ЕКСКЛЮЗИВ Реабілітація тіла та душі: чому дніпровських фахівців називають одними з найкращих 

У важкий час для України багато її захисників  і захисниць отримують поранення різного ступеня важкості. А українські лікарі сьогодні мають досвід, аналогів якому немає. І вже вони навчають іноземних колег, як правильно працювати з різними видами ампутацій, передає “Наше Місто”.

Часто під час інтерв’ю наші герої наголошують, що обрали саме Дніпро, бо знають не з чуток, що рівень місцевих реабілітологів надвисокий.

Це Роман, або як його називає його фізіотерапевтка – Ромчик. Хлопець родом з Дніпропетровщини. Роман займається фізіотерапією. Внаслідок поранення  у хлопця немає декількох пальців та ока, ампутація ноги. Попереду – протезування.

“Під Авдіївкою виходили працювати, це був скид з дрону, вночі. Я приїхав протезуватись потім на Дніпровський протезний завод, але ще недостатньо був окріпший,і мене направили на реабілітацію в Дніпро, в один з кращих центрів. Займаємось з фізіотерапевтами, з Дашею Крапівою, з Яною Тоцькою. Всі чудові лікарі! У нас гарні стосунки і все професійно”, – наголошує Роман.

Це Даша. Вона фізіотерапевтка, займається реабілітацією Романа. Як і багатьох інших хлопців та дівчат за ці роки вторгнення. Вона періодично проходить навчання за кордоном

“Ми ставимось до них, як до своїх. Коли, наприклад, їздимо за кордон, і там йде навчання, ти розумієш – той контекст сюди не лягає. Адже цей хлопчик в реанімації, він для мене не просто пацієнт! Я не можу нікуди подіти оце почуття прив’язки, патріотизма. Я йому вдячна тому, що я розумію, що він травмований в тому числі, тому, що захищав мене! І при всій повазі до наших закордонних колег, які дуже багато для нас роблять, наш досвід, який в нас сьогодні є, він важкий і унікальний “, – наголошує Дар’я.

А ще вона підкреслює, що нав’язувати допомогу людині з інвалідністю не варто. Треба тактично спитати, а не порушувати особистий простір.

“У нас протезування на дуже високому рівні в Україні, це факт. І протезуватись треба там, де ти живеш, бо це як з машиною – ми ж не робимо то в інших країнах? Так само і з протезом, він потребує обслуговуванняє Я люблю свою роботу за те, що я тут бачу, що людина із пораненої і дезорієнтованої стає особою, яка має ціль, бачить майбутнє, яка має плани, закохується, потім одружується, має дітей, я стаю щасливою! Це найкраща професія!”, – каже Даша.

Фізіотерапія – це не тільки про тіло. Це робота з емоціями, особливий контакт двох людей. Один з яких переживає новий етап життя, вчиться робити звичні речі наново.

Це Денис, з позивним Халк. Теж один з пацієнтів Даші. Він згадує, як спочатку трішки сперечався з лікарями

“Не потрібно мені співчувати, я вижив, в мене все добре! Нога? Нічого, в мене друга є!”, – посміхається Денис.

Нещодавно хлопець одружився. Його історію ми також розповідали у програмі “Історії Війни”.

Даша дуже любить свою роботу, попри емоційну складову повної віддачі. Іноді бере сюди свого песика Вайтіка – він ніби бонусна терапія

Вайтік у клініці

Найменше, що ми можемо – подякувати, бути етичними та не відвертати погляд. Ми були і будемо у неосяжному боргу перед цими хлопцями та дівчатми завжди. Пам’ятайте про це.

Фото з особистого архіву героїв, фото “Наше Місто”.