянське минуле – це їхнє дитинство та юність. Хай перекладають та співають. Ось Ігор Жук як гарно перекладає Окуджаву. До речі, для мене Булат Шалвович не російський, а російськомовний грузинський поет».
«Особисто я категорично проти перекладу савєцкіх пісень на солов’їну! – наголошує Emiliya Pesochyna. – Бо там “то берьозка, то рябіна”, або “маасковских окан негасімий свєт”. Як не перекладай, а совок буде стирчати!»
«Я вважаю, що залежить від пісні, – запевняє Alexei Pavlovic. – Деякі пісні звучать огидно, навіть в українському перекладі. А деякі дуже класно. В Ореста Лютого є кілька альбомів з пародійними перекладами радянських пісень, я їх досі ціную. Якщо чесно, то групу «ТІК» теж дуже поважаю, але розумію твою емоцію».
Барди Дніпра відмовляються від російської музики
У новій реальності українського культурного простору музика стає не лише засобом самовираження, а й політичним жестом. Та сама Вікторія Славінська, композиторка та активна учасниця бардівського руху в Дніпрі, поділилася своїм шляхом трансформації — від російськомовної творчості до повного переходу на українську мову.
– Я почала писати пісні з 2016 року, були в мене і україномовні, і російськомовні, – згадує пані Вікторія. – Але з 2022-го я пишу музику виключно на вірші українських авторів. Те саме робить більшість бардів Дніпра. Творче об’єднання «Відлуння», до якого я входжу, проводить щомісячні концерти у Центральній міській бібліотеці. Весь наш репертуар звучить українською мовою. Спільнота складається з музикантів з Дніпра, Бахмута, Кам’янського, Нікополя, Запоріжжя — багато з них є переселенцями.
Серед активних учасників бардівського руху у Дніпрі — Сергій Рудь, Сергій Супрун, Оксана Чепіжна (Сіверськодонецьк), Галина Лук’янова та Валентин Овсяніков (обидва з Бахмута), волонтерка з Павлограда Олеся Чайка. Вони всі активно створюють новий українськомовний музичний контент, виконують власні пісні на різних сценах, в тому числі офлайн та онлайн для наших захисників. На особливу увагу заслуговує приклад барда Олега Попенка — етнічного росіянина, який вже десятки років живе в Дніпрі. Він з ентузіазмом перейшов на українську мову в творчості та написав чимало пісень українською, хоча раніше співав виключно російською. Попри труднощі, пов’язані з мовним переходом, барди знаходять нове натхнення в українській мові.
– Ті, хто не хочуть переходити на українську, зараз ніде не виступають, – зазначає Вікторія Славінська. – Так, для такого переходу треба мати бажання та доласти певні зусилля, але воно того варте. Я також проти перекладу старих радянських пісень на українську – хоч це «Ласкавий май» як у випадку з групою «ТІК» та тими «Білими трояндами», хоч Висоцький. Нащо зараз це тягнути в наше життя? Іноді люди не замислюються над тим, що вони слухають чи виконують – треба їм це пояснювати. Якось у нас на Перемозі я побачила чоловіка, який співав під баян «Вальс-бостон» Олександра Розенбаума. Підійшла та кажу: ви знаєте, що Розенбаум — це російський автор, що він підтримує війну проти України? І що по закону ви не можете співати російські пісні отак на вулиці. У себе вдома — будь ласка, а тут — ні. Він не знав. Але відповів: «Вибачте, я зрозумів». І заспівав щось українською.
Славінська також зазначає, що в Україні поняття «авторська пісня» поступово поступається новому терміну — «співана поезія». Бо авторська пісня — це радянський термін. А «співана поезія» — красива українська назва, яка відповідає суті жанру. Цей рух вкорінюється в культурному житті Дніпра: проводяться щомісячні концерти, активізуються соцмережі, з’являються нові автори і слухачі. Головна сторінка цього руху знаходиться на фейсбуці під назвою «Співана поезія в Дніпрі». Саме там можна знайти анонси концертів, відео виступів та приєднатися до культурної спільноти, яка будує українську музику тут і зараз.
Фото Валерія Кравченка та з відкритих джерел.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, як у приватних дитячих закладах Дніпра виконується мовний закон.
Категорія: Афіша, Новини Дніпра, Новини Культури Дніпра, Тема дня
