ЕКСКЛЮЗИВ Вони зупинили мирний атом: як у Дніпрі дбають про ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи

26 квітня – чергова річниця Чорнобильської катастрофи. У Дніпрі традиційно вшановують ліквідаторів наслідків аварії та продовжують підтримувати тих, хто віддав своє здоров’я заради майбутнього. Як сьогодні живуть чорнобильці і яку допомогу отримують розповідає «Наше місто».

Близько 24 тис. жителів Дніпропетровщини брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Але за статистикою і датами стоять людські долі. Кожен ліквідатор – це окрема історія, яка варта уваги і пам’яті. Спогади дніпрян, які пройшли через Чорнобиль, — це не лише про минуле, а й про те, як вижити, не зламатися і зберегти гідність. Кожне таке свідчення важливе, бо саме з них складається правда про Чорнобиль – не суха й офіційна, а людська, справжня.

Хочу жити – і жити в радість: історія чорнобильця В’ячеслава Любчича

Коли у квітні 1987-го В’ячеславу Івановичу Любчичу, офіцеру запасу й працівнику Держспоживстандарту, вручили повістку з військкомату, він ще не знав, що через декілька днів опиниться серед руїн одного з найбільших техногенних лих в історії людства. Його шлях на Чорнобильську АЕС проліг з Дніпра до Білої Церкви, а далі — військова частина біля села Рудня-Вересня.

-Я був там 55 діб, це вважалося навчальними зборами, – згадує В’ячеслав Іванович. – Під час кожної поїздки на станцію нас супроводжували водовози, які поливали дорогу, щоб пил не піднімався. Жодна порошинка не мала потрапити в легені.

Його частина працювала на покрівлі третього блоку, також займалась дезактивацією Прип’яті та навколишніх сіл. 

-Не знаю навіщо, але у трьох селах залишили мешканців, їх не евакуювали, можливо, такий експеримент, – каже В’ячеслав Любчич. – Усі ми за наказом були у респіраторах, протигазах. А місцеві були без жодних засобів захисту. Ми мили дахи будинків, викопували грунт. Знімали три шари землі, а воно все одно фонило. Я там побачив тюльпани, яких ніколи не бачив, більші мого кулака! Це від радіації. 

Щоденна робота на станції була на межі можливого. Ліквідатори працювали з мінімумом захисту, а електроніка – навіть японський маніпулятор – не витримувала радіаційного фону.

-Ми піднімалися ліфтом на дах енергоблоку, – пригадує ліквідатор. – У нас були сокири, лопати, ноші і все. Ми вибігали на 15-20 секунд. Збирали лопатами уламки, що летіли з четвертого реактора на третій. Сокирами розрубували поверхню покрівлі, збирали і виносили. Водії вивозили це, вони були у свинцевих пластинах.  А ми переодягались і їхали на пункт санітарної обробки. Особовий склад відвідував баню. Машини мали заїхати у цех, де їх обробляли спеціальними препаратами від радіації. Стояли чоловіки у щільному резиновому вбранні, у руках тримали два обприскувачі – з рідиною та парою. Дозиметрист міряв рівень радіації.

Але це не надто допомагало, щодня повертаючись з завдання до своєї частини, ліквідатори почувалися зле.

-Майже у всіх дуже боліла голова, у роті були дивні відчуття та присмак металу, – пригадує В’ячеслав Іванович. – Максимальна доза, яку можна було записати у військовий квиток – 10 рентген. Мені записали: 9,27. А яка вона була насправді – невідомо.

Після повернення з Чорнобиля – хронічний біль у суглобах, скрипучі коліна, погіршення зору, проблеми з серцем і нирками.

-Коли я йшов по сходах, всі знали, що Любчич пішов, бо звук був характерний, скрипіли коліна, – з сумною усмішкою додає він. – А вже після Ковіду стан здоров’я погіршився. Я майже не можу ходити, по квартирі їду на кріслі. У мене є дві палиці, то з їхньою допомогою пересуваюсь потихеньку. Зір також дуже постраждав, нирки, серце, плечі. Але я тримаюся, бо хочу жити. І жити в радість. 

Попри всі випробування, В’ячеслав Іванович не зламався. Він професійно співає з 1961 року. Перша сцена — сільський клуб у Царичанці, перша пісня — «Ясени». А з 2019 року чоловік долучився до Територіального центру соціального обслуговування, де став активним учасником вокального гуртка. Там він знайшов не лише нових друзів, а й свою другу половинку.

-Разом з Марією ми вели концерт у пансіонаті “Лісний”, – із теплом в голосі розповідає чорнобилець. – Самі написали сценарій, вийшло чудово. А найуспішніший наш проєкт – це наша родина. Так, я зустрів її саме у Терцентрі. Взагалі, я дуже радий, що став відвідувати Терцентр, там завжди проходять чудові заходи. Вдячний соціальним службам за всебічну підтримку. А також міському голові Дніпра Борису Філатову. Він завжди турбується про нас, один з прикладів – харчування для вразливих категорій населення. Мешканці Дніпра, які перебувають під опікою міського територіального центру, отримують безкоштовні гарячі обіди. 

Як у Дніпрі підтримують чорнобильців

Щороку, 26 квітня, Дніпро не просто згадує трагедію Чорнобильської катастрофи – місто вшановує людей, які першими кинулись у вогонь ядерного лиха. Ліквідатори сьогодні не зосталися наодинці зі своїми проблемами. 

-Усі чорнобильці, що живуть у Дніпрі, можуть звернутися до нашої організації, ми всім допомагаємо, – говорить Ігор Турчин, депутат міської ради, голова ГО ДМС «Союз Чорнобиль України». – У першу чергу я дуже вдячний міському голові Борису Філатову за те, що у нас продовжує працювати чорнобильська програма. До 26 квітня всі вдови, ліквідатори 2 та 3 категорій отримали матеріальну підтримку. Мова йде про понад три з половиною тисячі осіб, з міського бюджету виділено близько 7,5 мільйонів гривень. Крім того, обов’язково до 14 грудня матеріальну підтримку отримає понад 1 тисяча чорнобильців з інвалідністю. 

Окремо, за словами Турчина, передбачена допомога на хірургічні втручання, зубопротезування, медикаменти, які не входять до державних програм. 

-Для отримання такої допомоги потрібно звернутись до нашої організації, я пишу клопотання на ім’я міського голови, ще жодного разу не було відмови, – підкреслив Ігор Турчин. – Передбачається до 30 тисяч гривень допомоги на одну людину. Я вдячний міському голові, що нам дали таку можливість. З початку поточного року 20 осіб вже отримали понад 400 тисяч гривень на ці потреби. Дніпро – єдине місто в Україні, яке надає таку підтримку чорнобильцям.  

Також у Дніпрі передбачені безкоштовні ліки для ліквідаторів та оздоровлення за рахунок міського бюджету.

-Понад півмільйона гривень спрямували на безкоштовні ліки, близько 300 осіб отримали ці препарати в аптеках, – підкреслив Ігор Турчин. – Також вже 72 людини оформили тристоронні договори на оздоровлення. Людина сама обирає санаторій, місто сплачує за кожного ліквідатора по 13 700 гривень. До кінця року плануємо оздоровити близько 300 осіб. Ми пишаємося, що у Дніпрі працює така програма. 

Допомагають, бо не можуть інакше: історія волонтерів-ліквідаторів 

Із 2022 року в Дніпрі функціонує волонтерський центр чорнобильців, де працюють самі ж ліквідатори. Вони збирають гуманітарну допомогу, ремонтують автомобілі для фронту, закуповують запчастини. 

-Наші волонтери працюють у Соборному, Індустріальному, Самарському районах, – додає Ігор Турчин. – Ми отримуємо гуманітарну допомогу у нашому хабі. Потім розподіляємо її по волонтерських центрах та видаємо переселенцям, вдовам, людям з інвалідністю, ліквідаторам, учасникам бойових дій та усім, хто потребує. У Новокодацькому районі хлопці ремонтують автомобілі для наших захисників. Закуповують запчастини за власні кошти. Я дуже їм вдячний. Усі вони мають інвалідність, вже є пенсіонерами. Не можуть стати на захист країни зі зброєю у руках, але не залишаються осторонь і допомагають по мірі можливостей. 

Окрема повага тим, хто, незважаючи на вплив радіації на власне здоров’я, вступив до лав ЗСУ. Один із таких – Олександр Железняков. 

-Він чорнобилець, у 2014 році брав участь в АТО, – розповідає Ігор Турчин. – А з початку повномасштабного вторгнення знову став на захист України, хоча має інвалідність по загальному захворюванню.

Олександр Рябека: ліквідатори заслуговують на відзнаку держави

Олександр Рябека, голова правління всеукраїнської асоціації “Афганці Чорнобиля”, голова координаційної ради чорнобильської асоціації народних депутатів України відзначає потужну взаємодію з чорнобильською організацією Дніпра. Місто, яке у 1986 році стало притулком для переселенців з Прип’яті та осередком фахівців для ліквідації наслідків аварії, і сьогодні не стоїть осторонь.

-Коли сталася аварія на ЧАЕС, у Дніпрі на той час було найбільше спеціалістів, що могли брати участь у роботах з ліквідації наслідків цієї аварії, – сказав Олександр Рябека. – Це геологи, конструктори, вчені тощо. Якщо брати загальну кількість, то усього було 600 тисяч ліквідаторів з усього СРСР. А лише з Дніпра – 5 тисяч. Я вважаю, що це забагато. Плюс переселенців з Прип’яті тоді розмістили у Дніпрі. Сьогодні з дніпровською міською організацією ми плідно співпрацюємо задля того, щоб ця вразлива категорія отримувала допомогу. У Дніпрі дієва громадська організація. Люди знають, що завжди можна звернутися і їм допоможуть. 

Олександр Рябека переконаний: кожен ліквідатор заслуговує на державну нагороду. Вони діяли в умовах невидимого ворога — радіації, без страху і сумнівів, рятуючи не лише Україну, а й увесь світ.

-Тоді кулі не свистіли над головами, літав лише мирний атом, – додав Олександр Рябека. – Але ж наслідки страшенні, дуже багато людей вже пішли з життя. А ті, хто залишився, звернулись до нас з проханням започаткувати державну відзнаку. Вже є указ президента про затвердження макету такої нагороди. Сподіваємось, що до 40-ї річниці трагедії така нагорода буде. Молодь має пам’ятати, що були герої, які врятували не лише Україну, а й увесь світ. Так само, як зараз Україна рятує весь світ під час повномасштабної війни. Всі герої мають бути відзначені. Наше завдання – віддати шану кожному.  

У контексті сьогодення, коли Україна знову змушена боротися за своє існування, історії героїзму минулого набувають нового звучання. Бо герої не зникають – вони живуть у наших спогадах, у щоденній боротьбі за гідність, у справедливості, за яку варто боротися навіть через десятиліття.

Фото Валерія Кравченка.

Читайте також: У Дніпрі нагородили чорнобильців-ліквідаторів до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Раніше ми писали: Унікальна підтримка армії: Андрій Денисенко про «Співфінансування проєктів на допомогу силам безпеки і оборони України».